При виявленні захворювання необхідно видалити із стада усіх хворих кролів і продезинфікувати їхні клітки та інвентар; провести клінічний огляд всього стада і в подальшому провадити його не рідше одного разу в 7—10 днів. Хворих тварин найкраще забити на шкурку та м'ясо.
Тушки хворих кролів можуть бути використані в їжу людям; уражені органи підлягають знищенню. Шкурки кролів після висушування у закритому приміщенні та пух використовують без обмеження.
У неблагополучних господарствах протягом 20 днів провадять загальні обмежувальні заходи.
Туляремія. Це особливе чумоподібне захворювання свійських і диких «ролів та інших гризунів, а також багатьох сільськогосподарських тварин. На туляремію хворіє і людина.
Етіологія. Збудник хвороби — Francisella tularensis. Цей мікроб являє собою маленьку, іноді кокоподібну паличку завдовжки 0,7 і завширшки 0,2—0,3 μ, має біполярні тільця, оточений ніжною капсулою.
У грунті збудник зберігається до 75 днів, у зерні — понад 133; при заморожуванні при мінус 10° — 7 днів.
Пряме сонячне проміння вбиває збудника протягом ЗО хв, висушування — протягом трьох днів, 0,1-процентний розчин формаліну — протягом 24 год, 1—З-процентіні розчини лізолу — протягом З хв, 50-процентний спирт — до 5xв.
Епізоотологія. Носіями мікроба туляремії є водяні щури, дикі кролі та інші гризуни, які звичайно і заносять інфекцію в господарство. Захворювання від хворих до здорових передається через кровососних членистоногих (ґедзів, мух-жигалок, кліщів дермаценторів, щурячих кліщів та ін.). Серед свійських кролів захворювання передається через кролячі воші і блохи; можливе зараження через ураження шкіри і слизових оболонок, а також через воду і траву, забруднені хворими гризунами. Хворі кролі можуть бути джерелом зараження людей, частіше обслуговуючого персоналу (при зніманні шкурок з хворих кролів, обробці тушок та ін.).
Патогенез. Потрапивши в організм кроля, мікроби проникають у лімфатичні шляхи, потім у лімфатичні вузли і спричиняють запальний процес, що призводить до нагноєння. При проникненні в кров збудник заноситься в селезінку і печінку, де спричиняє утворення гнійничків.
Клінічна картина. Туляремія у кролів протікає нехарактерно, присимптомах, подібних до псевдотуберкульозу, блукаючої піємії та хронічного ластерельозу. У диких кролів і зайців типовим є сильне збільшення та ущільнення шийних, підщелепних, підм'язових і пахвинних лімфатичних залоз.
У деяких випадках туляремія у кролів може протікати безсимптомно. Гострий перебіг туляремії триває до 4—6 днів, а хронічний — 30 і більше.
При розтині в типових умовах виявляють сильне збільшення лімфатичних вузлів, які утворюють так звані бубони. В гострих випадках у селезінці, печінці, очеревині, в легенях помітно множинні, дрібні, а у хронічних випадках великі (до 5 мм) вогнища некрозу у вигляді сіруватих вузликів, які не підвищуються над поверхнею органів.
Діагноз. На підставі клінічних ознак і патологоанатомічної картини, особливо при нетиповому перебігу хвороби, поставити діагноз важко. Тому в усіх випадках при підозрінні на туляремію необхідно проводити бактеріологічне дослідження.
Профілактика та заходи боротьби. Хворих на туляремію кролів негайно забивають. Трупи загиблих і забитих кролів з шкурками спалюють.
Підозрюваних на захворювання і підозрілих на зараження ізолюють окремими групами. У господарстві проводять заходи по знищенню гризунів і кровосисних комах.
Клітки, годівниці та напувалки необхідно старанно очищати та дезинфікувати. Для цього застосовують 2-процентний розчин їдкого натру або калію; 3-процентний розчин ксилонафту; 3-процентний розчин креоліну, розчин хлорного вапна, в якому міститься 2% активного хлору, з розрахунку 1 л на 1 м2; 2-процентний розчин формальдегіду. Для знешкодження, крім хімічних засобів, можна також використовувати вогонь паяльної лампи та окріп.
Обслуговуючий персонал неблагополучних щодо туляремії господарств і робітники, зайняті на переробці шкіряної і хутрової сировини, повинні бути забезпечені спецодягом, дезінфекційними засобами і проінструктовані особами ветеринарно-санітарного і медичного нагляду про правила особистої профілактики.
Карантинні обмеження знімаються через 20 днів після останнього випадку одужання або загибелі тварин.
Псевдотуберкульоз — інфекційне захворювання. На початку виникнення воно протікає гостро, потім підгостро, а наприкінці набуває хронічного, затяжного характеру.
Етіологія. Збудник хвороби — мікроб Pasteurella pseudotu-beculosis, що являє, собою кокоподібну паличку завдовжки 0,6— 0,7 μ і завширшки 0,4—0,8 μ.
Пряме сонячне проміння вбиває збудника псевдотуберкульозу за ЗО хв, розсіяне — за 8 год, при температурі 60° він гине протягом 10 хв. Однопроцентний розчин карболової кислоти вбиває його за 5 хв; 2-процентний— за 2 хв; а 1-процентний розчин сулеми та 40-процентний спирт — блискавично.
