Для лабораторного діагнозу проводять мікроскопічне дослідження мазків або великої краплі крові, у яких виявляють шизонти і гаметоцити. Кров рекомендується брати під час приступу або зразу після нього.
Малярія широко розповсюджена у багатьох країнах, особливо з тропічним і субтропічним кліматом.
У районах поширення малярії рекомендується захищатися від укусів комарів (спати під тюлевими запонами над ліжком, змащувати відкриті частини тіла відлякуючими комарів речовинами тощо) [13].
Класналічує близько 6 тис. видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Органоїди їх руху — вінки, тобто топкі ниткоподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кількість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. Другою особливістю війчастих є наявність у кожної особини двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). Інколи може бути кілька мікронуклеусів. Більшість інфузорій — мешканці морських і прісних водойм; деякі види живуть у вологому грунті або піску. Ряд видів — паразити тварин і людини.
Паразитична інфузорія — балантидій (Balantidjumcoli, рисунок 2.3) —збудник балантидіазу. Локалізація — у товстих кишках. Географічне поширення — повсюдно, але переважає у країнах з жарким кліматом.
Балантидій належить до найбільших найпростіших, його розміри З0—200х20— 70 мкм, форма тіла овальна. Уся інфузорія вкрита короткими війками, довжина яких навколо перистома дещо більша, ніж на інших частинах тіла. Є дві пульсуючі вакуолі. Добре виражені мікро- і макронуклеус. Останній звичайно має бобоподібну форму. Розмножується балантидій діленням упоперек.
Зараження відбувається цистами через забруднену воду, їжу, руки. Цисти можуть розноситися мухами. Джерелом поширення балантидіазу можуть бути свині, у кишках яких паразитує балантидій.
У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворюванням; але якщо балантидій прони кає у стінки кишок, то викликає кровотечні виразки і відповідно кривавий понос.
Рисунок 2.3 - Балантидій (Balantidiumcoli)
У тяжких випадках, якщо невчасно почати лікування, можлива смерть. З метою діагностики проводять мікроскопічне дослідження фека-ліїв, у яких при балантидіазі виявляється слиз, кров, гній і безліч паразитів.Профілактика та, що і при інших кишкових протозойних хворобах [14].
2.2. Тип Плоскі черви (Piathclminthes)
Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у морських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.
Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:
- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і мезодерми у ембріонів;
- наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);
- відсутність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);
- двобічна (білатеральна) симетрія;
- форма тіла стиснена у спинно-черевному напрямку (дорсовентральному);
- наявність розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.
Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне значення [10].
2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)
Класналічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни —паразитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному пов'язані з паразитичним способом життя. Для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброєний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.
Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).
Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє собою сильний сисний апарат. За глоткою іде стравохід і звичайно розгалужені кишки, які закінчуються сліпо.
Нервова система розташована у вигляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стовбури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Завдяки цьому нервова система нагадує решітку.
Видільна система представлена добре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії починаються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сисуни — гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яників, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваються у оотип, де здійснюються запліднення і остаточне формування запліднених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних залоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення.
Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється у наявності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму розвитку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсивному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна дегенерація (спрощення організації) виражається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопаразитами.Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кількість потемків, яка необхідна для підтримання існування виду.Сисуни виникли, мабуть, від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка викликається сисунами, називають трематодозом [15].
Печінковий сисун,абофасціолa (Fasciolahepatica), — збудник фасціольозу.
Фасціола живе у жовчних протоках печінки, жовчном міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах.Марита фасціоли досягає у дов-жину 3—5 см.
Фасціола розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдніссавці велика і дрібна рогата худоба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Проміжний хазяїн — ставкових малин (Galbatruncalula).
Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть знаходитись адолескарії. Людина звичайно заражається через овочі.
Фасціоли впливають на хазяїна механічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фасціоли заковтують еритроцити, лейкоцити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. Прн інтенсивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці.
Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необхідні для організації боротьби і вироблення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілактики: не споживати сиру воду із небезпечних щодо цього водойм; ретельно мити овочі, які використовуються у їжу в сирому вигляді.
Ланцетоподібний сисун (Dicrocoeliumlanceatum) — збудник дикроцеліозу.
Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тварин; дуже рідко зустрічається в людини.
Географічне поширення — повсюдне.
Довжина ланцетоподібного сисуна близько 10 мм, форма тіла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовтавого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.
Розвиток відбувається із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни—травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн — наземні молюски, другий — мурашки. У зовнішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].
2.2.2 Клас Стьожкові черви (Cestoidea)
Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони — облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться голівка — сколекс, далі — шийка, потім стробіла, яка складається із члеників — проглотид.
Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щілин — ботрій. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів прикріплення і їх кількість характеризують різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслідок чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються.