Генералізований пародонтит і пародонтоз: маркери спадкової схильності, патогенетичні механізми метаболічних порушень та їх комплексна корекція (стр. 4 из 10)

Дослідженням ФСГ встановлено, що ГП і пародонтоз спричинені порушеннями процесів реалізації спадкової інформації, які змінюють характер і ступінь конденсації хроматину в інтерфазних ядрах букальних епітеліоцитів, що відображають експресію генів на рівні хромосом. У чоловіків це проявлялося істотним зниженням індексів ЕХ (на 28,59% і 13,12%; p<0,001), ІХ (у 2,08 і 1,54 раза; p<0,001), НІ (у 1,51 і 1,40 раза; p<0,001) та інтегрального показника ФСГ (у 8,57 і 4,88 раза), а також підвищенням вмісту СХ (у 1,84 і 1,88 раза; p<0,001) та МЗЯ (у 2,12; p<0,001 і 1,18; p>0,05 раза) при ГП і пародонтозі відповідно. У жінок спостерігали такі ж закономірності змін показників ЕХ, ІХ та МЗЯ. НІ за ГП суттєво знижувався (у 1,28 раза; p<0,01), а у разі пародонтозу – підвищувався (у 1,31 раза; p<0,05). Кількість СХ у жінок, хворих на ГП, зменшувалася у 1,30 (p<0,001) раза. Перебіг ГП не мав суттєвої залежності від структурно-функціональних показників каріограм, проте порушення трансляційно-транскрипційних взаємозв’язків зумовлювало достовірне наростання важкості ГП. Статевий диморфізм проявлявся істотнішим погіршенням ФСГ у жінок: показник МЗЯ зростав більше – у 3,57 (за ГП) і 1,39 (за пародонтозу) раза; кількість СХ у чоловіків підвищувалася, у жінок – знижувалася, досягаючи практично однакових показників у хворих на ГП ІІІ ступеня обох статей. Це свідчить про порушення механізму регуляції експресії генів і у чоловіків, і у жінок, оскільки Х-хромосома містить гени контролю реалізації біологічної інформації.

Між цитогенетичними показниками у хворих на ГП виявлено сильні і достовірні (р<0,005 – 0,001) кореляції: 7 позитивних – індекси ЕХ, ІХ, НІ між собою (r>0,99) та із СХ жінок (r>0,95) і між МЗЯ і СХ чоловіків (r>0,91); 7 негативних – показники ЕХ, ІХ, НІ із МЗЯ (r>-0,93) та із СХ чоловіків (r>-0,95), а також між МЗЯ і СХ жінок (r>-0,93). Величина пародонтальних індексів і проб та глибина ПК у хворих на ГП тісно пов’язані зі структурно-функціональними порушеннями ФСГ і мають сильні вірогідні кореляції: негативні – з ЕХ, ІХ, НІ (у різних випадках r перевищує -0,74 – -0,98; далі за текстом: r>-0,74 – -0,98) і СХ жінок (r>-0,76 – -0,93) та позитивні – з МЗЯ (r>0,79 – 0,95) і СХ чоловіків (r>0,71 – 0,93), загалом – 42.

У всіх хворих на ГП чоловіків інтегральний показник ФСГ знижувався за хронічного і загостреного перебігу: при початковому ступені – в 3,76 і 2,41; І – у 12,94 і 7,8; ІІ – у 60,38 і 53,96 раза відповідно, наближаючись до мінімальних значень за ІІІ ступеня (0,19±0,001 та 0,11±0,001 в.о. порівняно з 25,36±0,06 в.о. у здорових). При пародонтозі показник ФСГ знижувався у 4,88 раза. Отже, дослідження ФСГ вказує на порушення транскрипційно-трансляційних процесів, які достовірно корелюють зі станом пародонта. Отримані результати з вивчення генетичної обтяженості щодо ГП і пародонтозу (ДГ, асоціації з антигенами груп крові систем АВ0 і резус, ФСГ) дозволили виділити найінформативніші маркери захворювань пародонта (рис. 1).

