Ангіна на тлі лейкозів
Причиною виникнення гострих тонзилітів у разі лейкозів, як і за наявності інших захворювань апарату кровотворення, є зниження реактивності організму. За таких умов загальний та місцевий імунітет знижується настільки, що з'являється схильність до виникнення запальних і некротичних процесів насамперед там, де найбільше мікрофлори (ротова порожнина, мигдалики, кишки). Якщо лейкоз не був діагностований, то поява таких ускладнень може бути сприйнята як первинне захворювання. Ангіна супроводжується загальним важким етапом, високою температурою тіла, інтоксикацією, збільшенням печінки, селезінки, лімфатичних вузлів.
Під час фарингоскопії видно почервонілі та набряклі мигдалики. У подальшому ураження мигдаликів може мати геморагічний, виразково-некротичний або гангренозний характер.
Діагноз встановлюють на підставі виявлення змін в аналізі крові.
Лікування складається з лікування основного захворювання та симптоматичної терапії.
Ускладнення гострих первинних тонзилітів
Найчастіше гострі тонзиліти закінчуються одужанням, але можуть розвиватись ускладнення. До ускладнень відносять такі захворювання:
1. Паратонзиліт та паратонзилярний абсцес.
2. Латерофарингеальний абсцес.
3. Внутрішньомигдаликовий абсцес.
4. Аденофлегмону шиї.
5. Поширену флегмону шиї.
6. Тонзилогенний медіастиніт.
7. Тонзилогенний сепсис.
Паратонзиліт та паратонзилярний абсцес.
Паратонзиліт — це захворювання, що характеризується запальною інфільтрацією навколомигдаликової клітковини. Це захворювання виникає внаслідок поширення бактеріальної інфекції з мигдалика на навколомигдаликову клітковину. Іноді захворювання має одонтогенне походження — за наявності патології зубів, ще рідше причиною можуть бути сторонні тіла глотки.
Хворих на паратонзиліт турбує біль у горлі, підвищення температури тіла, головний біль, загальне нездужання. Мова стає гугнявою та нерозбірливою. Біль у горлі іррадіює у вухо, посилюється під час ковтання. Біль переважно однобічний, оскільки процес теж найчастіше однобічний. Однак інколи паратонзиліт та паратонзилярний абсцес бувають двобічними. Запальний процес у навколомигдаликовій клітковині найчастіше розташовується в передньому та передньоверхньому відділах між капсулою мигдалика і верхньою частиною піднебінної дужки. Це супратонзилярна локалізація процесу. Рідше зустрічається задня паратонзилярна локалізація — між мигдаликом і задньою дужкою, нижня — між нижнім полюсом мигдалика і боковою стінкою глотки, бокова — між боковою стінкою глотки та середньою частиною мигдалика. На боці паратонзиліту розвивається лімфаденіт: під час обстеження виявляється набряклість і болісність у за щелепній ділянці.
Діагноз встановлюють на основі фарингоскопічної картини: асиметрія зіва за рахунок випинання мигдалика з одного боку, а також тканин над мигдаликом або збоку від нього. Якщо лікар має сумнів з приводу того, паратонзиліт це чи паратонзилярний абсцес, то в місці найбільшого випинання тканин, що оточують мигдалик, проводиться пункція. Якщо гною не виявлено, лікар переконується в тому, що має справу з паратонзилітом. У такому разі по цій самій голці вводиться антибіотик (частіше пеніцилінового ряду). Це запобігає переходу паратонзиліту в паратонзилярний абсцес.
У разі набрякової форми паратонзиліт супроводжується вираженим набряком тканин глотки, який може спускатися в гортанну частину глотки і навіть поширюватися на зовнішнє кільце гортані. Якщо набряк поширився на тканини гортані, виникає питання щодо можливої трахеотомії.
В аналізі крові виявляють підвищення ШОЕ, збільшення кількості лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво.
Лікування паратонзиліту полягає у призначенні хворим антибіотиків, полоскань ротової частини глотки дезінфекційними розчинами. У разі набрякової форми необхідно проводити проти набрякову терапію, іноді навіть із застосуванням глюкокортикостероїдів.
Паратонзилярний абсцес (флегмонозна ангіна) являє собою наступний етап розвитку запального процесу в навколомигдаликовій клітковині. Виникає гнійне розплавлення її.
Скарги, описані в розділі «Паратонзиліт», зберігаються, а також з'являються нові. Біль у горлі посилюється іноді настільки, що хворі відмовляються від їжі. Розвивається запальний тризм жувальних м'язів, який і призводить до обмеженого відкривання рота. Хворий не може ковтнути навіть слину, що призводить до слинотечі. Погане відкривання рота і слиностаз роблять незручним туалет ротової порожнини, що призводить до появи неприємного запаху з рота. Виникає гугнявість за рахунок поширення запального процесу на м'яке піднебіння та порушення його рухомості.
Загальний стан хворого середньої важкості або важкий за рахунок інтоксикації. Голова пацієнта нахилена у хворий бік, це зменшує біль за рахунок ослаблення натягу тканин на хворому боці.
