Синтез протизапальних цитокінів ІЛ-4 та ІЛ-10 у періоді розпалу ГГВ також підвищувалися у хворих досліджуваних груп з різним ступенем тяжкості, достовірно перевищуючи контрольні значення: ІЛ-4 – у 4,8 і 6,5 раза, ІЛ-10 – у 5,5 і 7,5 раза відповідно (р<0,05) (див. рис.5). В подальшому, у періоді реконвалесценції, показники ІЛ-4 та ІЛ-10 знижувалися, але продовжували перевищувати контрольні рівні: ІЛ-4 в середньому у 3,8 і 5,3 раза, ІЛ-10 – у 4,5 і 6,1 раза відповідно (р<0,05). Варто підкреслити, що середні рівні ІЛ-2, ІЛ-4 та ІЛ-10 у групах порівняння відрізнялися статистичною вірогідністю як у періоді розпалу, так і в періоді реконвалесценції хвороби та корелювали із ступенем тяжкості ГГВ (р<0,05).
Проведене дослідження синтезу прозапальних та протизапальних цитокінів у динаміці ХГВ з різною активністю процесу встановило, що порівняно з відповідними рівнями у хворих на ГГВ їх концентрації були значно нижчі. Так, у періоді загострення хвороби відмічено помірне вірогідне підвищення рівнів прозапальних цитокінів як у хворих з мінімальною, так і з слабковираженою активністю порівняно з показниками контрольної групи (рис.6А). Рівень ІЛ-1β у вищезазначений період перевищував показники контрольної групи в середньому у 2,8 раза у пацієнтів з мінімальною активністю та у 3 рази – з слабковираженою активністю, ФНП-α – у 2,2 і 2,6 раза, ІЛ-6 – у 2,4 і 2,7 раза відповідно (р<0,05).
У періоді ремісії ХГВ (рис.6В) спостерігалося незначне зниження рівнів прозапальних цитокінів як у хворих з мінімальною, так і з слабковираженою активністю процесу і їх показники продовжували перевищувати показники групи контролю: ІЛ-1β в середньому у 2,5 і 2,7 раза, ФНП-α – у 2,0 і 2,3 раза, ІЛ-6 – у 2,0 і 2,5 раза відповідно (р<0,05). Статистичної достовірності між отриманими показниками прозапальних цитокінів у групах хворих з різною активністю ХГВ у зазначені періоди встановлено не було (р>0,05).
У хворих у періоді загострення ХГВ активація регуляторного цитокіну ІЛ-2 була помірною (рис.6). Його показники у осіб з мінімальною активністю в середньому у 3,8 раза перевищували контрольні рівні, а у хворих з слабковираженою – у 3,5 раза (р<0,05), хоча достовірно не відрізнялися у групах порівняння з різною активністю ХГВ (р>0,05). У періоді ремісії рівні ІЛ-2 дещо знижувалися і продовжували перевищувати показники контрольної групи в середньому у 3,3 і 3 рази відповідно (р<0,05). Встановлена динаміка регуляторного цитокіну ІЛ-2 у хворих на ХГВ свідчить про низьку активацію клітинної ланки імунної відповіді на НВV, що призводить до неадекватності клітинного імунітету та подальшої персистенції вірусу.
Аналізуючи синтез протизапальних цитокінів при загостренні ХГВ відмічено вірогідне підвищення їх концентрацій як у хворих з мінімальною, так і з слабковираженою активністю процесу порівняно з відповідними рівнями у контрольній групі (див. рис.6). Так, показники ІЛ-4 перевищували рівні контролю, в середньому, у 4,4 раза у хворих з мінімальною та у 5,8 раза – з слабковираженою активністю ХГВ, ІЛ-10 – у 5,3 і 7 разів відповідно (р<0,05). У періоді ремісії ХГВ встановлено помірне зниження рівнів ІЛ-4 та ІЛ-10, однак їх показники продовжували перевищувати відповідні рівні контрольної групи: ІЛ-4 – у 4,0 і 5,5 раза, ІЛ-10 – у 4,9 і 6,3 раза відповідно (р<0,05). Слід відмітити, що показники рівнів ІЛ-4 та ІЛ-10 у групах порівняння з різною активністю ХГВ відзначалися статистичною вірогідністю і корелювали з ступенем активності запального процесу (р<0,05).
