Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
Гемореологічно-імунологічні порушення та ефективність застосування фенспіриду у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень
П.Ф.Дудка, Д.В. Добрянський, Н.Г. Бичкова
Незважаючи на застосування практичною медициною сучасних схем лікування, які ґрунтуються на даних доказової медицини, спостерігається зростання кількості летальних випадків серед хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) [7, 11, 13, 14, 15, 17]. Підтвердженням цього є висновки експертів ВООЗ, згідно яких впродовж наступних 10- 12 років ХОЗЛ, як причина смерті, переміститься з шостого на п’яте місце [18].Зростання смертності у хворих на ХОЗЛ зумовлене різними чинниками, серед яких важливе місце належить підвищенню тромбогенного потенціалу крові та електричній нестабільності міокарда [4,10].
Відомо, що в умовах гіпоксії, надмірної активації вільнорадикальних процесів і перекисного окислення ліпідів, що спостерігається у хворих на ХОЗЛ, відбувається посилення дестабілізаційних процесів в системі гемостазу [3]. При цьому зростає гемокоагуляційний потенціал крові. Зважаючи на те, що легені є основним продуцентом тромбопластину, VII, VIII плазмових факторів, гепарину та приймають безпосередню участь в перетворенні мегакаріоцитів в тромбоцити, гіперкоагуляційні механізми при прогресуванні патологічного процесу в бронхопульмональній системі набувають стрімко прогресуючого характеру. Дестабілізація тромбоцитарно- судинної і коагуляційної ланок гемостазу з порушенням реологічної характеристики крові негативно позначається на дифузійних процесах та тиску крові в системі легеневої артерії [5, 9]. В свою чергу порушення кисневого гемостазу супроводжуються ініціацією деструктивних процесів на рівні клітин, в тому числі імунокомпетентних [2]. Структурна дезорганізація та зниження їх функціональної активності негативно позначається на імунній відповіді [16]. Посилення колонізації патогенними організмами дихальних шляхів сприяє ініціації вивільнення прозапальних цитокінів [8, 12]. Надмірна їх секреція призводить до активації системної запальної реакції, втому числі на васкулярному рівні. Деструктивного впливу зазнають біологічні мембрани формених елементів крові і ендотеліоцитів [1]. При цьому активується внутрішньосудинне згортання крові, що супроводжується гемореологічними порушеннями та розвитком “мікроциркуляторної гіпоксії”. В цих умовах відбувається надмірна активація процесу вільнорадикального окислення білків клітинних мембран, які є субстратами електронних насосів. У разі порушення функціональної активності мембранозв’язаних АТФ-аз та внутрішньоклітинної електролітної нестабільності зростає загроза виникнення життевонебезпечних порушень серцевого ритму та раптової кардіальної смерті [4].
У зв’язку з цим є актуальним своєчасне призначення медикаментозних засобів, які сприяють забезпеченню нормалізації тромбоцитарно-судинної ланки гемостаза, реологічної характеристики крові, а також інгібіції надмірного окислення ліпідів і білків на рівні біологічних мембран.
З наукової та практичної точки зору є доцільним проведення дослідження щодо ролі гемореологічних порушень у пригніченні імунної відповіді, а також встановлення ефективності препарату Фенспірид в нормалізації показників гемореологічного і імунного статусу [6].
Метою роботи було встановлення ролі гемореологічних порушень у формуванні імунодефіциту, а також оцінити ефективність Фенспіриду в забезпеченні нормалізації реологічної характеристики крові та імунного статусу.
Матеріали та методи дослідження
Нами було обстежено 20 хворих на ХОЗЛ І − ІІ стадії у фазі загострення віком від 35 до 60 років, яким призначали Фенспірид всередину у дозі 180 мг/добу. Курс лікування тривав 3 тижні. Контрольну групу становили 21 практично здорових особи, співставимих за віком з клінічною групою.
У всіх пацієнтів проводилось клінічне, лабораторне та інструментальне дослідження, відповідно до стандартів, затверджених наказом МОЗ України № 128 від 19.03.2007, а також оцінювались показники гемореології та імунного статусу.
В’язкість та інші реологічні показники крові визначались на ротаційному віскозиметрі з вільноплаваючим циліндром системи В.Н. Захарченко (1971). Графоаналітичним методом розраховували величину уявної в’язкості крові (ηα) в мПа·с при швидкостях зсуву 1с-1 , 5с-1 , а також величину внутрішньої в’язкості еритроцитів (ηвн.) в мПа·с при аналогічних швидкостях зсуву. В кесонівських координатах розрахували межу плинності крові (τ) в мПа та коефіцієнт агрегації еритроцитів (КАер.) в мПа·10-5. Величину венозного гематокриту (Нt) визначали на мікроцентрифузі (в %).
Імунологічне дослідження крові включало кількісну оцінку субпопуляцій лімфоцитів методом непрямої імунофлюоресценції за допомогою моноклональних антитіл з використанням люмінісцентного мікроскопа „Люмам 1-3”. При цьому рівень субпопуляцій Т і В-лімфоцитів – СД3+ , СД4+, СД8+, СД16+, СД22+ розраховували в абсолютному та процентному відношенні. Сироваткові імуноглобуліни G, А та М визначили за методом Маnsini е.а. (1965). Функціональна активність Т-лімфоцитів оцінювалась шляхом проведення реакції бласттрансформації лімфоцитів з ФГА. Крім цього визначалась фагоцитарна активність нейтрофілів.
Статистична обробка отриманих результатів виконана на персональному комп’ютері за допомогою стандартного пакету функцій «MS Exel».
