Збір анамнезу орієнтований насамперед на з'ясування причини захворювання. Звертають увагу на тривалість захворювання, динаміку наростання симптомів, скарги щодо стану верхніх дихальних шляхів та вуха, на наявність чи відсутність флуктуючого слуху, відчугтя переливания рідини. Враховуючи, що найчастіше саме патологія верхніх дихальних шляхів веде до розвитку катару середнього вуха, їх огляд має бути особливо ретельним і включати передню, середню та задню риноскопію, дослідження (рентгенологічне, ультразвукове, термографічне) приносових пазух. Уважного огляду потребують горловий отвір слухової труби, котрий може прикриватися гіпертрофованою слизовою оболонкою трубних валіолів, гранулящими, гіперплазованою лімфатичною тканиною, рубцями та пухлиноподібними утвореннями. Обов'язково треба провести дослідження прохідності слухової труби, найліпшим варіантом якого з усізх точок зору є імпедансометрія. Крім того, можливе проведения діагностичного зондування слухової труби, рентгеноконтрастне дослідження (з уведенням йодоліду під час тимпанопункції).
Отоскопію зручніше проводити за допомогою лійки 3іглє чи мікроскопа, що дозволяє знайти погано видимий за барабанною перетинкою ексудат. У хворих із гострим катаром середнього вуха барабанна перетинка втягнута, чітко контуруюється молоточок, судини біля нього ін’єнковані, світловий конус вкорочений. Рухливість барабанної перетинки, яка спостерігається візуально під час проведения проби Вальсальви, допомагає оцінити прохідження слухової труби. За відсутності ексудату барабанна перетинка має тьмяно-перламутровий колір, а в тому разі, коли барабанна порожнина заповнена ексудатом повністю, барабанна перетинка набуває кольору від жовтуватого до синюватого (залежно від складу ексудату). У разі неповного заповнення барабанної порожнини ексудатом видно рівень рідини, часто (за неповного блоку слухової труби або після її активного продувания) з пухирцями газу.
Значну допомогу в діагностиці катару середнього вуха може надати імпедансометрія. Тимпанометрична крива в таких хворих зміщена вліво, у бік від'ємних значень шкали, фіксуючи зниження штратимпанального тиску. Про наявність ексудату в барабаній порожні вказує сплощена крива, що свіщить про зменшення податливості барабанної перетинки. Ці дані дуже важливі, осюльки дають чітке уявлення про процеси, що відбуваються в барабанній порожнині. Нарешті, ультразвукове (УЗ) дослідження (ехотимпанографія, сонографія), основане на принцигп фіксації відбитого УЗ-сигналу, який по-різному проходить через середовища з неоднаковою акустичною щільністю, дозволяе чітко визначити наявніст або відсутність ексудату в барабанній порожнині.
Дуже важлива роль належить аудюметричному дослідженню. Аналіз тональних порогових аудюграм хворих на катар середнього вуха вказує на те, що в 35% із них спостерігається двосхила крива повітряної провідності з підвищенням порогов сприйняття на низьких та високих частотах. Крива кюткової провідності в таких випадках йде горизонтально, з пологим зниженням, починаючи з 4000 Гц. Кістково-повітряний інтервал складае 30-40 дБ. У 34% хворих спостерігається крива горизонтального типу з кістково-по-впряним інтервалом 30—40 дБ та пологим спуском (підвищення порогів), починаючи з 4000 Гц. Нарешті, близько 30% аудюграм демонструє картину змішаної приглухуватості з вираженим перцептивним компонентом, що, очевидно, може пояснюватися наявністю інтримпанально баластної рідини та блокадою вікон лабіринту.
Диференціалъну діагпостику проводять з отогенною ліквореєю, адгезивним отитом, отосклерозом, кохлеарним невритом, крововиливом у барабанну порожнину, зщепленням внутршшьої сонної артерії в барабанну порожнину, високим розміщенням цибулини яремної вени, ендауральною мозковою грижею, хемодектомою середнього вуха.
Лікування. Тактика лікування хворого на катар середнього вуха має добиратися індивідуально з урахуванням стадії захворювання, етіологічних чинників та з обов'язковим наслідуванням принципу «крок за кроком», який передбачає початок досліджування з найбільш складних варіантів. У першу чергу варто намагатись усунути причини губарної дисфункції. У білшості хворих (40—50%) достатньо видалити аденоїдні розрощення, яю блокують горлові отвори слухових труб, щоб вилікування катару середнього вуха, що відбулося спонтанно без будь-яких втручань. Те саме стосується і синуїтів, викривлень носової перегородки, різних форм хронічного риніту. Важлива роль належить санації піднебінних мигдаликів та ротової порожнини.
