Дозування в аптечній практиці (стр. 1 из 11)
Зміст
Вступ. 3
Розділ 1. Теоретична частина. 5
Глава 1. Дозування як основна технологічна операція в процесі виготовлення екстемпоральних лікарських форм.. 5
Глава 2. Дозування за масою.. 5
2.1 Види ваг. 5
2.2 Ваги ручні 6
2.3 Тарні технічні ваги. 9
2.4 Ваги аптекарські з арретиром.. 10
2.5 Ваги технічні квадрантні 11
2.6 Терези настільні чашкові 13
2.7 Ваги настільні циферблатні 14
2.8 Ваги електронні 14
2.9 Метрологічні властивості ваг. 16
2.10 Гирі і важки. 25
Глава 3. Дозування за об’ємом.. 27
3.1 Вимірювальні прилади. 27
3.2 Аптечна бюретка. 28
3.3 Бюреточна установка. 29
3.4 Аптечна піпетка. 31
Глава 4. Дозування краплями. 32
4.1 Стандартний розмір краплі 32
4.2 Калібрування нестандартного краплеміра. 35
4.3 Дозатор піпеточний. 37
Глава 5. Правила дозування твердих, рідких та густих лікарських та допоміжних речовин в умовах аптеки. 39
5.1. Правила зважування на технічних і ручних рівноплечих вагах. 39
5.2. Правила дозування за обсягом.. 41
Розділ 2. Практична частина. 43
Рецепт 4. 52
Рецепт 5. 54
Рецепт 6. 58
Рецепт 7. 61
Рецепт №8. 64
Рецепт 9. 66
Рецепт 10. 70
Висновки та рекомендації 74
Список використаної літератури. 78
Вступ
"В руках невігласа, - говорить давня індуська мудрість, - ліки - отрута і по своїй дії можуть бути порівняні з ножем, вогнем чи світлом, у руках же людей знаючих вони уподібнюються напою безсмертя".
Багатовікова лікарська практика незаперечно довела, що неправильне і безвідповідальне використання ліків замість користі приносить тільки шкоду. До складу багатьох ліків входять так називані сильнодіючі (група Б) і навіть отруйні (група А) речовини, які в залежності від різних умов можуть робити на хворий організм доброчинний чи шкідливий вплив. Тому, звертаючись до допомоги лікарських препаратів, потрібно строго дотримувати визначених правил їхнього використання.
Звичайно, призначаючи лікування, лікар усно чи письмово (в рецепті) вказує необхідну кількість ліків і кратність їх застосування.
Визначену кількість лікарського препарату називають лікувальною дозою. Дози бувають разові, чи однократні, добові і курсові, тобто на увесь час (курс) лікування. Добові і курсові дози складаються з кількості лікарських речовин, припустимого до застосування протягом доби чи всього курсу лікування хворого.
Дози ліків, сприятливі поліпшенню стану хворого, називають лікувальними чи терапевтичними; ті що оказують шкідливу, отруйну дію на організм - отруйними, чи токсичними, а ті, що викликають загибель - смертельними, чи летальними.
Призначити правильне лікування досить складно. Лікар визначаючи дозу лікарської речовини, орієнтується в основному на вік пацієнта, його стан, стать, масу, і інші фактори. Відомо, що діти, старі і давно хворіючі більш чуттєві до дії лікарських речовин. Тому їм потрібно призначати зменшені дози.
Кількість лікарської речовини у значній мірі залежить від способу введення його в організм. Якщо дозу для прийому усередину прийняти за одиницю, то при введенні ліків у пряму кишку кількість його збільшують у 1,5 - 2 рази, при введенні під шкіру й у м'язи зменшують до 1/2 - 1/3 і при введенні у вену і трахею - до 1/4 дози, призначеної усередину.
Не можна забувати і про так називану індивідуальну чутливість.
Також потрібно наголосити на велику роль аптечних технологів у вказаних вище питаннях. Саме в аптеці, при приготуванні ліків відбувається дозування діючих речовин шляхом відважування та відмірювання.
Від точності виконання зазначених операцій залежить фармакологічна дія лікарських препаратів, а значить, і їх лікувальна дія на організм. Токсичність ліків також залежить від точності дозування. Наприклад, при зважуванні атропіну або морфіну необхідно пам’ятати, що ці речовини, у випадку передозування можуть призвести до тяжких отруєнь.
Отже ми бачимо, що якщо завдання лікаря правильно розрахувати терапевтичну дозу для пацієнта, то завдання працівника аптеки, приготувати лікарську форму саме з тією кількість діючих речовин, яка прописана в рецепті.
По-перше провізор повинен перевірити дозировки спискових речовин, щоб упевнитись, що лікар не помилився.
По-друге, під час приготування, провізор повинен максимально точно відважувати і відмірювати всі необхідні речовини.
І по-третє, після приготування аналітик повинен перевірити ліки, щоб встановити правильність їх приготування.
В даній работі ми будемо розглядати дозування лікарських речовин, його особливості і шляхи покращення технології. З огляду на вище сказане - ця тема є дуже важливою та актуальною.
