При другому підході отримано наступні результати: хронічне опромінення при потужності дози в 1г на одне поколінна приведе до появи близько 2000 серйозних генетичних захворювань на кожен мільйон живих немовлят серед дітей тих, хто піддався такому опроміненню.
Існує три шляхи надходження радіоактивних речовин в організм: при вдиханні повітря, забрудненого радіоактивними речовинами, через заражену їжу чи воду, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран.
Пилові частки, на яких сконцентровані радіоактивні ізотопи, при вдиханні повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у порожнині рота і носоглотці. Звідси пил надходить у травний тракт. Інші частки надходять у легені. Ступінь затримки аерозолів у легенях залежить від дисперсіонності. У легенях затримується близько 20% усіх часток; при зменшенні розмірів аерозолів величина затримки збільшується до 70%.
При всмоктуванні радіоактивних речовин зі шлунково-кишкового тракту мас значення коефіцієнт резорбції, що характеризує частку речовини. що попадає зі шлунково-кишкового тракту в кров. У залежності від природи ізотопу коефіцієнт змінюється в широких межах: від сотих часток відсотка (для цирконію, ніобію), до декількох десятків відсотків (водень, лужноземельні елементи). Резорбція через неушкоджену шкіру в 200-300 разів менше, ніж через шлунково-кишковий тракт, і, як правило, не грає істотної ролі.
При влученні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхомвони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходженнярадіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у кровіспочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15-20 доби знижується.
Концентрації в крові довго живучих ізотопів надалі можуть утримуватися практично на одному рівні протягом тривалого часу внаслідок зворотного вимивання речовин, що відклалися.
Кінцевий ефект опромінення є результатом не тільки первинного ушкодження кліток, але і наступних процесів відновлення. Передбачається, що значна частина первинних ушкоджень у клітці виникає у виді так званих потенційних ушкоджень, що можуть реалізовуватися у випадку відсутності відбудовних процесів. Реалізації цих процесів сприяють процеси біосинтезу білків і нуклеїнових кислот. Поки реалізація потенційних ушкоджень не відбулася, клітка може в них «відновитися». Це, як передбачається, зв'язано з ферментативними реакціями й обумовлено енергетичним обміном. Вважається, що в основі цього явища лежить діяльність систем, що у звичайних умовах регулюють інтенсивність природного мутаційного процесу.
Мутагенний вплив іонізуючого випромінювання вперше установили російські вчені Р.А. Надсон і Р.С. Філіппов у 1925 році в досвідах на дріжджах. У 1927 році це відкриття було підтверджено Р. Меллєром на класичному генетичному об'єкті - дрозофілі.
Вплив негативних факторів навколишнього середовища – одна з основних причин захворюваності населення. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до екологічної напруженості у певних регіонах України. У деяких областях радіаційний фактор у поєднанні з соціально-гігієнічнимипроблемами, які існували раніше та виникли в результаті аварії, сталиосновним етіопатогенетичним чинником захворюваності населення.
У зв'язку з тим, що значну частину потерпілих внаслідок катастрофи на ЧАЕС у 1986 р. склали жінки репродуктивного віку, загроза ризику зниження їх фертильності може впливати на загальний рівень популяційного народонаселення України. Як відомо, в останні роки в Україні показники смертності перевищують показники народжуваності. Це спричинено різноманітними соціальними, медичними та іншими факторами виникає занепокоєння з приводу того, що у жінок репродуктивного віку, які бажають завагітніти, існує загроза виникнення стійких порушень репродуктивної функції, що в свою чергу може призвести до стрімкого від'ємного росту кількості населення України.
Розвиток ядерної енергетики, техногенні радіаційні аварії, випробування та застосування ядерної зброї наприкінці XX сторіччя спричинили зміни радіологічної ситуації на планеті. Вивчення впливу цих змін на здоров'я людської популяції є однією з нагальних проблем світової науки.
Одним із шляхів її вирішення є новий напрямок в медицині — екологічна репродуктологія, яка вивчає вплив факторів навколишнього середовища на фертильний потенціал людини.
Унікальність Чорнобильської катастрофи полягає у великій колективній дозі радіації, сконцентрованій на значних контингентах населення та його критичних групах, постійній дії підвищених рівнів зовнішнього та внутрішнього опромінення, відсутності або неповному і несвоєчасному забезпеченні заходів радіаційного захисту та прийнятті контрзаходів. Сформувався своєрідний «чорнобильський синдром» аварії як комплекс підходів нетривіальної сприятливості реалій в даній ситуації.
Під час вибуху в довкілля потрапило близько 450 типів різних радіоактивних ізотопів. Перебуваючи в навколишньому середовищі, вони різними шляхами надходять до організму людини.