Спостерігається висока температура тіла. Защеплені лімфатичні вузли на боці паратонзилярного абсцесу збільшені і різко болісні під час пальпації.
Діагноз ставиться на підставі фарингоскопічної картини. Оскільки процес частіше однобічний, то під час огляду виявляється асиметрія зіва. Спостерігається різке випинання мигдалика та тканин, що його оточують,на боці абсцесу. Якщо є сумнів щодо того, абсцес це чи паратонзиліт, то проводиться пункція паратонзилярної клітковини.
В аналізі крові виявляють значне збільшення кількості лейкоцитів та підвищення ШОЕ.
Лікування паратонзилярного абсцесу полягає в його розтині та призначенні антибактеріальної терапії. Розрізування абсцесу проводять у місці найбільшого випинання запального інфільтрату або, якщо це передньоверхній абсцес, по лінії, умовно проведеній між основою язичка й останнім корінним зубом нижньої щелепи, на межі середньої та верхньої третини цієї лінії. Глибоко не розрізають, оскільки можливе поранення великої кровоносної судини. Краї розтину розводять у наступні 2 — 3 дні, щоб абсцес спорожнився.
Іноді хворим проводять абсцес тонзилектомію, тобто видалення мигдаликів (або одного мигдалика на боці ураження), за наявності паратонзилярного абсцесу. Абсцес тонзилектомія показана в разі поширення набряку на гортань, рецидивів абсцесу, тривалого перебігу процесу, кровотечі під час розкриття абсцесу.
Також хворим призначають антибіотики, десенсибілізувальні препарати, дезінфекційні полоскання та симптоматичну терапію (знеболювальні, жарознижувальні тощо). У разі лімфаденіту на шию доцільно накладати компрес.
Латерофарингеальний абсцес
Іншими назвами цього захворювання є боковий глотковий абсцес та парафарингеальний абсцес. Латерофарингеальний абсцес — це нагноєння клітковини бокового глоткового простору. Запальна інфільтрація клітковини цього простору має назву «парафарингіт». На відміну від паратонзиліту запальний процес розташований позаду задньої піднебінної дужки, яка мало втягується в запалення.
Парафарингеальний абсцес може виникати через низку причин: переходу інфекції з піднебінного мигдалика у разі ангіни, за наявності ураження 7 або 8 зубів,у разі травматичного ушкодження слизової оболонки глотки.
За наявності латерофарингеального абсцесу хворих турбує значний біль у горлі, що різко посилюється під час ковтання, підвищення температури тіла. Загальний стан важкий. Інколи утруднюється дихання. В аналізі крові виявляють запальні зміни.
Діагноз встановлюється під час фарингоскопії. Бокова стінка глотки гіперемована, набрякла, частина, їда найбільш випинається, розміщена за мигдаликом, який разом з дужками втягується у процес мало і звичайно трохи випнутий вперед. Запальний процес бокової стінки глотки може призвести до появи ригідності шийних м'язів на боці ураження. У зв'язку з цим голова пацієнта нахилена у хворий бік. Відкривання рота утруднене.
Лікування полягає у розтині абсцесу з боку порожнини глотки. У деяких випадках розтин абсцесу проводять зовні, через шийні покриви. Хворим призначають; високі дози антибіотиків, десенсибілізувальні препарати та симптоматичну терапію.
Внутрішньомигдаликовий абсцес
За наявності внутрішньомигдаликового (інтратонзилярного) абсцесу гнояк локалізується в самому мигдалику. Звичайно він невеликих розмірів. Це зумовлено особливостями будови мигдалика: наявністю глибоких та розгалужених лакун. У зв'язку з цим полегшується можливість самовільного прориву інтратонзилярного абсцесу.
Хворого із внутріщньомигдаликовим абсцесом турбує біль у горлі, незручність під час ковтання. Загальний стан страждає мало.
Під час фарингоскопії спостерігається гіперемія та набряклість мигдалика. Він випинається в просвіт зіва. Через 2 — 3 дні після початку захворювання контури мигдалика значно згладжуються, збільшується його гіперемія, визначається місце формування абсцесу.
Розтин абсцесу звичайно не становить труднощів. Після пункції скальпелем проводиться розтин інтратонзилярного абсцесу. Часто відбувається самовільний прорив абсцесу. Після розтину проводиться медикаментозна терапія, що включає антибактеріальні та гіпосенсибілізувальні засоби, дезінфекційні полоскання.
У результаті проникнення інфекції з мигдалика в шийні лімфатичні вузли (частіше верхні з вузлів, що розташовані по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза) розвивається гострий лімфаденіт з наступним абсцедуванням та некрозом вузла і формуванням аденофлегмони.
Аденофлегмона — гнійне запалення клітковини, що оточує лімфатичні вузли, ускладнення гострого лімфаденіту.
Хворого турбує поява болючої припухлості розміром з куряче яйце або більше з нечіткими контурами у верхніх відділах однієї з бічних ділянок шиї. Біль носить різкий характер. Загальний стан хворого значно порушений: температура підвищена до високих цифр, турбує головний біль, виражена слабкість.