Міністерство освіти України
Департамент екології
Реферат на тему:
ГИПОТАЛАМО-ГИПОФІЗАРНА СИСТЕМА
Київ-2008
Зміст
1. Загальні відомості. Класифікація. Основні поняття
2. Морфологічна та функціональна характеристика органів ендокринної системи людини
3. Ендокринна частина статевих залоз
4. Ендокринна частина підшлункової залози
5. Епіфіз
6. Гіпофіз
7. Щитовидна залоза
8. Паращитовидні залози
9. Ендокринна частина статевих залоз
10. Ендокринна частина підшлункової залози
11. Епіфіз
Зв’язок та злагоджену роботу усіх органів та систем на ряду з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Ендокринна система забезпечує ріст, статевий розвиток, обмін речовин, пристосування організму в умовах стресу, напруження, дії зовнішнього середовища.
Ендокринна система – це система залоз внутрішньої секреції – тобто залози не мають вивідних протоків і секрет, який вони продукують виділяється прямо в кров. До ендокринних залоз відносять:
· гіпоталамо-гіпофізарна система, епіфіз, щитовидна і паращитовидні залози, тимус, наднирники, та залози змішаної секреції:
1. статева та
2. підшлункова залоза.
Всі залози внутрішньої секреції поділяють на залежні від гіпофіза та незалежні. До залоз, залежних від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, кіркову речовину наднирників,статеві залози. Незалежать від гіпофіза паращитовидні залози,панкреатичні острівки(острівки Лангерганса ) підшлункової залози, мозкова речовина наднирників, параганглії.
Секрети які вони виробляють називаються гормонами, які мають в незначній кількості високу активність, та специфічність. Гормони – це є біологічно активні речовини. Гормони за фізіологічною дією поділяються на пускові, тобто, які впливають на інші залози, наприклад гормони гіпофізу, гіпоталамусу, епіфізу, та на виконавців - наднирники, щитовидна та паращитовидні залози, тимус, підшлункова та статеві залози. За хімічною структурою поділяються:
-на пептидні: тропні гормони гіпофіза,
-на стероїдні: стероїди кори наднирників та статеві гормони,
-похідні з амінокислот: похідні тирозина - тироксин, трийодтиронін ( гормони щитовидної залози).
Клітини, які синтезують гормони є і в нервовій системі, наприклад, в нервових ядрах гіпоталамуса ці клітини називаються нейросекреторними, а їх секрет нейросекретом. Взагалі здатність до синтезування гормонів виявлена не тільки в залозах внутрішньої секреції, а і в інших органах. Наприклад, останніми дослідженнями було з’ясовано, що жирова тканина людини виділяє величезну кількість біологічно активних речовин гормональної природи, що дозволяє вважати її ендокринним органом.
Механізм дії гормонів - всі гормони діють через генетичний апарат клітини, тобто вони впливають на можливість і-РНК зчитувати одну чи іншу інформацію з ДНК і будується білок - фермент, необхідний в даній тканині в даних умовах. Деякі гормони впливають на активність ферментів, інші на проникливість клітинних мембран.
Усі залози внутрішньої секреції знаходяться в постійній взаємодії. Гормони гіпофіза впливають на роботу щитовидної, підшлункової, наднирникових та статевих залоз. Гормони статевих залоз впливають на роботу тимусу, а гормони тимусу – на статеві. Взаємодія здійснюється і при послідовній дії ряду гормонів. Залози внутрішньої секреції регулюють роботу одне одного за принципом зворотнього зв’язку. При цьому, якщо гормон однієї залози посилює роботу іншої, то друга гальмує дію першої, що призводить до зменшення впливу першої залози на другу.
Гормони різних залоз за дією можуть бути синергістами, наприклад адреналін та гормони щитовидної залози, або антагоністами, наприклад адреналін та інсулін (гормон підшлункової залози). Також гормони взаємодіють з нервовою системою і вона може посилити чи загальмувати роботу будь-якої залози.
Транспорт гормонів здійснюється з током крові, лімфи та міжклітинної рідини. Швидкість попадання і видалення гормону з крові залежить від білків-переносчиків та від концентрації гормону в крові. Гормони швидко руйнуються, але постійно синтезуються в кількості необхідній для здійснення гомеостазу. Руйнування гормону відбувається в тканинах-еффекторах (тканина на яку направлена дія гормону, що має хеморецептори котрі реагують на даний гормон), а також в печінці та нирках. Продукти їх руйнування виводяться з організму з сечею та жовчю.
Органи на які направленна дія гормону називають органом-мішенню.
Гіпоталамус є відділом проміжного мозку, донизу він переходить у ніжку якою з'єднюється з гіпофізом.