Внутрішньоклітинні процеси зумовлені змінами генетичного апарату і мають суттєвий вплив на динаміку фізіологічних і патологічних процесів, тому фактори внутрішнього середовища – результат взаємодії генетичних і середовищних чинників в онтогенезі. Оскільки гени, які регулюють життєві функції, тісно пов’язані з МЕ гомеостазом, тому ми досліджували вміст окремих біометалів за ГП і пародонтозу. Встановлено суттєві зміни мінерального обміну. Вміст кальцію у крові хворих на ГП порівняно з даними у здорових практично не змінювався, концентрація заліза, цинку і марганцю знижувалася відповідно: на 13,87%; 26,76% і 38,25% (р<0,001), а міді – підвищувалася – в 1,16 (р<0,001) раза. Зміни у ротовій рідині були ще істотнішими. Рівень кальцію у разі ГП був більшим, ніж у здорових на 19,83% (p<0,005), заліза, цинку і марганцю – меншим відповідно: на 36,94%; 29,21% і 80,04% (р<0,001), а міді – вищим у 1,26 (р<0,001) раза. Між показниками вмісту макро- і МЕ виявлено 36 сильних достовірних кореляцій. Встановлено залежність між характером перебігу ГП і кількістю мінералів, зокрема рівня кальцію у цільній крові та кальцію і міді в ротовій рідині, який був достовірно вищим, а заліза – нижчим (лише в ротовій рідині) за загостреного перебігу (рвід<0,05 до <0,001). Отже, вказані показники можуть бути діагностичними маркерами загострення патологічного процесу в пародонті. Зміни значно поглиблювалися із наростанням важкості ГП. У хворих на пародонтоз порушення були подібними, проте вміст заліза у крові – меншим (у 1,07 раза; р<0,005), а міді – більшим (у 1,28 раза; р<0,001), ніж у хворих на ГП. У ротовій рідині рівень кальцію порівняно зі здоровими підвищувався (на 99,18%; p<0,001), а заліза, цинку і марганцю – знижувався (на 102,90%; 66,53% і 142,67%; p<0,001). Проте ці порушення були суттєво глибшими, зокрема вміст кальцію при пародонтозі був на 66,22% (p<0,001) більшим, а заліза, цинку і марганцю – відповідно на 48,17% (p<0,001); 28,88% (p=0,001) і 34,79% (p<0,005) меншим, ніж при ГП. Але найбільше обидві хвороби відрізнялися за показниками міді: за ГП він зростав у 1,26 (p<0,001) раза, а за пародонтозу – знижувався в 1,66 (p<0,001) раза. Наші дослідження підтверджують відомі дані про участь МЕ у патогенезі ГП (Горбачова И.А., Кирсанов А.И., Орехова Л.Ю., 2003), і показують, що не менш істотні, але дещо інші порушення відбуваються з МЕ обміном у випадку пародонтозу. Виявлені відмінності між цими хворобами можуть використовуватися для їх диференційної діагностики.

Рис. 1. Схема взаємозв’язків між маркерами генетичної схильності до генералізованого пародонтиту і пародонтозу.

Вміст біометалів у хворих на ГП має сильні достовірні взаємозв’язки із клінічними показниками: більшість із них (крім проби Ш-П) зворотно корелюють із рівнем заліза, марганцю і цинку у крові та ротовій рідині, а прямо – із кількістю кальцію у ротовій рідині та міді у крові і ротовій рідині. Показник проби Ш-П негативно корелює лише із вмістом марганцю у ротовій рідині. Загалом налічувалося 37 негативних і 18 позитивних сильних вірогідних кореляцій. Нами виявлено сильні кореляції між показниками ФСГ і МЕ у хворих на ГП, а саме: тісні позитивні кореляції індексів ЕХ, ІХ , НІ та СХ жінок із вмістом заліза, марганцю і цинку у крові і ротовій рідині та негативні – з рівнем кальцію у ротовій рідині і міді в обох рідинах. Індекси МЗЯ і СХ чоловіків, навпаки, мають сильні позитивні кореляції із вмістом кальцію у ротовій рідині, кількістю міді у крові і ротовій рідині та негативні – з рівнем заліза, марганцю і цинку в обох біологічних рідинах. Всього виявлено 27 прямих і 18 зворотних взаємозв’язків. Результати кореляційного аналізу між мінеральним складом і показниками ФСГ вказують на наявність у хворих на ГП достовірних взаємозв’язків між різними ланками метаболізму.

