Дванадцятипала кишка (стр. 1 из 2)

РЕФЕРАТ

З дисципліни: Анатомія та фізіологія

тема: Дванадцятипала кишка

2010

Зміст

1. Загальна анатомія дванадцятипалої кишки

2. Зв'язок з жовчними протоками й протоками підшлункової залози

3. Кровопостачання дванадцятипалої кишки

4. Лімфатична система дванадцятипалої кишки

5. Гістологія дванадцятипалої кишки

1. Загальна анатомія дванадцятипалої кишки

Дванадцятипала кишка (Duadenum (PNA, BNA): Intestinum duadenum (JNA)) — початковий відділ тонкої кишки, що починається безпосередньо від шлунка й закінчується в місці переходу в тонку кишку (flexura duodenoje-junalis). Розташовується вона, у основному, забрюшинно на рівні I-IV поперекових хребців. При зміні горизонтального положення на вертикальне вона зміщається донизу на 3-4 см. і вправо на 1,5-2 см. Попереду неї прикриває шлунок, права частка печінки й брижі поперечної ободової кишки; сама вона підковоподібно оточує голівку підшлункової залози (мал. 1.1).

Умовно у дванадцятипалій кишці виділяють 4 частини: верхню горизонтальну, низхідну, нижню горизонтальну, висхідну (мал. 1.2).

Перша частина дванадцятипалої кишки (pars ascendes superior) довжиною 5 см. направляється від пілоричного відділу шлунка вправо до шийки жовчного міхура. Проксимальна половина цього відділу дванадцятипалої кишки покрита очеревиною з усіх боків, листки якої продовжуються зі шлунка. Дистальна половина (2,5 см.) покрита очеревиною тільки з передньої поверхні. Позаду до цього відділу дванадцятипалої кишки передлежать загальна жовчна протока, комірна вена, нижня порожня вена. Попереду верхня горизонтальна частина прикрита квадратною часткою печінки, знизу передлежить до голівки підшлункової залози. До верхнього краю початкової порції цього відділу кишки прикріплюється гепатодуоденальна порція малого сальника, а до нижнього - великий сальник.

Друга частина (pars descendens) довжиною 7-12 см. направляється від шийки жовчного міхура до верхнього краю тіла ІV-го поперекового хребця (мал. 1.2), утворюючи з першою частиною гострий кут (flehura duvdeni superior). Перша й друга частини дванадцятипалої кишки переходять одна в іншу за реберною дугою трохи вище й медіальнєє кінця хрящової частини IX-го ребра й праворуч від І-го поперекового хребця.

У основному друга частина кишки прикрита поперечною ободовою кишкою і її брижами. Виділяють залежно від відношення до mesocolon дві порції: supra- і inframesocolica. Частини низхідного відділу, не прикриті поперечною ободовою кишкою і її брижами, покриті на невеликій ділянці попереду очеревиною. По внутрішньому контуру ця ділянка інтимно передлежить до голівки підшлункової залози, назад від нього знаходиться права нирка і її судини, правий сечовід, т. psoas major і край нижньої порожньої вени. Попереду - права частка печінки, поперечна ободова кишка, тонка кишка. Приблизно на середині протягу низхідного відділу по заднє медіальної стінці у дванадцятипалу кишку відкриваються загальна жовчна й панкреатична протоки.

Третя частина (pars horizontalis inferior) довжиною до 9-10 см. направляється від правої сторони тіла III або IV поперекових хребців до лівого контуру черевної аорти. Починається вона вправо на 5 см. від середньої лінії й направляється вліво на одному рівні з реберною дугою. Позаду до цієї частини передлежать правий сечовід і гонадні артерія й вена, більший поперековий м'яз, нижня порожня вена, хребет і аорта.

Закінчується цей відділ ліворуч від третього поперекового хребця. Попереду частково вона прикрита коренем брижів тонкої кишки й перетинається верхньою брижєєчною артерією. Третя частина верхнім краєм передлежить до голівки підшлункової залози. A.parcreaticodudenalis inferior розташовується в борозні між підшлунковою залозою й дванадцятипалою кишкою. Попереду й знизу до цієї частини дванадцятипалої кишки передлежить худа кишка.

Четверта частина (pars ascendens) — 2,5 см. довжиною направляється від лівого краю аорти до лівого верхнього краю тіла другого поперекового хребця. Тут вона закінчується дуоденоєюнальним переходом у вигляді характерного вигину (flenura duodenojejurnalis). Цей перехід розташовується на 4 см. нижче й медіальнєє рівня хряща дев'ятого ребра. Позаду від неї знаходяться лівий симпатичний стовбур, поперекові м'язи, ліві ниркові й гонадні судини. Термінальний відділ цієї частини дванадцятипалої кишки щільно прикриває кінцеву частину нижньої мезентеріальної вени, лівий сечовід і ліву нирку.

В області дуоденоєюнального переходу кишка підтримується зв'язкою Трейтца (lig.suspensorium duodeni). Ця зв'язка, що є рудиментом дорзальних брижів являє собою складку очеревини, що містить м'язові волокна (m.suspensorium duodeni), які вплітаються в м'язи лівих ніжок діафрагми. Таким чином, крапками її прикріплення є верхній край pars ascendens дванадцятипалої кишки й ліві ніжки діафрагми. Вона розташовується за підшлунковою залозою, селезінкової вени й наперед від лівої ниркової артерії. Частина її волокон може оточувати черевний стовбур або слідувати ліворуч від нього.

