Генетичні дослідження базувалися на аналізі маркерів спадкової схильності – ДГ показників (за методом Т.Д. Гладковой, 1966, у модифікації Л.Є. Ковальчук і М.В. Бондаренко, 1997) та асоціацій ГП і пародонтозу з антигенами груп крові систем АВ0 і резус за рекомендаціями Ф. Фогеля, А. Мотульськи (1989). Досліджували ДГ відбитки 569 осіб: 160 хворих на ГП чоловіків і 249 жінок, 34 хворих на пародонтоз чоловіків і 35 жінок; 43 здорових чоловіків і 48 жінок. Групи крові визначали у 472 пацієнтів: 78 здорових (34 чоловіків і 44 жінок), 353 хворих на ГП (179 чоловіків і 174 жінок) і 42 хворих на пародонтоз (23 чоловіки і 19 жінок).
Цитогенетичні дослідження включали вивчення показників ФСГ: індексів ЕХ, ІХ, НІ, СХ та МЗЯ, а також інтегрального показника ФСГ за каріограмами з букальних епітеліоцитів (Дышловой В.Д., 1975; Ганина К.П., 1980; Челідзе П.В., Зацепіна О.В., 1988). Всього обстежено 322 особи: 228 хворих на ГП (133 чоловіків і 95 жінок), 38 хворих на пародонтоз (22 чоловіки і 16 жінок) і 56 здорових (по 28 чоловіків і жінок).
Біохімічні дослідження крові і ротової рідини провели у 337 осіб. Визначали вміст біометалів кальцію, заліза, міді, цинку і марганцю на атомно-адсорбційному спектрофотометрі С-115 ПК за інструкцією виробника (АО „Селмі”, Суми). У сироватці крові досліджували активність металоферментів-антиоксидантів: кількісне визначення каталази – за методикою А.Н. Баха і С.В. Зубкової (Бабенко Г.О., 1968); насиченість ТФ залізом та активність ЦП – за методикою Г.О. Бабенка, 1968; а також металозалежних ферментів – ЛДГ і ЛФ –із використанням стандартних наборів біотестів та методики фірми Lachema (Чехія), а КФ – фірми „Simko Ltd” (Львів). Спектрофотометричним методом визначили стан ПОЛ: вміст дієнових кон’югатів (ДК) (В.Б. Гаврилов, А.Р. Гаврилова, Н.Ф. Хмара (1988) і тіобарітуровокислих (ТБК) активних продуктів за тестом із 2-тіобарбітуровою кислотою (Коробейникова Е.Н., 1989) у сироватці крові. Рівень ендогенної інтоксикації при ГП виявляли за вмістомСМП у сироватці крові та ротовій рідині. Оцінювали показник абсорбції в ультрафіолетовому світлі при довжині хвилі 254 нм і 280 нм за методикою Н.И. Габриеляна и В.И. Липатовой, 1984. Імуноферментним методом вивчали вміст цитокінів ФНП-α, ІФН-γ, ІЛ-12 та ІЛ-4 у сироватці крові та ротовій рідині 64 хворих на ГП і здорових за реактивами і методиками фірми-виробника („Diameb”, Франція).
Для лікування відбирали соматично здорових пацієнтів, хворих на ГП хронічного і загостреного перебігу початкового, І і ІІ ступеня, яких було поділено на дві групи: до основної (І) увійшли пацієнти, в комплексному лікуванні яких, крім базової терапії, використовували розроблений нами спосіб із застосуванням препарату „Спіруліна” (ВАТ „ХФЗ „Червона зірка”, м. Харків; реєстраційне посвідчення Р.0600/01891); до контрольної (ІІ) – хворі, яким застосовували лише базову терапію з включенням препарату „Мульти-табс”. У комплексному лікуванні ГП спіруліну ми застосували вперше (Деклараційний патент України на винахід № 47692 від 15.07.2002). Після традиційної базової терапії хворим І групи (223 осіб) призначали спіруліну всередину по 1,0 г 3 рази на добу після їжі; курс лікування склав 4 тижні. Для аплікацій та інстиляцій ex tempore готували пасту таким чином: на скляній пластинці замішували гранули спіруліни та порошок ентеросорбенту „Силлард П” (1:1) із 0,05% розчином хлоргексидину біглюконату. Пасту накладали на 20-25 хв, курс лікування склав 6-8 процедур, які здійснювали через 1-2 дні. 108 хворим ІІ групи всередину призначали мульти-табс, а місцевого використовували іммоблізований на сорбенті „Силлард П” 0,05% розчин хлоргексидину біглюконату. Курс лікування за тривалістю не відрізнявся від такого у хворих основної групи. Оцінку ефективності здійснювали порівняльним аналізом клінічних, цитогенетичних, біохімічних та імунологічних показників до і після лікування та через 6, 12 і 24 місяці. Кожні 6 місяців хворих оглядали і проводили підтримуючу терапію: професійну гігієну і за необхідності – курс місцевого лікування. Усім хворим через рік призначали повторно курс препаратів усередину, а у разі ГП ІІ ступеня ще й місцеву підтримуючу терапію.
Статистичну обробку отриманих результатів здійснювали за допомогою прикладних програми (пакет «STATISTICA 6.0»). Матеріал обробляли методами описової статистики і застосували метод аналізу відмінності з використанням t-критерію Ст’юдента, а також кластерний, дискримінантний, кореляційний (використовували коефіцієнти Пірсона і Спірмена) та факторний аналізи.
Результати дослідження та їх обговорення. У здорових, хворих на ГП і пародонтоз вивчено 32 найінформативніші ДГ показники. Дискримінантним аналізом доводили належність досліджуваних осіб до клінічно визначених нами виборок. Встановлено, що при зіставленні виборок „здорові – ГП” правильність занесення чоловіків у відповідні групи склала 96,4% (у здорових) та 92,4% (у хворих на ГП), а в жінок – 100% і 97,4% відповідно. У випадку дослідження „здорові – пародонтоз” відповідність зарахування пацієнтів у групи склала: у здорових чоловіків – 78,4%, у жінок – 67,4%, а у хворих на пародонтоз – відповідно 82,4% та 97,1%. Узгодження клінічних і ДГ даних щодо розподілу пацієнтів за діагнозами свідчить про високу діагностичну надійність ДГ методу, особливо при діагностиці пародонтозу. Отже, дискримінантний аналіз ДГ показників може бути використаний для доклінічної діагностики ГП і пародонтозу. Дослідженням парних коефіцієнтів кореляцій кожної із ДГ характеристик у всіх обстежених виявлено різну кількість сильних і середніх взаємозв’язків: у здорових, хворих на ГП і пародонтоз чоловіків – 101, 73 і 108, а в жінок – 100, 81 і 198 відповідно. Це вказує на суттєвий вплив спадкового фактора на виникнення і розвиток хвороб пародонта, особливо пародонтозу у жінок. За допомогою методу канонічних кореляцій підтверджено сильний зв’язок ДГ характеристик із виникненням пародонтозу (r>0,99 у чоловіків і r>0,97 у жінок) і середній – із захворюванням на ГП (r>0,39 у чоловіків і r>0,34 у жінок). Отримані результати доводять, що пародонтоз належить до захворювань, у виникненні яких спадковий чинник є провідним, а розвиток ГП зумовлений і спадковими, і середовищними (наприклад, бактеріальним нальотом, палінням тощо) факторами, які чинять сумісну кумулятивну дію. Факторним аналізом, який дає змогу виявити діагностичні критерії до ГП і пародонтозу, виділено три головних фактори, у яких міститься приблизно така ж інформація, що й у значно більшому числі спостережень. Факторизація кореляційних матриць ДГ ознак виявила їх особливості залежно від захворювання і статі обстежуваних осіб (чітко простежувався статевий диморфізм). Встановлено найінформативніші ДГ ознаки для здорових, хворих на ГП і пародонтоз чоловіків і жінок (домінуючі гребеневі рахунки і малюнки на пальцях рук; малюнки у міжпальцевих проміжках; малюнки на гіпотенарі і тенарі; закінчення ліній долоні А, В, С, Д; згинальні складки долоні; кут atd) та доведено, що при складанні прогнозу розвитку хвороб пародонта необхідно врахувати не менше шести ДГ показників. Отже, проведений нами комплексний математичний аналіз дозволяє з високим ступенем достовірності прогнозувати схильність до розвитку ГП чи пародонтозу.
