Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa (стр. 4 из 11)

У кишках людини може паразитувати стьожковий черв'як — лентець широкий. Людина для нього є остаточним хазяїном. Першим проміжним хазяїном є рачок-циклоп, другим — багато видів риб, у тому числі щука. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи рибу. Але рибу може з'їсти інша риба, наприклад щука. Личинки лентеця широкого — плероцеркоїди — при цьому не гинуть, а переселяються у м'язи щуки. Тут плероцеркоїди можуть нагромаджуватися. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи сире м'ясо й ікру щуки. Отже, для лентеця широкого щука може бути як лопатковим, так і резервуарним хазяїном.

Способи проникання паразита в організм хазяїна залежать від біологічних особливостей паразита. Передавання біогельмінтів найчастіше здійснюється при поїданні одного хазяїна іншим. Інколи живі організми можуть бути механічними переносниками збудників захворювань. Наприклад, мухи і таргани можуть переносити на поверхні тіла і в кишках хвороботворні бактерії, цисти найпростіших і яйця гельмінтів. Але участь цих переносників не обов'язкова, значно частіше враження здійснюється без них. Такі необов'язкові і неспецифічні переносники називаються факультативними.

У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, передавання кров'яних паразитів пов'язане з харчуванням специфічних переносників із типу членистоногих на теплокровних тваринах. Звичайно у тілі таких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножується (наприклад, малярійний плазмодій у тілі комара). Специфічні обов'язкові переносники називаються облігатними.

Отже, у розповсюдженні деяких паразитів беруть участь облігатні переносники. Наприклад, збудник малярії — малярійний плазмодій — передається людині малярійним комаром Anopheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним (лат. transmissio— передавання), а хвороби, які передаються таким шляхом, називаються трансмісивними.

Є. Н. Павловський виділив особливу групу хвороб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов'язані з комплексом природних умов. Вони існують у певних біогеоценоз ах незалежно від людини, але коли люди потрапляють у ці біогеоценози, то можуть бути враженими [9].

Існування осередків таких хвороб зумовлене наявністю трьох груп організмів: І) організмів, які є збудниками хвороби; 2) організмів, які є хазяїнами збудника (природний резервуар збудника хвороби); 3) організмів — переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне. Збудник лейшманіозу — один з видів найпростіших— лейшманія (Leischmaniamajor). Природним резервуаром для лейшманій є дрібні гризуни, які живуть у пустині,— піщанки. Облігатними переносниками є комахи із ряду двокрилих — москіти.

Багато паразитичних хвороб є природно-осередковими. При розробці заходів боротьби з природно-осередковими хворобами необхідно враховувати особливості збудника, переносника і тварин, які функціонують як резервуари збудника. Переважна більшість природно-осередкових хвороб передається трансмісійним шляхом, але існують природно-осередкові хвороби і з іншими шляхами передавання (опісторхоз, дифілоботріоз, трихінельоз).

Із майже півтора мільйонів видів тварин близько 60 тис. ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини і локалізуватися в багатьох її органах (рисунок1.1).