Отримані результати досліджень синтезу цитокінів у динаміці ГГВ у хворих з тяжким та середньотяжким перебігом хвороби відображають адекватну клітинно-гуморальну імунну відповідь організму, яка, частіше всього, призводить до елімінації вірусу з організму, і як наслідок, до реконвалесценції. Активація імунозапальних реакцій була більш вираженою у хворих з тяжким перебігом ГГВ і проявлялася високою поліклональною Т-хелперною клітинною відповіддю організму.
У хворих на ХГВ відмічено слабку активацію клітинно-гуморального імунітету, що проявлялося низьким синтезом досліджуваних цитокінів і вказує на імунологічну толерантність та неадекватність імунологічного реагування організму на HBV-інфекцію, що є домінуючою причиною вірусної персистенції. Крім того, зниження індукованої продукції ІЛ-2 у хворих із збільшенням активності ХГВ є однією з характерних ознак Т-клітинного імунодефіциту з переважанням у цих хворих синтезу цитокінів Т-хелперами 2-го типу, а саме ІЛ-4 та ІЛ-10, динаміка яких відображала активність запального процесу (р<0,05).
Проведений кореляційний аналіз встановив, що у періоді розпалу ГГВ виявляється помірна пряма кореляційна залежність між рівнем ІЛ-1β і ФНП-α у хворих з середньотяжким перебігом (r=0,45, р<0,05) та у групі хворих з тяжким перебігом (r=0,49, р<0,05). Більш виражений кореляційний зв'язок було встановлено у цей період між рівнем ІЛ-1β та ІЛ-2, який у пацієнтів з тяжким перебігом хвороби складав r=0,52, (р<0,05) і з середньотяжким – r=0,48, (р<0,05). У подальшому, у періоді реконвалесценції ГГВ, кореляційний зв´язок між даними прозапальними цитокінами тіснішав, що вказувало на спад інфекційного процесу у досліджуваних групах (ІЛ-1β/ФНП-α – r=0,56 (т), r= 0,53 (с-т); ІЛ-1β/ІЛ-2 – r=0,61 (т), r=0,58 (с-т); р<0,05). У хворих на ГГВ кореляційні зв’язки між ІЛ-1β та ІЛ-6 були слабкими та недостовірними в обох групах порівняння в динаміці хвороби. Проявом стимулюючого впливу ФНП-α на ІЛ-6 є виявлена пряма помірна кореляція між рівнями даних цитокінів у періоді розпалу ГГВ (r=0,41, р<0,05). Крім того, у періоді розпалу ГГВ нами встановлена пряма помірна кореляційна залежність між рівнем ІЛ-1β та АлАТ (r=0,6, р<0,05), між ІЛ-1β та рівнем загального білірубіну (r=0,51, р<0,05) та помірна зворотня кореляція між ФНП-α та рівнями протромбінового індексу (r=-0,42, р<0,05). Аналіз динаміки синтезу протизапальних цитокінів ІЛ-4, ІЛ-10 та прозапального ІЛ-1β у хворих на ГГВ дає можливість стверджувати про наявність прямого помірного кореляційного зв’язку між ними, що підтверджує здатність організму компенсувати дії прозапальних цитокінів. Так, у періоді розпалу ГГВ коефіцієнт кореляції між досліджуваними показниками складав: між ІЛ-1β та ІЛ-4 r=0,42 (р<0,05), ІЛ-1β та ІЛ-10 r=0,44 (р<0,05) і між ІЛ-2 та ІЛ-4 r=0,48 (р<0,05). Таким чином, пошук взаємозв’язків між досліджуваними показниками цитокінового профілю та проявами клініко-патогенетичних синдромів у хворих на ГГВ дозволив виявити існування помірної достовірної корелятивної залежності між ними (rs=0,44, р<0,05).
