Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa (стр. 5 из 11)
В. О. Догель (1882—1955) першим у світовій науці обгрунтував екологічий напрямок у паразитології і створив найбільшу паразнтологічну школу. В. М. Беклемішев (1890—1962) автор вчень про малярійні ландшафти і життєві цикли кровосисних членистоногих. Ці вчення лягли в основу заходів по ліквідації малярії, сприяли і сприяють боротьбі не тільки з малярією, а й іншими хворобами, які передаються членистоногими. Створений В. М. Беклемішевим науковий напрямок успішно розвивається його численними учнями і послідовниками.
Є. Н. Павловський (1884—1965) ввів у науку вчення про трансмісивні хвороби і природну локалізацію деяких хвороб, яке відіграє важливу роль в оздоровленні територій, з якими пов'язане існування цих хвороб. Учні й послідовники Є. Н. Павловського успішно продовжують розвивати створений ним напрямок у науці [5].
К. І. Скрябін (1878—1972)—організатор найбільшої у світі школи гельмінтологів, а також численних експедицій, які вивчали поширення гельмінтозів у людини, свійських і диких тварин на величезній території нашої країни. Він відкрив і описав більше 200 нових видів гельмінтів. Велику роль у дослідженнях К. І. Скрябіна відіграла розробка заходів у боротьбі з гельмінтозами, методів їх діагностики, терапії і профілактики. Численні учні й послідовники К. І. Скрябіна працюють сьогодні у багатьох парази-тологічних установах нашої країни і за кордоном.
О. П. Маркевич створив найбільшу школу паразитологів на Україні. Організоване за його ініціативою Українське республіканське наукове товариство паразитологів об'єднало науково-дослідницьку І практичну діяльність паразитологів усіх профілів. Розробив методику комплексного вивчення паразитологічної ситуації, створив і розвинув учення про паразитоценози [3].
2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA
2.1 Тип Найпростіші (Protozoa)
До цього типу відносять приблизно 20 — 25 тис. видів. Найпростіші дуже поширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах: у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види — у грунті. Багато найпростіших пристосувались до життя у тілі інших організмів — рослин, тварин, людини.
У зв'язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них — протозоологія і як її розділ — медична протозоологія.
До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких складається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважати, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Протоплазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одноклітинними (Monocytozoa). У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми (Metazoa).
Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин найпростіших з клітинами багатоклітинних вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого — самостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини цілого, повністю від нього залежать і виконують спеціалізовані функції.
Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коливаються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2—3 см.
Частини тіла найпростіших, які виконують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органоїди двох типів: загального призначення, які характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, центросоми, рибосоми тощо), і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітинних як самостійних організмів.
Органоїдами руху у різних представників типу можуть бути несправжні ніжки (псевдоподії), джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей. У тілі деяких найпростіших є скоротливі (пульсуючі) вакуолі, які відіграють роль органоїдів саморегуляції, виділення і дихання. Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у вигляді раковини.
У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари — екто- і ендоплазму. Ектоплазма розташована зовні; вона однорідна (гомогенна) і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма. Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворюється периферична плівка — пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властивостей живої цитоплазми.
Багато найпростіших у несприятливих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круглої форми, перестають живитися, процеси обміну речовин у них уповільнюються, зовні вони вкриваються щільною оболонкою, яка захищає від висихання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин. У інцистованому стані найпростіші легко розселяються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у організм людини із забрудненою їжею і водою.
Явище подразливості у найпростіших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мірою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.
Тип Найпростіші поділяється на чотири класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].
Клас Саркодовіналічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових — мешканці моря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до паразитичного способу життя. Основна властивість саркодових — здатність утворювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоплення їжі.
Амеба дизентерійна ( Еntаmoebahislolytica) —збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петербурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.
Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (formamagna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).
| 12 Велика вегетативна форма (formanagna), яка проникає в тканини слизової оболонки кишок 13-14 велика вегетативна форма, якавиходить упросвіт кишок |
 |
Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoebahistolytica)
Умови, які необхідні для перетворення одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різні несприятливі фактори — переохолодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу formaminuta у formamagna. Необхідною умовою є також присутність певних видів кишкових бактерій.
Амеби, занурюючись у стінки кишок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнення, частота яких досягає 3—10 і більше разів за добу. Хвороба може закінчитися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно пам'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Практично здорові носії — явище досить поширене. Профілактикою є собиста гігієна — миття рук перед прийманням їжі і після відвідування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання продуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно перенести різних збудників хвороб [11].
Амеба кишкова (Entamoebacoli). Непатогенна, морфологічно подібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і цисти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виділяє і в стінку кишки не проникає. Циста містить звичайно 8 ядер, але зустрічаються цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13— 25 мкм (Рисунок 2.2).