МЕ беруть участь у ферментативних реакціях організму, тому ми досліджували активність спряжених з ними металоферментів – каталази, ТФ і ЦП у сироватці крові. У хворих на ГП знижувалася активність каталази (в 1,17 раза; р<0,001), насиченість ТФ залізом (на 15,98%; р<0,001) і зростала активність ЦП (у 1,22 раза; р<0,001), а зміни не залежали від перебігу, проте зі збільшенням ступеня ГП вони послідовно поглиблювалися. У хворих на пародонтоз активність каталази знижувалася незначно, насиченість ТФ залізом – на 26,45% (р<0,001), а активність ЦП зростала у 1,13 (р<0,001) раза. Виявлено достовірну відмінність між ГП і пародонтозом за показниками активності каталази, ЦП та насиченості ТФ залізом, які відрізнялися відповідно в 1,11; 1,08 і 1,09 (р<0,05) раза, що може бути використано для їх диференційної діагностики. Отже, суттєві порушення активності металоферментів, встановлені нами, вказують на значне виснаження антиоксидантної системи та засвідчують їх участь у патогенетичних механізмах розвитку ГП і пародонтоз. Для детальнішої оцінки гомеостазу вивчалися також показники активності металозалежних ферментів у сироватці крові. У хворих на ГП активність ЛДГ і КФ зростала в 1,49 і 1,23 (р<0,001), а ЛФ – знижувалася в 1,10 (р<0,01) раза. Активність ЛДГ і КФ за загостреного перебігу була вищою, ніж за хронічного – на 10,80% (p<0,005) і 16,25% (p<0,001), особливо при наростанні важкості ГП. У разі пародонтозу зміни активності ЛДГ і КФ були вірогідними, але менш вираженими, а різниця показників із ГП – недостовірною. Підвищення активності ЛДГ може свідчити про активацію в тканинах пародонта в умовах запалення анаеробного типу обміну вуглеводів, продукти якого (зокрема, лактат), за даними ряду дослідників (Лемецкая Т.И., Померанцева Е.Н., Воложин А.И., 1983; Шварц А.Д., 1990; Борисенко А.В. и соавт., 1995; Белоклицкая Г.Ф., 1996), викликають порушення мікроциркуляції зі збільшенням проникливості судин пародонта для високомолекулярних речовин. Зміни активності ЛФ і КФ можуть засвідчувати порушення метаболізму кісткової тканини і, ймовірно, зумовлені значним підвищенням кількості міді, оскільки вона впливає на остеобласти позитивно лише в оптимальних дозах, а підвищені дози знижують їх життєдіяльність і ріст (Володіна Т.Т., Печенова Т.Н., 1993). Послаблення активності ЛФ можна пояснити також зменшенням кількості заліза, марганцю та особливо цинку, як локального регулятора функції кісткових клітин (WoltgensJ.H.M., LyarunD.M., BervoetsT.J.M., 1991; Левицкий А.П., 2002). Одночасне значне збільшення активності КФ вказує на підвищення активності остеокластів та посилення резорбції кісткової тканини пародонта (KentN.G., 1997; Поворознюк В.В., 2002). Отже, зміни активності вивчених ензимів формують комплекс факторів, які зумовлюють порушення внутрішньоклітинного гомеостазу. Це підтверджується тим, що між всіма ферментами у разі ГП є сильні і достовірні взаємозв’язки: 6 позитивних (r>0,79 – 0,99) і 8 негативних (r>-0,73 – -0,99).