Показано, що генотип вірусу впливає на особливості імунопатогенезу хвороби. Це проявляється відмінностями у динаміці синтезу прозапальних (ІЛ-1β, ФНП-α, ІЛ-6, ІЛ-2) та протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10). Так, у хворих на гострий гепатит, зумовлений D генотипом HBV, у розпалі хвороби показники синтезу прозапальних цитокінів (ІЛ-1β, ФНП-α, р<0,05), вірогідно нижчі, ніж у хворих на гепатит з А генотипом вірусу, однак рівень їх підвищеної активності значно триваліший і зберігається у періоді реконвалесценції. У хворих на гострий гепатит з А генотипом вірусу у стадії реконвалесценції на перший план виступає синтез протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10, р<0,05).
У хворих на ХГВ із D генотипом HBV синтез прозапальних та протизапальних цитокінів виявився меншим, ніж при А генотипі вірусу.
Встановлено помірні кореляційні залежності між синтезом прозапальних та протизапальних цитокінів і клініко-патогенетичними синдромами хвороби, в залежності від генотипу HBV.
Вперше в Україні на підставі вивчення динаміки синтезу цитокінів у хворих із різними генотипами вірусу з врахуванням тяжкості та активності інфекційного процесу встановлені типи імунологічного реагування, що дозволяє прогнозувати клінічний перебіг і можливі наслідки хвороби.
Практичне значення одержаних результатів.
Доведена доцільність та необхідність визначення генетичної структури НВV та типу імунологічного реагування в комплексному обстеженні хворих з НВV-інфекцією, що зумовлено впливом генотипу вірусу на складні механізми імунопатогенезу хвороби.
Встановлення генотипу HBV та типу імунологічного реагування у хворих із різною тяжкістю ГГВ та активністю ХГВ дозволяє спрогнозувати клінічний перебіг хвороби, можливу хронізацію процесу, може визначити подальшу лікувальну тактику та диспансеризацію хворих. Про гладкий перебіг ГГВ з відсутністю затримки одужання та хронізації свідчать нормореактивний та гіперреактивний типи імунологічного реагування у хворих з генотипом D НВV, а гіпореактивний та дисоціативний типи імунної відповіді дають підстави передбачати затяжний перебіг та можливу хронізацію процесу, особливо у пацієнтів, які інфіковані генотипом А і тому при лікуванні цих хворих є доцільним призначення препаратів з імуномодулюючою дією.
У хворих на ХГВ дисоціативний та гіпореактивний типи імунологічного реагування вказують на хвилеподібний перебіг хвороби з частими періодами біохімічного загострення, які частіше спостерігаються у пацієнтів, з А генотипом HBV. Це необхідно враховувати при вирішенні питання про призначення імуномодулюючої та противірусної терапії.
Результати досліджень, що наведені в дисертації, впроваджені у педагогічний процес на кафедрі мікробіології, вірусології з курсом інфекційних хвороб медичного факультету Ужгородського національного університету, кафедрі інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, кафедрі інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти та використовуються в лікувальній практиці Ужгородської обласної інфекційної лікарні і Харківської обласної клінічної інфекційної лікарні.
Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено патентно-інформаційний пошук та аналіз наукової літератури по темі дисертації, клінічне обстеження хворих з різною тяжкістю та активністю хвороби (155 хворих, з яких 76 – з ГГВ та 79 – з ХГВ). Організовано лабораторні та інструментальні дослідження. Комплексно проаналізовано та систематизовано отримані результати обстеження хворих, проведена їх статистична обробка. Автором написано всі розділи роботи, розроблено таблиці та рисунки, сформульовано висновки та практична значущість наукової роботи.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на: науково-практичній конференції з міжнародною участю „Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів” (31 березня – 1 квітня 2005 року, м.Харків); науково-практичній конференції з міжнародною участю „Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (21–23 вересня 2005 року, м.Чернівці); науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 60-річчю УжНУ „Сучасні методи діагностики та лікування хронічних гепатитів, цирозів, гепатогенної виразки у клініці внутрішніх та хірургічних хвороб” (14–16 жовтня 2005 року, м.Ужгород); 60-й підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу медичного факультету УжНУ (22 лютого 2006 року, м.Ужгород); VII з’їзді інфекціоністів України (26–29 вересня 2006 року, м.Миргород), VII з’їзді інфекціоністів Росії (25–27 жовтня 2006 року, м.Нижній Новгород, Росія), 61-й науковій конференції професорсько-викладацького складу медичного факультету УжНУ (22 лютого 2007 року, м.Ужгород); науково-практичній конференції з міжнародною участю „Хвороби печінки в практиці клініциста” (1–2 березня 2007 року, м.Харків); науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України „Хвороби печінки в практиці інфекціоніста” (26–27 квітня 2007 року, м.Донецьк).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових робіт, із яких: три статті в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, та дев’ять тез виступів на конференціях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, огляду наукових джерел по темі дисертації, загальної характеристики хворих і методів дослідження, розділів власних досліджень з узагальненням результатів, висновків, практичної значущості та списку використаної літератури, який містить 229 джерел, з яких 127 – з кириличною графікою і 102 – з латинською графікою. Робота ілюстрована 37 таблицями та 20 рисунками. Повний обсяг дисертації становить 168 сторінок друкованого тексту.
