Аналогічні приклади можна навести і стосовно органів дихання. Морфофункціональна незрілість альвеолярних клітин щодо синтезу сурфактанта, яка знаходиться в основному в прямій залежності від гестаційного віку та зрілості новонародженого, істотно впливає на адаптацію легенів внутрішньоутробного життя. Виражена васкуляризація слизової оболонки носа та інших відділів верхніх дихальних шляхів забезпечує схильність до набряку, що при підвищеній чутливості до ліків може викликати в дитини набряк гортані, а при інтраназальному введенні створити небезпеку резорбтивної дії, наприклад, нафтизину.
Повнокрів'я, щільність та менша еластичність легенів у дітей раннього віку, менший об'єм грудної клітини та легенів відносно всього тіла провокують схильність до запальних та застійних явищ. З урахуванням викладеного використання для дітей ліків, що призводять до порушення дихання, може посилювати кисневу заборгованість організму та сприяти розвиткові метаболічних розладів.
Залежність фармакодинаміки від морфофункціональної зрілості структур ще сильніше простежується за впливом ліків у дітей на центральну нервову систему. Ці особливості визначені недостатнім розвитком у новонародженого кори мозку, пірамідних шляхів, смугастого тіла, низьким вмістом в мозку медіаторів (норадреналіну, серотоніну та ін.). Регулюючий вплив кори головного мозку на інші, нижчі відділи ЦНС, недостатній. Проміжний мозок в основному регулює життєво важливі функції новонародженого. Функціонально дихальний та серцево-судинний центри працюють в умовах істотно обмежених компенсаторних можливостей, тому в новонароджених і дітей раннього віку за несприятливих умов вони швидко виснажуються, що слід мати на увазі при проведенні реанімації та інтенсивної терапії цьому контингенту хворих. Слід ще раз підкреслити роль підвищеної проникності для ліків у дітей раннього віку гематоенцефалітного бар'єра, що створює умови для утворення в головному мозку високих і навіть токсичних концентрацій ЛЗ, особливо огаатів, барбітуратів та ін.
Однак в найбільшій мірі вплив ЛР, що надійшла в організм, залежить від зрілості, розподілу та густоти рецепторів як у ЦНС, так і в інших системах і органах, оскільки самий ступінь насиченості рецепторів молекулами ліків забезпечує повноцінність фармакологічного ефекту. Кількість же рецепторів, зрілість та густота цих структур знаходяться в прямій залежності від віку дитини, ступеня доношуваності, преморбідного фону, повноцінності генетичних факторів, які контролюють їх утворення й розвиток.
Вікові особливості фармакодинаміки та фармакокінетики слід ураховувати при виборі ліків та визначенні їх дози для дітей.
Питання вибору дози ліків для дітей є одним з найскладніших у педіатричній фармакології. Головним завданням при цьому є визначення такої дози, яка б підтримувала стабільну терапевтичну концентрацію в організмі. Багато які з запропонованих формул та коефіцієнтів були розраховані на пошуки оптимальних варіантів перерахування маси дорослого на масу дитини. В історичному аспекті можна вказати на перші таблиці таких коефіцієнтів в терапевтичних довідниках Юнкера (1723), Гауба (1738), таблиці Гуфеланда, Зейферта, Багинського, а також ряд формул, серед яких особливою популярністю довгий час в XIX віці користувалася формула Юнга (1813): доза для дитини визначалася за дробом, чисельником якого є кількість років дитини, а знаменником – те ж число, збільшене на 12, наприклад, для дитини 4 років: 4 / (4 + 12) = 1/4.
На початку ХХ століття користувалася популярністю формула Фукс (1928):
доза дорослого * сиква дитини
доза дитини = –
сиква дорослого
Пропонуючи цю формулу, Фукс поклала в її основу твердження Пірке, згідно з яким квадрат висоти тіла в положенні сидячи (Sitzhohequadrat, або скорочено Siqua) відповідає інтенсивності обміну речовин та потребі організму в їжі – цей термін у вітчизняній фармакології перекладений як «квадрат висоти тіла» – скорочено «сиква».
У наш час більш точними при визначенні дози для дитини вважаються два методи:
а) визначення дози в залежності від маси тіла;
б) визначення дози в залежності від площі поверхні тіла.
При цьому багато авторів віддають перевагу співвідношенню доза / площа поверхні тіла, оскільки ряд важливих фізіологічних показників дитячого організму (значення водно-сольового обміну, хвилинний об'єм серця, рівень ниркової фільтрації та ін.) краще корелюють з поверхнею, ніж з масою тіла. А стан фізіологічних параметрів багато в чому визначає розподіл лікувальних препаратів в організмі дитини. В гідролабільних дітей з нестійким водним обміном при перевищенні маси тіла розрахунок доз в залежності від площі поверхні тіла має особливе значення, бо застосування ліків таким дітям з розрахунком дози на базі маси тіла може призвести до прояву токсичних ефектів.
А. 3. Маневич (1970), визначаючи підходи до вибору доз лікувальних препаратів для дітей, вважає доцільним урахування таких принципів:
1. Діти більш чутливі, ніж дорослі, до одних речовин і менш чутливі до інших. В основу цього положення покладені висновки Mole (1963) стосовно чутливості дітей до лікувальних препаратів.