Комплекс лжувальних заходів включає продувания вух або катетеризацію слухових труб, що забезпечуе подачу повітря в порожнини середнього вуха, а також (у раз1 катетеризації) лікарських речовин. Найбшьш раціональне поєднання адреноміметиків та гідрокортизону, які зменшують набряк слизової оболонки слухової труби та розривають таким чином хибне коло патогенезу захворювання. Продувания вух найчастіше проводять за методом Політцера, контролюючи ефективність процедури за допомогою вислуховування через отоскоп. Якщо слухова труба непрохідна для повітря, що надходить через катетер, то через нього в барабанну порожнину на деякий час може бути уведений еластичний катетер. Добрий ефект дає пневмомасаж барабанної перетинки, який проводять за допомогою лінійки 3іглє. Лікування проводять паралельно з призначенням судинозвужувальних засобів у ніс (мазі, краплі, порошки), гіпосенсибілізуальної терапії та фізіопроцедур на вуха — сине світло, солюкс, УВЧ, «Луч-2», електрофорез ендоназально димедролу та кальцій хлориду, фонофорез гідрокортизону на ділянку носа, аерозольтерапію гіпосенсибілізувальними засобами, антисептиками, настоями лікарських рослин. Якщо і ці засоби є безуспішними, то треба застосувати тимпанотомію, міринготомію, тимпанотомію з установлениям дренажних трубок або без них.
Тимпанопункція достатня в тому разі, коли транссудат (ексудат), що міститься в барабанній порожнині, є досить рідким, щоб його можна було аспірувати через тонку голку. Видалення транссудату (ексудату), аерація середнього вуха та введення антибіотика, гідрокортизону та адреноміметика в комбшації (дуже бажано добитися при цьому прохідності слухової труби), як правило, веде до усунення тубарної дисфункції та видужання хворого.
Інакше йде справа у разі тривалого рецидивуючого катару середнього вуха, якщо добитися нормалізації функції слухової труби не вдається або ексудат дуже густий і продукується в кілъкостях, які перевищують дренажну можливість.
Наступним кроком є міринготомія (розріз барабанної перетинки), а за допомогою якої можна видалити густий ексудат і вставити в парацентезний отвір дренажну пластикову трубочку. Дании метод лікування катару середнього вуха був запропонований ще у XIX ст., але лише 1954 р. Armstrong запропонував його сучасну модифікацію. Через отвір дренажної трубки вирівнюється екстра- та штратимпанальний тиск, умови для утворення транссудату (ексудату) зникають з усіма наслідками, що з цього випливають. Звичайно триває дренування 1-2 міс., рідше — до 6 міс., але можливе збереження дренажу до 18 міс, якщо це необхідно. Ефективність такого методу лікування складає 95-97%.
Якщо необхідно детально оглянути вміст барабанної порожнини, видалити організований транссудат, то проводять тимпанотомію. При цьому розрізають шкіру задньої стінки кісткового відділу овнішнього слухового ходу паралельно барабанному кільцю, разом з останнім її відсепаровують, таким чином відкриваючи широкий доступ у барабанну порожнину. У разі введення дренажу через такий доступ шунт щільно фіксується, менше подразнює тканини, дозволяє виключити можливі стійкі перефорації після міритонгомії.
Профілактика. Насамперед щодо дітей, то необхідно проводити санацію вогнищ інфекції, усувати причини, що сприяють порушенню носового дихання, своєчасно видаляти аденоїдні розрощення. Щоб уникнути ускладнень, не варто допускати осіб з порушенням функції слухової труби до занять, пов'язаних із перепадами атмосферного тиску (те саме стосується і гіпербаричної оксигенації).
ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ЗІВА ТА ГЛОТКИ ЛІКАРСЬКИМИ СЕРЕДИНКАМИ
Необхідні засоби:
1. Гнучкий (гортаний) зонд з нарізкою, на робочий кінець якого щільно накручено вату.
2. Лікарський середник.
Змащування слизової оболонки зіва та глотки лікарськими середниками слід проводити натще, оскільки під час цієї маніпуляції може виникнути блювання. Спочатку накручують шматок вати на робочий кінець зонда з нарізкою та, утримуючи зонд правою рукою, вмочуюють вату в призначену лікарську речовину (розчин Люголя, прорголу, йодинол тощо). При цьому слідкуючи за тим, щоб на ваті не було надлишку рідини, яка, розливаючись по стінках глотки, може потрапити у дихальні шляхи. Просять хворого відкрити рот, притискають шпателем, який тримають лівою рукою, передні дві третини язика, а правою рукою колоподібним чи штриховим рухом зонда змащуюють слизову оболонку передніх та зідніх піднебінних дужок, піднебінних мигдаликів та задньої стінки глотки спочатку з одного боку (справа), а потім - з іншого (зліва).
Використана література:
1. Оториноларингологія, Заболотний Д. І., Київ, „Здоров’я”, 1999.
2. Медсенстринство в оториноларингології, Яшан І. А., Тернопіль, Укрмедкнига, 2000.