Загальний викид при аварії на Чорнобильській АЕС за даними сесії ООН (1993) склав 1-2 ЕБК (630 ПБк131 І, 35 ПБк134Сs та 70 ПБк137Сs). На початок 1993 р. забрудненими радіоактивними викидами в Україні вважаються 12 областей, 76 адміністративних районів, понад 2000 поселень. Цезієм-137 із щільністю 1 Кі/км2 і більше забруднено близько 37 млн га земель. На забруднених територіях, що поділені на 4 зони, мешкає 2765,8 тис. населення. До початку 1993 р. загальне число потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні становило близько 3 млн осіб.
У населення, яке проживає на забрудненій території, основними шляхами надходження радіонуклідів в організм є органи травлення. Незалежно від шляхів надходження, радіонукліди тою чи іншою мірою всмоктуються та розподіляються по всьому організму, накопичуючись в різних його органах. Після інкорпорації радіоактивні речовини виводяться із організму з різною швидкістю.
Однак при постійному потраплянні до організму радіонуклідів, наприклад, у людей, які проживають на забруднених територіях, швидкість їх виведення знижується. Через постійну циркуляцію радіонуклідів в організмі всі органи та тканини підпадають під вплив внутрішнього опромінення.
Радіочутливість різних живих систем має дуже широкий діапазон. Те,що можна вважати малою дозою для рослин, може виявитися смертельноюдозою для тварин, особливо ссавців, зокрема для людини. До сьогодні немаєєдиної думки відносно гранично допустимих доз опромінення, які неспричинюють патологічних змін в організмі. Прийнято вважати, що дози, яків 5 —10 разів перевищують природний радіоактивний фон, є малими дозами.Для людини малі дози — це А—5 рад (0,04-0,05 Гр) при одноразовомуопроміненні.
За даними ООН (1993) малі, проміжні та великі дози та потужність дози у-випромінювання, нейтронів га а-часток (при одній і тій самій дозі) дають різний ефект не тільки за частотою, але й за дією на ядро клітини.
До низьких віднесені дози менше 0,2 Гр, до високих – більше 2-5 Гр; високою потужністю прийнято вважати величину більше 0,5 мГр/хв.
У радіобіології до великих відносять дози від 1 Гр (100 Рад) за умови одноразового опромінення. Якщо йдеться про довготривале опромінення, то малими називають такі дози, за яких наслідки опромінення дуже тяжко виявити або вони відсутні взагалі.
При вивченні проблеми впливу малих доз радіації на жіночий організм більшість авторів звертають увагу на такі аспекти: 1) небезпека розвитку раку, індукованого малими дозами радіації; 2) вплив малих доз на вагітних та плід; 3) вплив іонізувальної радіації на гінекологічну захворюваність та специфічні функції жіночого організму.
До 50-х років XXсторіччя існувала думка, що небезпека розвитку раку існує тільки у разі опромінення великими дозами. На сьогодні таке положення не є вірним: низькі дози опромінення можуть також спричинювати рак, хоча співвідношення «доза—ефект» за таких умов вимагає уточнення.
Малі дози дорівнюють 10 — 15 сЗв та нижче, вплив яких не призводить до негативних детермінованих наслідків. Довго триває дискусія відносно існування порогу дії малих доз радіації, яка загострилась після Чорнобильської катастрофи. Однак, за даними Дж. Гофмана (1990), при аналізі епідеміологічного матеріалу (до 90 000 людей, які пережили атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі) виявлено, що поріг при канцерогенній дії випромінювання відсутній, а також встановлено, що канцерогенний ефект в перерахунку на 1 сЗв із зменшенням дози опромінення збільшується.
Численні дослідження вітчизняних та зарубіжних радіобіологів свідчать, що малі дози радіації діють не тільки пригнічуюче, але не виявляють руйнівної дії на живі системи і в багатьох випадках навіть стимулюють їх життєдіяльність — їм властиве таке явище, як гормезис.
Після дії малих доз гормезис виявляється і в підвищенні середньої частоти онкологічних захворювань.
І Якщо підвищення рівня мутацій мікроорганізмів та рослин часто є корисним явищем, оскільки дозволяє створити нові цінні штами мікроорганізмів та сортів рослин, то для тварин та людини прискорення мутаційного процесу є небажаним, тому що більшість мутацій у цих організмів негативно впливає на їх життєдіяльність.
Багато авторів наголошують на синергічному впливі іонізувального та ультрафіолетового опромінювання, хімічних факторів, куріння, вживання кави. При дії малих доз радіації у поєднанні з наведеними факторами, які прийнято називати в онкології зміненим способом життя, синергізм при взаємодії мутагенних та рекомбіногенних ефектів, спричинених радіацією та цими факторами ризику, можливо, є однією з причин їх синергічної канцерогенної дії.
Особливе теоретичне та практичне значення в даний час має питання про вплив хронічної дії іонізувального випромінювання на організм.