Розділ 1. Теоретична частина
Глава 1. Дозування як основна технологічна операція в процесі виготовлення екстемпоральних лікарських форм
Основними операціями, які застосовуються в процесі приготування лікарських препаратів, є дозування, зв'язане з виміром маси речовини, і відмірювання її у визначених порціях (дозах). В аптечній практиці найбільше використовуються такі методи дозування, як відважування і відмірювання по об'єму і краплями.
Від точності виконання зазначених операцій залежить фармакологічна дія лікарських препаратів, а значить, і їх лікувальна дія на організм. Дозування проводиться за допомогою спеціальних пристосувань, до яких пред'являються відповідні вимоги, і при цьому користуються метрологічною системою мір, яка є загальноприйнятою і обов'язковою у нашій країні.
Об'ємний метод дозування рідких речовин при готуванні лікарських препаратів в аптечній практиці застосовується досить широко. Він економічніший, значно спрощує і полегшує роботу фармацевта. Крім того, всі рідкі лікарські препарати для внутрішнього вживання хворі приймають не за масою, а за об'ємом (ложками, краплями і т.п., чи мілілітрами - для лікарських препаратів, які вводяться за допомогою шприца).
Глава 2. Дозування за масою
2.1 Види ваг
Одним з найпоширеніших способів дозування є відважування, яке виконується за допомогою ваг.
Терези - це прилад, призначений для визначення вагової маси лікарських засобів способом порівняння її з еталонами мас (з умовно прийнятими одиницями - гирями).
Терези - один з найдавніших вимірювальних приладів. Ще за 3000 років до нашої ери єгиптяни застосували їх у вигляді рівноплечого коромисла з піднятими чашечками. Уперше принцип нерівноплечого коромисла був використаний древніми арабами. Створені ними ваги є різновидом безміна, який широко застосовувався у Древній Русі.
У 1670 р. були виготовлені настільні ваги з верхніми чашечками, у 1818 р. - десятитисячні і трохи пізніше - сотенні ваги. В другій половині XIX в. з'явилися шкальні платформні ваги, автоматичні і пружинні, у 20-х роках XX ст. - циферблатні ваги. Велике значення в справі розробки конструкцій ваг належить роботам Д.І. Менделєєва, А.Н. Доброхотова та ін.
За конструкційними ознаками розрізняють гідростатичні, пружинні й зважувальні ваги.
З точки зору метрологічної характеристики (стійкість, сталість показань, точність і чутливість) розрізняють ваги:
метрологічні - призначені для звірення маси робочих еталонів з державним еталоном. Це ваги вищої точності, спеціальної конструкції, за їх коливаннями спостерігають із сусідньої кімнати за допомогою спеціальних оптичних пристроїв;
зразкові - для звірення і перевірки гир;
аналітичні - для зважування при точних хімічних аналізах;.
технічні - 1-го, 2-го і 3-го класів.
2.2 Ваги ручні
Ручні ваги (рис.1) призначені для зважування сипучих і іноді в’язких речовин і виготовляються з найбільшим припустимим навантаженням у 1; 5; 10; 20; 50 і 100 грам. Являють собою рівноплече металеве коромисло довжиною 100-200 мм, на кінці якого на грузоприймаючих призмах підвішують чашечки з пластмаси (рідше з металу чи порцеляни).
Рис. 1.
У центрі коромисла на опорній призмі укріплена спрямована нагору стрілка, що робить коливання в просвіті обоймиці, на якій є кільце для утримання ваг у руці. Чашечки ваг підвішують без перекосу на шовкових шнурах чи ланцюжках, що у свою чергу рухливо з'єднуються з грузоприймаючими призмами за допомогою металевих сережок, що мають форму вісімки з кільцями.
При роботі з ручними вагами кільце обоймиці затискають великим і вказівним пальцями лівої руки, долоню випрямляють, а середній і безіменний пальці розташовують так, щоб вони відчували коливання стрілки. Сухі речовини відважують безпосередньо в чашку, в’язкі - на кружок попередньо старованого пергаментного паперу. Після зважування чашки і шнури ваг ретельно протирають м'якою тканиною. Для запобігання призм від стирання ваги варто зберігати в згорнутому виді, підвішеними (рис.2) чи покладеними в коробки.
Для зважування отруйних речовин і речовин з різким запахом в аптеках повинні застосовуватися ручні ваги, призначені для зважування кожної з таких речовин.
Рис. 2.
У практичній роботі фармацевту іноді приходиться самостійно перев'язувати ручні ваги, що здійснюється за наступними правилами. Відрізають чотири шматочки шовкового шнура, кожен довжиною в дві довжини коромисла ваг. На одному кінці отриманих відрізків шнура нав'язують, відступивши на 1 см від кінця, тугий вузол (подвійну чи потрійну петлю). Один з відрізків шнура просмикують в один з отворів чашки по напрямку зовні усередину чашки, пропускають його крізь отвір кільця серги на кінці коромисла і, нарешті, через другий отвір тієї ж чашки по напрямку зсередини назовні. На отриманому вільному кінці шнура нав'язують кінцевий вузол. Другий відрізок шнура проводять у третій отвір чашки по напрямку зовні усередину і пропускають його крізь кільце сережки. Відступивши від кінця на 1-1,5 см, закріплюють вільний кінець шнура вузлом, що охоплює три інших кінці, що йдуть до чашки, підклавши під петлю вузла допоміжну петлю з окремого відрізка шовкового шнура.