Хронічна тофусна подагра – поліартикулярне ураження з формуванням множинних тофусів, частіше в області уражених суглобів. Деякі автори рекомендують відносити до них, крім підшкірних вузликів, сечокам`яна хвороба й уратна нефропатія. Подагра з давніх часів сприймається як "хвороба достатку". У світлі сучасних представлень про захворювання це визначення цілком відбиває суть комплексу метаболічних порушень, що супроводжують порушення обміну сечової кислоти. Тому стратегія ведення пацієнта повинна містити в собі скринінг і корекцію пуринового, ліпідного і вуглеводного (у ряді випадків) обміну, запобігання розвитку кардіоваскулярних ускладнень.
Було запропоновано S. Wallace et al. (1974), враховувати також особливості перебігу подагричного артриту – однобічнае ураження І плюснефалангового суглоба, що супроводжується почервонінням і болем, максимальний розвиток симптомів у першу добу, асиметричні зміни суглобів на рентгенограмі, відсутність флори при посіві суглобної рідини.
При гострому приступі подагри звичайно відзначається підвищення рівня сечової кислоти в крові, але не є виключенням і нормальною величиною цього показника. Найбільшу цінність у діагностиці подагри має поляризаційна мікроскопія синовіальної рідини й інших тканин (наприклад, тофусів), при якій удається знайти характерні кристали уратів, що мають голкоподібну форму, і головне, своєрідні відмітні світлооптичні властивості - негативна подвійна променезаломлюваність і ряд інших. Основне діагностичне значення має виявлення внутрішньоклітинних кристалів, а позаклітинне їхнє розташування може супроводжуватися безсимптомною гіперурикемією (у 5%) або хронічній нирковій недостатності (приблизно в 20%). Чутливість цього дослідження складає 69%, специфічність близько 97% (C. Gordon et al., 1989). Гранична концентрація кристалів уратів у синовіальній рідині, ще доступна для ідентифікації, складає близько 10 мкг/мл. Відомі випадки гострого артриту при подагрі, коли за допомогою поляризаційної мікроскопії кристали уратів не виявлялися внаслідок їх невеликого розміру, але виявлялися при електронній мікроскопії. Можливі помилки при наявності в синовіальній рідині інших кристалів, зокрема ліпідних. Особливо просто за допомогою поляризаційної мікроскопії ідентифікувати кристали уратів у поверхово розташованих тофусах.
Основними матеріалами для проведення лабораторного дослідження при подагрі використовуються кров та сеча.
Важливе значення має визначення добового виділення сечової кислоти із сечею. У нормі після 3-х денного обмеження пуринів у дієті екскретується 300-600 мг (1,8-3,6 млмоль) уратів, а при звичайному харчуванні - 600-900 мг. Доцільно проводити це дослідження до дотримання дієти і через 7 днів після неї (виключається м'ясо, м'ясні супи і соуси, птах, риба, бобові, вівсяна каша, чай, кава, какао, алкоголь). Одночасно визначають динаміку обсягу сечі, Ph сечі, рівень сечової кислоти і креатинина в крові. Установлено, що при підвищенні добової екскреції уратів із сечею більш 1100 мг, ризик ураження нирок складає 50%.
Найбільше значення для діагностики подагри має вміст сечової кислоти в сироватці крові й добовій сечі. Середній нормальний вміст сечової кислоти в сироватці крові становить 150-350 мкмоль/л, у добовій сечі – 3,8 ммоль/л.
У період гострого нападу у хворих на подагру збільшується ШОЕ, спостерігаються лейкоцитоз, позитивна реакція на С-реактивний білок та інші гострофазні показники. У міжнападному періоді ці показники перебувають у межах норми, але можуть бути і слабкопозитивними.
В аналізах сечі в разі залучення до патологічного процесу нирок відзначаються зниження її щільності, незначна альбумінурія, лейкоцитурія, мікрогематурія. Важливими є показники проби Зимницького, оскільки погіршення концентраційної здатності нирок вказує на наявність у хворого хронічного інтерстиціального нефриту з безсимптомним перебігом, що поступово призводить до розвитку нефросклерозу, а згодом – і до ниркової недостатності. Зважаючи на це, слід періодично досліджувати вміст у крові хворих на подагру залишкового азоту, креатиніну й сечовини.
Під час дослідження застосовували препарати Флогоксиб-Здоров'я, капсули по 200 мг, та диклофенак натрію, таблетки по 50 мг. Дослідження проводили під час нападу гострого подагричного артриту та протягом наступних 6 міс.
Диклофенак натрію – еталонний препарат сучасних НПЗП, засіб групи фенілоцтової кислоти, ефект якого полягає у здатності інгібувати фермент циклооксигеназу (ЦОГ). Диклофенак натрію – неселективний НПЗП, тобто блокує синтез як ЦОГ-2, що бере участь в біосинтезі простагландинів, які ініціюють і підтримують запалення, так і ЦОГ-1, що каталізує синтез простагландинів, які регулюють нормальні життєві функції організму, зокрема мають протекторну дію на слизову оболонку шлунка, зумовлену їх здатністю знижувати шлункову секрецію соляної кислоти й збільшувати синтез цитопротекторних речовин. Це дає змогу пояснити природу основних побічних ефектів препарату – гастропатій – ерозивних змін слизової оболонки шлунка і відділів тонкого кишечнику, а іноді й появи виразок, перфорацій, кровотеч, що супроводжуються диспепсією, болями в епігастрії, нудотою, блюванням.