Гіпоталамус аферентними (рухливими) та еферентними (чуттєвими) шляхами зв’язаний з усіма відділами ЦНС . В гіпоталамусі є клітини, які відчувають зміни в складі крові - хеморецептори, та зміни тиску - осморецептори. Таким чином, гіпоталамус є дуже чутливим до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Гіпоталамічні клітини мають здатність до нейросекретності, тобто виробляють нейрогормони. Аксони нейросекреторних клітин формують гіпоталамо-гіпофізарний тракт – ніжку гіпофіза, по якій нейрогормони поступають до гіпофіза, змінюючи його активність. Нейрогормони діють на передню долю гіпофіза й називаються релізинг-факторами.
Гіпофіз (hipophysis) – найважливіша залоза внутрішньої секреції, ії називають “королем залоз”, тому що вона регулює діяльність цілого ряду інших ендокринних залоз. Гіпофіз розташовується в турецькому сідлі на тілі клиновидної кістки. Маса гіпофіза 0.4 – 0.5 грам. Він поділяється на аденогіпофіз, який включає в себе передню та проміжну долю і складає 75 відсотків маси органа, і задню долю – нейрогіпофіз. Клітини аденогіпофіза поділяються на:
ацедофільні, які виділяють гормон росту та лактогенний гормон,
базовільні, які виділяють інші гормони, та
хромофобні, які є резервними клітинами і можуть за потребою ставати ацедофільними або базофільними.
Гормоноутворююча функція всього гіпофізу знаходиться під контролем гіпоталамуса проміжного мозку.
Передня доля виробляє наступні гормони:
1. Гормон росту, чи соматотропний – СТГ.
В нормі СТГ підвищує синтез білка в кістах, хрящах, м'язах і печінці; у статевонезрілих організмів він стимулює утворення хряща і тим самим активує ріст тіла в довжину, одночасно він стимулює в них ріст серця, легень, печінки, нирок, кишечника, підшлункової залози, наднирників; у дорослих він контролює ріст органів і тканин. Крім того, СТГ знижує ефекти інсуліну.
Регуляція продукції СТГ здійснюється за рахунок двох гормонів гіпоталамуса - соматоліберина (активує її) і соматостатіна (гальмує продукцію). Соматоліберин переважно синтезується нейронами інтромедіального і аркуатного ядер гіпоталамуса; його продукція зростає під впливом таких факторів, як фізичне навантаження, стресові впливи, сон, а також при дії дофаміну, серотоніну і норадреналіну. Гальмування серкреції соматоліберина відбувається під впливом СТГ, і так само при активації (β-адренорецепторів соматоліберинпродукуючих нейронів норадреналіном або (β-адреноміметиками. Соматостатин продукується в тих же ядрах гіпоталамуса, в інших відділах ЦНС, а також клітинами травного тракту і Д (дельта) – клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози.
2. Тиреотропний гормон – ТТГ діє винятково на щитовидну залозу, стимулюючи її функцію. Він активізує протеолітичні ферменти ( катепсини ), під впливом яких відбувається гідроліз тиреоглобуліну і вивільнення знього гормонів щитовидної залози – тиреотропіну та трийодтироніну.
3. Адренокортикотропний гормон – АКТГ – є стимулятором кори надниркових залоз. Це проявляється збільшенням швидкості синтезу білка, активацією і секрецією кортикостероїдів. АКТГ знижує проникність стінки капілярів. Під впливом гормону зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і особливо щитовидна залоза, знижуються рівні лімфоцитів. Секреція гормона залежить від добових коливань : увечері міст його в гіпофізі вищий, ніж уранці.
4. Фолікулостимулюючий гормон – ФСГ. Під впливом цього гормону в яєчнику стимулюється ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція фолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин – сперматозоонів.
5. Лютеїнізуючий гормон – ЛГ потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, тобто для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення на місці фолікула жовтого тіла. Лютеїнізуючий гормон стимулює утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а в чоловіків – чоловічих статевих гормонів андрогенів.
6. Лютеотропний гормон – ЛТГ або пролактин, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон – розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація – утворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.
7. Ліпопротеїни, виділенні з передньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз зі збільшенням вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками ендорфінів.
Гіпофіз має ектодермальне походження.
Аденогіпофіз формується кишені Ратке ротової порожнини.
Нейрогіпофіз – з проміжного мозку.
У дитини між передньою та проміжною долями є щілина, яка у дорослих заростає. Маса гіпофіза немовляти 0.1 грам. Його маса різко зростає у віці 4 - 5 років і з 11 років. По досягненню 18 – 20 років його маса не змінюється 0.5 – 0.6 грамів.