Результати та їх обговорення
Серед всіх хворих на ХОЗЛ порушення гемореологічної характеристики крові відзначено у 74 % обстежених, причому у 32 % із них виявлено синдром високої в'язкості крові.
Як видно із наведених в табл. 1 даних, у обстежених пацієнтів виявлені суттєві порушення з боку основних показників гемореолограми, про що свідчить достовірне підвищення рівня гематокриту, ефективної в’язкості крові та внутрішньої в’язкості еритроцитів при швидкості зсуву 1с¹, а також межі плинності крові та коефіцієнта агрегації еритроцитів.
Таблиця 1
Величини гемореологічних показників у хворих на ХОЗЛ (М±m)
| Показники | Контрольна група (п = 21) | Клінічна група (п = 20) | Р |
| Ht, % | 47,62 ± 0,56 | 50, 33 ± 0,48 | <0,001 |
| ηα1c-1, мПа·с | 9,60 ± 0,17 | 11,88 ± 0,50 | <0,001 |
| ηα5c-1, мПа·с | 4,17 ± 0,06 | 4,58 ± 0,20 | < 0,05 |
| ηвн.1c-1, мПа·с | 18,10 ± 0,38 | 20,91 ± 0,85 | <0,001 |
| ηвн.5c-1, мПа·с | 6,60 ± 0,12 | 7,30 ± 0,45 | > 0,05 |
| τо, мПа | 3,58 ± 0,20 | 5,77 ± 0,51 | <0,001 |
| КАер., мПа·10-5 | 5,43 ± 0,33 | 7,08 ± 0,52 | <0,01 |
Встановлене статистично достовірне підвищення рівня гематокриту негативно позначається на кінетичній активності крові, Z - потенціалі еритроцитів та морфо-функціональній активності ендотеліоцитів. Посилення при цьому ретенційної, агрегаційної спроможності формених елементів і індукція коагуляційного потенціалу крові сприяють зростанню дисциркуляторних порушень на рівні мікроциркуляторного русла та його ультраструктурній перебудові. Надмірне вивільнення внутрішньоклітинних біоактивних речовин, дестабілізація Z - потенціалу біомембран та зниження ригідності еритроцитів визначають ступінь вираженості порушень внутрішньої в'язкості крові. Підтвердженням цього є зростання на 16% внутрішньої в'язкості крові при швидкості зсуву 1с¹, що відповідає кровообігу в посткапілярах. В порівнянні з групою здорових, у пацієнтів на ХОЗЛ виявлено збільшення на 24% уявної в'язкості крові. Відзначене нами підвищення агрегаційної спроможності еритроцитів на 30% сприяє посиленню патологічної агрегації формених елементів крові.
Вивільнення при цьому у надмірній кількості еритроцитарних біоактивних речовин є однією із причин утворення внутрішньосудинних конгломератів, виникнення оклюзії мікроциркуляторного русла та порушення перфузійно-дифузійної спроможності на рівні бронхо-легеневого апарата.
Як відомо, Фенспірид позитивно впливає на метаболічні перетворення арахідонової жирної кислоти, кінцевими продуктами якої є простагландини 2-го, лейкотрієни 4-го класу, а також тромбоксан А2 [7, 9]. Шляхом інгібіції Фенспіридом синтезу медіаторів запалення, фактору некрозу пухлини та ТхА2 забезпечується нормалізація структурно-функціональних порушень на рівні мікроциркуляторного русла та відновлення фізіологічно активної гемоциркуляції [1, 2].
Після проведеного курсу лікування Фенспіридом відзначено позитивну динаміку з боку показників гемореології. Так, в порівнянні з висхідними даними, виявлено достовірне зниження рівня гематокриту і наближення його середньої величини до межі здорових осіб групи контролю (табл. 2).
Таблиця 2
Cередні величини (М±m) показників реологічної характеристики крові до та після проведеного курсу лікування
| Показники | Контрольна група (n – 21) | Клінічна група (n – 20) | |
| до лікування | після лікування | ||
| Ht, % | 47,62 ± 0,56 | 50,75 ± 0,54* | 47,60 ± 0,33** |
| ηα1c-1, мПа·с | 9,60 ± 0,17 | 11,25 ± 0,58* | 8,68 ± 0,43** |
| ηα5c-1, мПа·с | 4,17 ± 0,06 | 4,58 ± 0,20* | 3,98 ± 0,21** |
| ηвн.1c-1, мПа·с | 18,10 ± 0,38 | 18,47 ± 0,88 | 15,04 ± 0,75** |
| ηвн.5c-1, мПа·с | 6,60 ± 0,12 | 7,30 ± 0,45 | 5,89 ± 0,46** |
| τо, мПа | 3,58 ± 0,20 | 5,27 ± 0,44* | 2,99 ± 0,32** |
| КАер., мПа·10-5 | 5,43 ± 0,33 | 6,94 ± 0,56* | 5,05 ± 0,39** |
Примітка: * вірогідність різниці показника порівняно з контролем (р<0,05)
** вірогідність різниці показника порівняно з рівнем до лікування(р<0,01)
Нормалізація гематокриту позитивно позначилась на агрегаційній спроможності еритроцитів. При цьому їх агрегаційний потенціал зменшився на 37% і максимально наблизився до відповідного рівня осіб контрольної групи. Відновлення функціональної активності еритроцитів сприяло зменшенню їх внутрішньої в’язкості. Так ηвн. при швидкості зсуву 1с-1 зменшилась на 23%, а при швидкості зсуву 1с-5 - на 19%. Відзначено також статистично достовірне зменшення уявної в’язкості крові при різних швидкостях зсуву.