Епізоотологія. Носіями збудника псевдотуберкульозу у природі є дикі кролі, зайці, хатні сірі миші і ховрахи. Від цих тварин і хворих кролів мікроорганізми потрапляють у корми, а звідти разом із кормовими масами і водою у травний тракт свійських кролів. Хворі кролі є основним джерелом поширення мікробів і забруднення підстилки і корму. Збудник може проникати в організм кролів не тільки через кишечник, але також і через статеві органи та органи дихання. До хвороби сприйнятливі кролі будь-якого віку.
Патогенез. Бактерії, що потрапили в організм тварини, проникають у лімфатичні шляхи і вузли, у стінку кишечника, печінку, селезінку, рідше в легені, нирки, піхву, матку і спричиняють запально-некротичіний процес в місцях осідання. В уражених місцях утворюються вузли, які спочатку складаються з лімфоїдних клітин та ексудату, а потім швидко піддаються сирнистому переродженню і некрозу. Некротизовані ділянки (вузли) містять кашкоподібну масу шаруватої будови; навколо них часто утворюється сполучнотканинна капсула.
Клінічна картина. Ознаки хвороби нехарактерні. Кролі втрачають апетит, стають малорухливими, пригніченими. Поступово розвивається прогресуюче схуднення і виснаження; вовна скуйовджена, без блиску. При хронічному перебігу нерідко спостерігається пронос, опухання лімфатичних вузлів, особливо мезентеріальних, які можна прощупати через черевні покриви. Хвороба часто супроводжується явищами гнійного кон'юнктивіту. Дуже часто наприкінці захворювання виникають напівпаралічі і паралічі. При гострому і підгострому перебігу хвороба триває до 4—8 днів, а при хронічному — 1—1,5 місяця.
При розтині характерною ознакою є наявність у кишечнику, особливо під серозною оболонкою тонкої і сліпої кишок, численних жовтуватого кольору вузликів завбільшки від просини до горошини. Іноді ці вузлики зливаються і утворюють гроноподібні горбки. У деяких випадках псевдоту-беркульозні вузлики мають форму зірки. У тканині печінки розсіяні численні круглі вузли завбільшки з горошину, що містять сирнисту масу. Селезінка збільшена, темно-червона, з численними псевдотуберкульоз-ними вузликами (рис. 7). У черевній порожнині міститься багато серозної рідини.
Іноді псевдоту-беркульозні вузлики спостерігаються в нирках, легенях, матці і піхві. Особливо сильно уражуються брижові лімфатичні вузли, які здаються дуже збільшеними і нерідко досягають величини горіха.
Діагноз. Поставити діагноз на псевдотуберкульоз на підставі клінічних ознак «є завжди вдається. Підозрою є зниження апетиту, млявість і прогресуюче схуднення при одночасній відсутності кишкових розладів.
При наявності в господарстві кількох підозрілих на псевдотуберкульоз кролів доцільно одного з них забити для патологоанатомічного розтину.
Точний діагноз хвороби встановлюють на підставі бактеріологічного дослідження. Матеріалом для цих досліджень є кал, слизові витікання з носа.
При патологоанатомічній діагностиці псевдотуберкульоз необхідно відрізняти від туберкульозу, туляремії та кокцидіозу. При туберкульозі вузлики не мають характерної для псевдотуберкульозу зірчастої форми; червоподібний відросток не збільшений; найчастіше бувають ураженими легені.
При туляремії вузлики знаходять у печінці та селезінці. Вони меншого розміру і не виступають над поверхнею органа. Найчастіше збільшуються шийні, підпахвинні, тазові та пахвинні лімфатичні вузли, кишечник не уражений; червоподібний відросток не збільшений.
При кокцидіозі вузлики знаходять лише в печінці та кишечнику, в останньому — не більші за просину. Вони не мають зірчастої форми. Лімфатичні вузли звичайно не збільшені.
Лікування не розроблене.
Профілактика та заходи боротьби. Хворих на псевдотуберкульоз кролів забивають і закопують або спалюють; проводять старанну дезинфекцію 1 — 2-процентним розчином формальдегіду або карболової кислоти, 3—5-процентним розчином креоліну або лізолу.
У господарстві встановлюють карантин на три тижні, рахуючи від останнього випадку видужання, загибелі або вимушеного забою, але в окремих випадках цей строк може бути збільшений залежно від місцевих умов господарства.
Щоб запобігти занесенню в господарство псевдотуберкульозу, новозавезених кролів витримують на карантині.
Туберкульоз. Це хронічне захворювання кролів, що характеризується ураженням кишечника, легень, рідше — нирок.
Етіологія. Збудником туберкульозу кролів є туберкульозні мікроби рогатої худоби — Mycobacterium tuberculosis bovis або птиці — Mycobacterium tuberculosis avis.
Туберкульозні мікобактерії — це тонкі, прямі або злегка зігнуті із закругленими краями палички, завдовжки — 1,5—4 μ і завширшки 0,2—0,5μ.
Туберкульозні бактерії досить стійкі проти впливу зовнішніх факторів, проте пряме сонячне проміння вбиває їх за 7г—4 год, а розсіяне — протягом 10—40 днів. При температурі 60° вони гинуть через 10—60 хв, при температурі 100°—"моментально. У калі збудник зберігається близько двох років, у воді — 5 місяців, у грунті — 7 місяців.