Відкриття нових селективних інгібіторів ЦОГ-2, одними з яких є целекоксиби, дало перспективний початок більш безпечному застосуванню НПЗП.
Флогоксиб-Здоров'я – препарат із групи коксибів, механізм дії якого зумовлено високоселективним інгібуванням ЦОГ-2, що пригнічує синтез прозапальних простагландинів у вогнищі запалення. Завдяки низькій спорідненості з ЦОГ-1 препарат у терапевтичних дозах не впливає на фізіологічні процеси в тканинах ШКТ, що пов'язані з ЦОГ-1. Показання до застосування: запальний та больовий симптомокомплекс при ревматоїдному артриті й остеоартрозі.
Аналіз результатів було проведено за літературними даними клінічних досліджень Мухіна А.Н. Було проліковано 60 хворих з гострим подагричним артритом. Усі пацієнти під час надходження скаржилися на інтенсивний різкий біль у суглобах кінцівок (виразність больового синдрому за візуально-аналоговою шкалою (VAS) становила 8-9 балів), обмеження рухів у них. Під час огляду хворих виявлялися припухлість, почервоніння, гіпертермія та біль при пальпації уражених суглобів, болючість та обмеження обсягу рухів у них. Було оцінено лабораторні дані: показники запалення в загальному аналізі крові – кількість лейкоцитів, ШОЕ; рівень серомукоїдів та сечової кислоти. 30 хворим призначали досліджуваний препарат Флогоксиб-Здоров'я по 200 мг через 8 год – 600 мг на добу. Контрольна група хворих із 30 осіб отримувала препарат Диклофенак натрію по 50 мг через 8 год – 150 мг на добу (табл. 1). До проведення дослідження один хворий основної групи періодично скаржився на біль в епігастрії та нудоту в разі порушення дієти, у контрольній групі таких пацієнтів було три.
Таблиця 1.
Розподіл хворих за групами
| Групи хворих | Кількість хворих | Препарат |
| Основна | 30 | Флюгоксиб-Здоров`я, капсули по 200 мг, по 1 капсулі тричі на добу |
| Контрольна | 30 | Диклофенак натрію, таблетки по 50 мг, по 1 таблетці тричі на добу |
Пацієнти контрольної групи відзначали припинення гострого болю в суглобах (4-5 балів за шкалою VAS), незначне зменшення їх припухлості й болючості при пальпації через 2-3 дні. У 24 з них спостерігалися такі побічні явища, як нудота, біль в епігастрії, діарея. У хворих, які отримували Флогоксиб-Здоров'я, гострий біль та місцеві ознаки запалення в суглобах (больовий синдром за шкалою VAS становив 4-5 балів) зникали через 2-3 дні, побічні явища (діарею) відзначено у трьох пацієнтів. Помітних відмінностей лабораторних показників в обох групах після лікування не виявлено (табл. 2).
Таблиця 2
Клініко-лабораторні показники хворих на падогричний артрит до та після лікування
| Показники | Основна група | Контрольна група | ||
| До лікування | Після лікування | До лікування | Після лікування | |
| Болі в суглобах (за шкалою VAS в балах) | 8 - 9 | 4 - 5 | 8 - 9 | 4 - 5 |
| Лейкоцити, *109/л | 11,4 ± 0,2 | 6,7 ± 0,17 | 11,1 ± 0,19 | 6,9 ± 0,19 |
| ШОЕ, мм/год | 27 ± 0,8 | 10 ± 0,77 | 26 ± 0,91 | 10 ± 0,8 |
| Серомукоїди, Од | 0,408 ± 0,044 | 0,200 ± 0,03 | 0,403 ± 0,039 | 0,190 ± 0,038 |
| Сечова кислота, мкмоль/л | 483 ± 3,3 | 339 ± 0,4 | 481 ± 3,4 | 340 ± 0,39 |
| Гастропатії (кількість хворих) | 1 | 3 | 3 | 24 |
1. Подагра – хронічне захворювання, пов'язане з порушенням сечокислого обміну – підвищенням умісту в крові сечової кислоти та відкладенням у тканинах кристалів натрієвої солі сечової кислоти (уратів), що клінічно проявляється рецидивуючим гострим артритом та утворенням подагричних вузлів (тофусів).
2. Це досить поширене захворювання, на яке страждає 15% населення, переважно чоловіки. Перший напад подагри можливий у будь-якому віці, але в більшості випадків – після 40 років. Серед чоловіків віком 55-64 роки частота подагри становить 4,3-6,1%. В останні роки в усіх країнах світу спостерігається збільшення захворюваності на подагру взагалі, а особливо в молодому віці (20-30 років). У жінок подагра, як правило, розвивається в період менопаузи.