При вивченні розподілу антигенів груп крові системи АВ0 серед населення м. Івано-Франківська та області встановлено суттєві відмінності між обстеженими. У здорових і хворих на ГП чоловіків ідентифікували всі групи, проте група 0 у разі ГП зустрічалася у 2,06 (p>0,05) раза частіше, а група АВ – у 2,72 (p<0,01) раза рідше, ніж у здорових. У хворих на пародонтоз групи АВ не виявлено, і за цим показником вони достовірно відрізнялися від здорових (p<0,005), а групу 0 фіксували у 2,07 (p>0,05) раза частіше. При порівнянні даних хворих на ГП і пародонтоз чоловіків вірогідної різниці не встановлено. У здорових жінок група АВ не зустрічалася, а у разі ГП виявлено всі групи. У хворих на пародонтоз жінок не фіксували групи В, що було достовірно відмінним від здорових (p<0,005), а групу АВ, якої не було у здорових, ідентифікували у 12,5% осіб (p<0,005). За відсутністю групи В хворі на пародонтоз жінки вірогідно відрізнялися від хворих на ГП (p<0,05). У всіх обстежених встановлено статевий диморфізм, але якщо у здорових суттєву різницю спостерігали за двома групами – 0 і АВ, то у хворих на ГП – за трьома – 0; А і АВ, а у разі пародонтозу, – за чотирма, особливо за В і АВ. Спільною рисою для всіх обстежених була наявність у здорових, хворих на ГП і пародонтоз статевого диморфізму за групою 0. За іншими показниками гендерні відмінності були різними.
За асоціаціями груп крові систем АВ0 і Rh також встановлено суттєві відмінності. Зокрема, у здорових чоловіків не зустрічали асоціацію 0 і Rh-, а у хворих на ГП були всі асоціації. При пародонтозі у чоловіків не ідентифіковано асоціацій В і Rh-; АВ і Rh+ та АВ і Rh-. Найістотніші відмінності між здоровими і хворими на ГП чоловіками виявлено за асоціацією АВ і Rh+, яка визначалася при ГП у 2,84 (p<0,05) раза рідше. За пародонтозу у чоловіків суттєву різницю зі здоровими спостерігали за асоціаціями 0 і Rh- (встановлювали у 13,4% хворих і не виявляли у здорових; p<0,05) та АВ і Rh+, якої не було у хворих (p<0,05). Показники хворих на ГП і пародонтоз чоловіків відрізнялися за асоціацією 0 і Rh-, яка при пародонтозі зустрічалася у 3,34 (p<0,05) раза частіше. У здорових жінок не ідентифікували двох асоціацій – АВ і Rh+ та АВ і Rh-, а у хворих на ГП виявлено всі асоціації; у разі пародонтозу були відсутні чотири асоціації: 0 і Rh-; В і Rh+; В і Rh- та АВ і Rh-. Порівняння даних, одержаних у здорових і хворих на ГП жінок, показало значну, проте недостовірну різницю за асоціаціями А і Rh- та В і Rh+. У разі пародонтозу різниця зі здоровими була вірогідною за трьома асоціаціями: А і Rh-, яка у 8,26 (p<0,05) раза частіше була у хворих; В і Rh+, що зовсім не виявлялася у хворих (p<0,05) і АВ і Rh+, якої не було у здорових (p<0,05). За чотирма асоціаціями суттєву, проте недостовірну різницю виявлено між жінками, хворими на ГП і пародонтоз. У всіх обстежених встановлено значний статевий диморфізм, особливо за асоціаціями 0 і Rh+ та АВ і Rh-. Отримані результати вказують на те, що антигени груп крові систем АВ0 і резус та їх асоціації можуть бути маркерами спадкової схильності до розвитку ГП і пародонтозу, а виявлені відмінності між хворобами є скринінг-тестами для прогнозування ризику їх розвитку і здійснення первинної профілактики (предикативної терапії).