При встановленні кореляційних зв’язків у хворих на ХГВ з різною активністю запального процесу у періоді загострення був виявлений помірний прямий кореляційний зв'язок між рівнем ФНП-α та АлАТ (r=0,42, р<0,05), та слабкий кореляційний зв'язок між показниками ІЛ-1β та АлАТ (r=0,37, р<0,05). Тісніші кореляційні зв’язки виявлялися між ІЛ-4 та АлАТ (r=0,51, р<0,05) та ІЛ-10 та АлАТ (r=0,53, р<0,05). Крім того, у зазначеному періоді ХГВ відзначалися тісніші прямі кореляційні залежності між показниками протизапальних цитокінів та проявами мезенхімально-запального синдрому: ІЛ-4/гамма-глобуліну r=0,56, р<0,05; ІЛ-10/ гамма-глобуліну r=0,59, р<0,05, які певною мірою відображають ступінь дисфункції печінки. Взаємозв'язок між цими параметрами є проявом активації гуморальної ланки імунітету у хворих на хронічні форми HВV-інфекції і може свідчити про залежність гіперфункції гуморального імунітету і ступеня активності хвороби від тривалості хронічного гепатиту. Слід окремо зазначити, що у періоді загострення ХГВ, аналізуючи у хворих кореляційні залежності між вмістом ІЛ-2 та рівнями протизапальних цитокінів, була встановлена слабка зворотня кореляція: між ІЛ-2/ІЛ-4 r=–0,31 (р<0,05) та між ІЛ-2/ІЛ-10 r=–0,33 (р<0,05), що підтверджує наявність різноспрямованого взаємовпливу продуцентів лімфоцитів Тх-1/Тх-2 типів на активацію протилежних клонів. Інші кореляційні зв’язки у досліджуваних групах були слабкими і не відзначалися статистичною достовірністю. У динаміці захворювання, в періоді ремісії ХГВ, спостерігалися незначні концентраційні зміни досліджуваних цитокінів та відсутність виражених кореляційних зв’язків, що вказує на тривалий, затяжний період спаду інфекційного процесу у цих хворих.
Отже, проведений кореляційний аналіз у хворих на ГГВ та ХГВ продемонстрував наявність в основному помірної кореляційної залежності (rs=0,44, р<0,05) між рівнями регуляторних цитокінів і клініко-патогенетичними синдромами хвороби, що віддзеркалює багаточисельні взаємозв’язки між досліджуваними показниками і є проявом складного механізму імунопатогенетичного реагування організмупри НВV-інфекції.
Виявлені в динаміці хвороби зміни цитокінового синтезу у хворих на гострий та хронічний ГВ з встановленими генотипами HBV дозволили згрупувати прояви цитокінового дисбалансу і встановити різні типи імунологічного реагування організму на HBV-інфекцію. У ході аналізу отриманих результатів 36 хворих на ГГВ були виявлені чотири типи імунологічного реагування (рис.7, 8, 9): І – нормореактивний тип (вірогідне підвищення прозапальних та протизапальних цитокінів ), ІІ – дисоціативний (високі показники прозапальних цитокінів на фоні низьких значень регуляторного ІЛ-2 та протизапальних цитокінів ), ІІІ – гіпореактивний (низькі концентрації як прозапальних, так і протизапальних цитокінів) та ІV – гіперреактивний (високі концентрації як прозапальних, так і протизапальних цитокінів). Відповідно до типу імунологічного реагування виділялись окремі групи хворих із різним ступенем тяжкості. Хворі із нормореактивним типом імунної відповіді з середньотяжким перебігом ГГВ складали 33,3%, із тяжким – 2,8%. Серед хворих із дисоціативним типом середньотяжкий перебіг спостерігався у 19,4%, тяжкий – у 11,1%. У 5,6% хворих із гіпореактивним типом реагування імунної відповіді перебіг ГГВ був середньотяжким, у 2,8% – тяжким. У хворих із гіперреактивним типом реагування середньотяжкий перебіг був у 11,1%, тяжкий – у 13,9%.