Гіпогомоцистеїнемічна дія нового вітамінно-мікроелементного комплексу (стр. 3 из 6)
1. * - Р≤0,05 у порівнянні з інтактним контролем;
2. # - Р≤0,05 у порівнянні з контролем ГГЦ.
Виявлено, що збагачення метіонінової дієти ВМК (група 3), як і ПП-1 (група 4), повністю попереджає гіпергомоцистеїнемічний ефект L-метіоніну, в той час як дія ПП-2 була слабшою (Р<0,05). Лікувальна дія всіх трьох композицій була рівною. Хронічна метіонінова ГГЦ (група 2) активує процеси пероксидації ліпідів та білків (табл. 2).Профілактичне введення в дієту ВМК та ПП-2 (групи 3 та 5) запобігло активації оксидативного стресу, в той час як препарат ПП-1 (група 4) виявився менш ефективним. Більше того, навіть трьохдобове лікування тварин цим препаратом (група 7) не нормалізувало рівень кетогруп білків сироватки крові. Результати досліджень показали, що14-добова метіонінова ГГЦ не змінює рівень загального білка в сироватці крові та середніх молекул крові як показника ендотоксикозу. Таким чином, на моделі хронічної метіонінової ГГЦ профілактична гіпогомоцистеїнемічна дія ВМК була рівною з препаратом ПП-1 та вищою від ПП-2, а профілактична та лікувальна антиоксидантна дія ВМК була рівною з препаратом ПП-2 та переважала препарат ПП-1.
3. Дослідження на моделі гіповітамінозно- метіонінової ГГЦ
На цій моделі вивчена лікувальна дія ВМК та препаратів порівняння. Суть цієї моделі ГГЦ полягає в згодовуванні тваринам протягом 14 діб основної дієти (ОД), збагаченої L-метіоніном (1% до сухої маси), але позбавленої вітамінів В6, В9 та В12. Визначення вітамінного статусу показало, що вітамінна недостатність проявилась у зниженні в печінці активності піридоксальфосфатзалежних ферментів АЛТ з 76,3±4,6 в контролі до 59,3±2,7; АСТ – з 37,3±1,6 в контролі до 25,3±1,2 ммоль/год/мг білку (Р<0,05), зниженні в плазмі крові фолату на 2,4 нг/мл та підвищеній (у 2,4 рази) екскреції з сечею метилмалонової кислоти. Лікування ГГЦ та індукованих нею порушень здійснювали шляхом введення тваринам ВМК або препаратів порівняння протягом 4; 10 та 20 діб. Крім того, на цій моделі досліджена дозозалежна гіпогомоцистеїнемічна дія ВМК, для чого тваринам з ГМГ вводили дозу ВМК, яка в 2 рази перевищує добову (2ВМК), або є в два рази меншою за добову (1/2ВМК).
3.1. Гематологічні та біохімічні дослідження
Гематологічні дослідження. У тварин з ГМГ в крові виявлено достовірне зниження рівня гемоглобіну (до 107,0±3,1 проти 133,0±4,8 г/л в інтактному контролі) та кількості лейкоцитів (до 10,00±0,71 проти 12,80±0,39 тис/мм3 в інтактному контролі), що було наслідком недостатності в дієті вітамінів В6, В9 та В12. Після лікування тварин з ГМГ протягом 4 діб за допомогою ВМК рівень гемоглобіну вже не відрізнявся від контролю (120,0±3,7; Р>0,05), в той час як кількість лейкоцитів утримувалась на зниженому рівні (10,50±0,68; Р<0,05). Лікування тварин з ГМГ введенням ПП-1, ПП-2, а також харчуванням повноцінною ОД протягом 4 діб не призвело до нормалізації цих показників. Після лікування тварин протягом 10 та 20 діб ВМК, ПП-1, ПП-2 та повноцінною ОД всі гематологічні показники виявилися нормальними. Таким чином, здатність ВМК нормалізувати гематологічні зрушення, індуковані вітамінною недостатністю, виявилася вищою у порівнянні з референс-препаратами та ОД.
Рівень ГЦ. Через 4 доби лікування ВМК концентрація ГЦ знизилася до рівня, нижчого від контролю і залишалась такою до 10 доби досліду. Під впливом препарату ПП-1 концентрація ГЦ нормалізувалася на 4 добу лікування і залишалася на такому рівні до кінця досліду. Разом з тим рівень ГЦ через 4 та 10 діб лікування препаратами ПП-1 та ПП-2 виявився вищим, ніж у тварин, яких лікували ВМК. Гіпогомоцистеїнемічна дія препарату ПП-2 була не тільки нижчою у порівнянні з ВМК, але через 4 доби лікування не досягла рівня інтактного контролю. На 20 добу досліду рівні ГЦ були однаковими при застосуванні всіх трьох комплексів – ВМК, ПП-1 та ПП-2 (див. рис.1). Таким чином, на моделі ГМГ ступінь гіпогомоцистеїнемічної дії ВМК виявився більшим, ніж у препаратів порівняння ПП-1 та ПП-2.
Рис. 1. Гіпогомоцистеїнемічна дія комплексу ВМК та препаратів порівняння (ПП-1 та ПП-2) в процесі лікування тварин з ГМГ.
* - Р≤0,05 у порівнянні з інтактним контролем;
# - Р≤0,05 у порівнянні з групами, що лікувалися ВМК.
Вивчена також дозозалежна гіпогомоцистеїнемічна дія ВМК. Показано, що збільшення добової дози ВМК в два рази не підсилює гіпогомоцистеїнемічну здатність цього комплексу, в той час як зменшення дози в два рази достовірно знижує його специфічну активність.