Як уже говорилося, зв'язка Трейтца звичайно прикріплюється до дуоденоєюнального вигину й до третьої й четвертої частин дванадцятипалої кишки (мал. 1.3а). Вона може прикріплюватися також тільки в області flexura duodenojejunal (рис 1.36) або до третьої або четвертої порцій проксимальнєє вигину (мал. 1.3в). Вона може мати також кілька крапок прикріплення. При дослідженні приблизно 1/5 трупів зв'язка Трейтца не виявляється, що не спричиняє яких-небудь функціональних порушень.

2. Зв'язок з жовчними протоками й протоками підшлункової

залози

У стінку другої частини дванадцятипалої кишки впадає загальна жовчна протока й протоки підшлункової залози. Іншою асоційованою структурою є великий дуоденальний сосок і малий дуоденальний сосок, ампула Фатері (Fateri) (якщо є), і сфінктерний механізм Бойдена (Boyden). Узяті всі разом вони формують "систему Фатері", що має велике функціональне значення.

Термінальна порція загальної жовчної протоки довжиною близько 1,5 см. проходить через стінку дванадцятипалої кишки й звужується з 1,0 до 0,54 см. інтрамурально. Головна панкреатична протока проникає в порожнину дванадцятипалої кишки через загальну жовчну протоку, також зменшуючись у діаметрі. Протоки йдуть стінка до стінки в одній адвентиціальної оболонці.

Великий дуоденальний сосок (ВДС) розташовується на за очеревинній задній стінці другої частини дванадцятипалої кишки праворуч від другого і третього поперекових хребців.

Відстань від пілоруса варіює від 7-10 см. із крайніми варіантами 1,5-12 см. Відстань зменшується при наявності запалення.

З боку слизуватої оболонки ВДС виглядає як піднесення над рівнем стінки від 2,0 мм до 2,0 см. Безпосередньо під сосочком розташовується поперечна складка слизуватої оболонки довжиною 1-2 см. На вершині соска є устя діаметром 2-4,5 мм, через яке в кишку попадає жовч і панкреатичний сік. Це має місце в 50% випадків, коли перед впаданням в кишку загальна жовчна протока й панкреатична протока зливаються, утворюючи у вигляді спільного розширення ампул Фатері. В 20% випадків на верхівці ВДС відкривається два устя: устя головної панкреатичної протоки й трохи вище нього - устя загальної жовчної протоки. Ще вище - на малому дуоденальному сосочку, на відстані 3-4 см. від великого, більш ніж в 30% випадків, є устя додаткової протоки підшлункової залози.

Малий дуоденальний сосок (МДС). Основним орієнтиром, що допомагає визначити його місце розташування, є стовбур a.gastroduodenalis, під яким звичайно розташовується додаткова панкреатична протока Санторіні (Santorini) і МДС. Перетинання дванадцятипалої кишки повинне бути проксимальнєє цієї артерії. Приблизно в 10% випадків Санторієва протока може бути єдиним дренувальним підшлункову залізу. Перетинання його разом з a.gastroduodenalis веде до панкреонекрозу.

Ампула Фатері, як уже говорилося, є місцем впадання панкреатичної протоки (мал. 1.4). Іноді може бути відсутня при роздільному впаданні проток. Подібно до ампули Фатері, також беззастережно ми приймаємо поняття сфінктер Одді (Oddi) забуваючи, що вперше цей сфінктер описав в 1954 р. Glisson. Його пріоритет був доведений в 1936 р. Взагалі є ціла система сфінктерів в інтрамуральної частині загального жовчного й головного панкреатичного проток (мал. 1.5). Ця система носить об'єднуючу назву сфінктера. Її м'язові сфінктери мають окреме походження й функцію від м'язів стінки duodenum.

Таким чином, будова й топографічні взаємини дванадцятипалої кишки із сусідніми органами представляються досить складними й тісними. При виникненні пухлини має місце швидке структурне й фізіологічне залучення цих утворень у патологічний процес.

3. Кровопостачання дванадцятипалої кишки

Кровопостачання дванадцятипалої кишки піддається істотним індивідуальним анатомічним коливанням. Спеціального розгляду вимагає кровопостачання першої частини дванадцятипалої кишки.

Перша частина дванадцятипалої кишки кровопосточається a.supraduodenalis і задньою верхньою панкреатодуоденальною гілкою гастродуоденальної артерії, яка є гілкою загальної печіночної артерії. Часто перші 1 см. першої частини duodeni одержують кров з гілочки правої шлункової артерії. Після отходження задньої верхньої панкреатодуоденальної і супрадуоденальної гілок гастродуоденальна артерія опускається між першою частиною дванадцятипалої кишки й голівкою підшлункової залози й закінчується, розгалужуючись на праву a.gastroepiploica і передню верхню панкреатодуоденальну артерію, також кровопосточаючу цю частину дванадцятипалої кишки.

Наступні три частини дванадцятипалої кишки кровопосточаються передньою й задньою артеріальними аркадами. Від них відходять панкреатичні й дуоденальні гілочки. Аркади формуються із чотирьох артеріальних джерел: 1) a.pancreatoduodendlis anterior superior, звичайно друга по рахунку відходить від a.gastroduodenalis на передній поверхні підшлункової залози; 2) a.pancreatoduodenalis posterior superior (a.retroduodenalis), що звичайно йде наперед від загальної жовчної протоки й низхідна на задню поверхню підшлункової залози й, ідучи за жовчну протоку, що має зв'язки із задньою гілкою нижньої панкреатодуоденальної артерії; 3) a.pancreatoduodenalis anterior inferior; 4) a.pancreatoduodenalis postrerior inferior. Обидві останні артерії беруть початок від a.meseterica superior як перші її гілки. Артерії у вигляді прямих стовбурів входять у стінку кишки, а в останньому шарі утворюють сплетіння.