Основний зміст роботи
Об’єкт і методи дослідження. Під нашим спостереженням у період з 2002 по 2006 роки перебувало 155 хворих з НВV-інфекцією, а саме: 76 пацієнтів на ГГВ та 79 – на ХГВ, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в обласній інфекційній лікарні м.Ужгорода, гастроентерологічному відділенні Ужгородської центральної міської клінічної лікарні, гастроентерологічному відділенні обласної клінічної лікарні м.Ужгорода, або лікувалися амбулаторно в кабінеті інфекційних захворювань поліклініки №1 м.Ужгорода. Серед хворих було 83 (53,5%) жінок і 72 (46,5%) чоловіків. В основному переважали особи молодого та середнього віку – 117 (75,5%) і 38 осіб були старшого віку (24,5%). Відповідно до тяжкості перебігу ГГВ пацієнти були розподілені наступним чином: з середньотяжким перебігом – 65 осіб (85,5%), із тяжким – 11 (14,5%). Серед хворих на ХГВ мінімальна активність процесу спостерігалася у 67 хворих (84,8%), слабковиражена – у 12 (15,2%). На підставі детально зібраного анамнезу життя та хвороби, клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень у обстежених хворих на ГГВ та ХГВ була виключена супутня патологія, яка б могла суттєво вплинути на результати досліджень. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб – донори крові, віком від 18 до 35 років, з них 14 чоловіків та 6 жінок.
Діагноз ГГВ та ХГВ встановлювали з урахуванням комплексу клініко-епідеміологічних, лабораторно-інструментальних даних та підтверджували виявленням у сироватці специфічних серологічних маркерів ГВ (HBsAg, анти-HBcIgM, анти-HBcIgG, у більшості хворих визначали НВeAg, анти-НВе) методом імуноферментного аналізу (ІФА) (ELISA), використовуючи тест-системи НВО"Диагностические системы" (Росія). На підставі негативних результатів індикації серологічних маркерів гепатитів А, С, D (анти-НАVIgM, анти-НСVсум., анти-НDVIgM) здійснювалося виключення мікст-гепатитів.Оцінка ступеня тяжкості ГГВ здійснювалась на основі критеріїв, запропонованих Ж.І.Возіановою (2001).Діагноз ХГ ставили згідно з Міжнародною Класифікацією Хвороб 10 перегляду та класифікацією, прийнятою на Міжнародному конгресі гастроентерологів (WCOG, Лос-Анджелес, 1994). Частота виявлення HBeAg-позитивного гепатиту склала 48,1% (38 пацієнтів із 79 хворих на ХГВ): 29 хворих з мінімальною активністю (76,3%) та 9 – з слабковираженою (23,7%); анти-HВe – 27,8% (22 хворих); у 5 хворих (6,3%) не виявлено ні HBeAg, ні анти-HВe.
Генодіагностичні дослідження включали визначення реплікативної активності НВV на підставі якісного виявлення в сироватці крові ДНК НВV методом ПЛР із використанням тест-систем ЦНДІ епідеміології МОЗ РФ (набір реагентів “Полігеп В” фірми “Літех”, Москва, Росія). Усім хворим було проведено генотипування ДНК НBV з використанням рестрикційного аналізу за методом М.Мizokami із співавт. (1999) у модифікації ЦНДІЕ м.Москви.
Сироваткові концентрації досліджуваних цитокінів: IJI-lβ, ΦΗΠ-α, ІЛ-6, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-10 визначалися за допомогою тест-систем ТОВ "Протеиновый контур" (Санкт-Петербург, Росія), користуючись інструкцією виробника з використанням твердофазного імуноферментного методу. У результаті проведених імунологічних досліджень здорових осіб були встановлені показники, прийняті для контрольної групи : ІЛ-1β – 29,49±3,1 пкг/мл; ФНП-α – 28,83±2,7 пкг/мл; ІЛ-6 – 11,85±1,1 пкг/мл; ІЛ-2 – 25,26±1,3 пкг/мл; ІЛ-4 – 20,73±1,5 пкг/мл; ІЛ-10 – 18,36±1,2 пкг/мл. Матеріалом для наших досліджень була сироватка крові хворих, яка при ГГВ отримана в розпалі хвороби і початку реконвалесценції, при ХГВ – відповідно, при загостренні хвороби та клініко-лабораторній ремісії.
Інші лабораторні показники у динаміці ГГВ та ХГВ визначалися за загальноприйнятими методиками: вміст загального білірубіну та його фракцій – методoм L. Jendrassik, P. Grof (В.В. Меньшиков, 1987), активність аланінамінотрансферази (АлАТ) – уніфікованим методом S. Reitman, S. Frankel (1987), тимолову пробу – методом J. Huerga, H. Popper та сулемову пробу – методом F. Grinstedt (1987), рівень загального білка – мікробіуретовим методом G. Kingsley, білкові фракції – турбодиметричним методом H. Popper (В.В. Меньшиков, 1987). Як норму біохімічних показників використовували загальноприйняті значення.