Процеси оксидативного стресу та ендогенної інтоксикації. Виявлено (табл. 3), що концентрація білків в сироватці крові у всіх тварин була в межах норми, в той час як рівні кетогруп білків, малонового діальдегіду та середніх молекул за ГМГ (група 3) виявились підвищеними (Р<0,05). Гіповітаміноз сам по собі не змінив на достовірну величину ці показники (група 2).
Лікування тварин з ГМГ протягом 4-х діб ВМК (група 4), як і препаратами порівняння (групи 5 та 6), призвело до нормалізації рівня кетогруп білків, чого не спостерігалось при харчуванні тварин тільки повноцінною (основною) дієтою (група 7). Таким чином, здатність ВМК знижувати пероксидацію білків, індуковану ГМГ, виявилась однаковою з препаратами порівняння ПП-1 та ПП-2.
Лікування тварин ВМК, як і препаратом ПП-2 (групи 4 та 6), призвело до зниження рівня малонового діальдегіду у порівнянні з контролем ГМГ (група 3; Р<0,05), а лікування тварин препаратом ПП-1 виявилось менш ефективним. Разом з тим, всі застосовані протягом 4 діб методи лікування тварин (за допомогою ВМК, ПП-1, ПП-2 та ОД) не призвели до нормалізації рівня МДА в сироватці крові (див.табл.3).
Таблиця 3
Вплив 4-х добового введення в організм ВМК, ПП-1, ПП-2, а також харчування основною дієтою (ОД) на динаміку біохімічних показників крові тварин за гіповітамінозно-метіонінової гіпергомоцистеїнемії (М±m)
| № груп | Умови досліду | Сироватка крові | Середні молекули, екстинція | ||
| білок, г/л | кетогрупи білків, мкг/100 мг | малоновий діальдегід, мкмоль/л | |||
| 1 | Інтактні тварини | 67,80±3,05 | 45,80±3,20 | 44,7±2,4 | 0,276±0,020 |
| 2 | Гіповітаміноз (контроль) | 62,00±2,81 | 57,30±4,30 | 52,3±3,3 | 0,228±0,028 |
| 3 | ГМГ без лікування (контроль ГГЦ) | 66,00±2,30 | 72,20±4,07* | 73,7±4.6* | 0,424±0,016* |
| Лікування ГМГ протягом 4 діб | |||||
| 4 | ГМГ + ВМК | 64,60±3,05 | 53,70±3,55# | 57,1±3,3*# | 0,212±0,021*# |
| 5 | ГМГ + ПП-1 | 68,60±3,12 | 55,20±3,84# | 64,8±3,5* | 0,249±0,021# |
| 6 | ГМГ + ПП-2 | 66,60±3,00 | 54,40±3,78# | 56,5±4,0*# | 0,256±0,022# |
| 7 | ГМГ + ОД | 65,60±4,20 | 68,50±3,70* | 70,4±3,9* | 0,355±0,020* |
Примітки:
1. * - Р≤0,05 у порівнянні з інтактним контролем;
2. # - Р≤0,05 у порівнянні з контролем ГГЦ.
Наші дослідження показали, що лише лікування протягом 10 діб за допомогою ВМК і препаратів порівняння (але не ОД) здатне нормалізувати рівень МДА в сироватці крові тварин з ГМГ. Така ж ситуація спостерігалась відносно стану ендотоксикозу, який знизився під впливом ВМК та препаратів порівняння (але не ОД) практично до одного рівня. При дослідженні гомогенатів печінки виявлено залежне від ГМГ підвищення концентрації КГ білків, МДА та ГП при нормальній концентрації білка та активності супероксиддисмутази (СОД). Під впливом лікування протягом 4 діб ВМК показав рівну з ПП-1 та ПП-2 активність щодо нормалізації рівня ГП та майже однакову з ПП-2 здатність до зниження концентрацій МДА та КГ білків, причому антиоксидантна дія препарату ПП-1 виявилась нижчою у порівнянні з ВМК та ПП-2. Всі досліджені в печінці показники оксидативного стресу вже не відрізнялися від інтактного контрою через 10 діб лікування ВМК та препаратами порівняння.
Дещо інша картина виявлена при дослідженні гомогенатів нирки. Як і у випадку з гомогенатом печінки, ГМГ викликала в нирках активацію процесів оксидативного стресу при відсутності впливу на концентрацію загального білка та активність СОД. Вже після 4 діб лікування тварин з ГМГ за допомогою ВМК, ПП-1 та ПП-2 концентрації ГП та МДА не відрізнялися від інтактного контролю. Всі три препарати знизили утворення КГ білків, хоча їх рівень залишався статистично вищим, у порівнянні з інтактним контролем. Проте проведені дослідження показали, що збільшення до 10 діб терміну лікування тварин з ГМГ введенням ПП-1 не призвело до нормалізації рівня КГ, це сталося лише після 20-ти добового лікування. Натомість, під впливом ВМК, як і ПП-2, застосованих упродовж 10 діб, рівень КГ досяг показників інтактного контролю.
Дані, отримані на гомогенатах печінки та нирок, свідчать про те, що в умовах ГМГ досліджуваний ВМК має рівну з ПП-2 та вищу від ПП-1 здатність протидіяти прооксидантним властивостям ГЦ.
3.2. Морфологічні дослідження (патанатомічні, гістологічні, гістохімічні)