2. Дітям молодшого віку потрібні відносне більші дози препаратів, ніж дорослим.
3. При обчислюванні доз препаратів для дітей слід ураховувати відносно більшу поверхню тіла, більший об'єм циркулюючої крові та більш високі обмінні процеси. Ці положення в. Нагпаск (1960) поклав в основу дозування ліків для дітей;
Схеми для дітей з нормальним фізичним розвитком та з надлишком або недостатністю маси тіла наведені в табл. 1 та 2 відповідно.
Таблиця 1. Дозування лікувальних препаратів для дітей
| Вік | Частка дози дорослого |
| 1 місяць | 1/10 |
| 6 місяців | 1/5 |
| 1 рік | 1/4 |
| 3 роки | 1/3 |
| 7 років | 1/2 |
| 12 років | 2/3 |
Таблиця 2 Дозис-фактор для дітей різного віку
| Вік, роки | Дозис-фактор |
| 0 – 1 | 1,8 |
| 1 – 6 | 1,6 |
| 6 – 10 | 1,4 |
| 10 – 12 | 1,2 |
| Дорослий | 1 |
При визначенні дози для дитини на підставі дозис-фактора дозу ліків для дорослого перераховують на 1 кг маси тіла, приймаючи за стандартну масу дорослого, що дорівнює 70 кг. Далі одержаний результат помножують на дозис-фактор відповідно до віку дитини та на масу її тіла (в кілограмах):
доза дорослого
доза дитини = – * дозис-фактор * маса тіла дитини
70
2. Лікарські форми в педіатрії, їх біофармацевтична оцінка
Всі види рідких пероральних лікарських форм (розчини, мікстури, краплі, настої, відвари, суспензії, емульсії) широко застосовуються в дитячій практиці. Така популярність їх пояснюється окрім біофармацевтичних аспектів, пов'язаних з рівномірністю і швидкістю всмоктування лікарських речовин, їх розподілом і виведенням, також виключенням хворобливості при прийомі ліків, точністю дозування. Але в рідких лікарських формах, як ні в одній іншій формі, виявляються такі властивості препарату, як смак, запах, які незрідка є причиною багатьох ускладнень при фармакотерапії. На усунення неприємного смаку і запаху, додання лікам привабливого зовнішнього вигляду направлена зараз увага дослідників багатьох країн. У створенні ліків з покращеним смаком і полягає одна із специфічних особливостей рідких лікарських форм для дітей.
Іншою особливістю є підбір розчинників і допоміжних речовин, вживаних для приготування рідкої лікарської форми. В даний час, рідкі лікарські форми для дітей, як правило, виготовляються за допомогою тих же речовин, що і лікарські форми для дорослих. В той же час вікова фармакологія диктує необхідність вибору що суспендують, емульгують агентів і інших наповнювачів з врахуванням специфіки дитячого організму.
Потрапляючи в кишечник дитини рідкі ліки поширюються за більшою площею слизової оболонки і краще нею всмоктуються. Суспензії і лікарські сиропи, проте, таять в собі чималу небезпеку. Оскільки вони досить смачні, діти прагнуть випити їх більше. Трапляється, що дитина, непомітно для батьків, проковтує за один раз весь флакон вподобаних йому ліків.
Краплі, що містять спирт, призначаються лише дітям, що вийшли з грудного віку. У такому вигляді, окрім трав'яних настойок, випускаються деякі відхаркувальні засоби. Наприклад, бромгексин. Краплі треба розводити в охолодженій кип'яченій воді настільки, щоб не відчувався гіркий спиртний смак. Це не перешкодить їх лікувальній дії. Найбільш розповсюджені рідкі лікарські форми для дітей – це сиропи, еліксири, суспензії, полоскання, ін'єкційні і інфузійні розчини.
Сиропи – найзручніша пероральна лікарська форма в дитячій практиці. Традиційні сиропи, вживані в педіатрії, є концентрованими розчинами цукру, до яких додані відповідні лікарські речовини і ароматизатори. Основи сиропів представлено розчинами сахарози, багатоатомних спиртів або їх поєднань. У склади основ може входити етанол (до 10%) як розчинник для лікарських речовин або ароматизаторів. З метою придушення зростання мікроорганізмів до сиропів додають консерванти.
Основні вимоги до сиропів: приємні смакові відчуття і привабливий зовнішній вигляд. Нижче приводяться склади і технологія деяких лікарських сиропів, вживаних в педіатрії.
Гематіновий сироп.
Склад: цианокоболаміна – 0,041 г; кислоти аскорбінової – 20,0 г; заліза глюконата – 17,0 г; ароматизатора і натрію цитрату – достатня кількість; розчину сорбіту – до 1 л.
Приготування: заліза глюконат розчиняють в розчині сорбіту при температурі 70 0С. Потім суміш охолоджують до кімнатної температури, після чого до неї додають цианокоболамін і ароматизатор. Розчин доводять натрію цитратом до рН 4.0, фільтрують, стандартізуют, фасують і упаковують.