Консервативне лікування проводиться згідно з такою схемою:
1. Підвищення реактивності організму: правильний режим, загартовування, раціональне харчування, курортно-кліматичне лікування, вітамінотерапія, медикаментозні препарати загальної дії ( імудон, ІРС-19, рибомуніл, бронхомунал, тонзильгон Н, умкалор, тонзилотрен, інфлюцид).
2. Гіпосенсибілізувальні засоби: препарати кальцію, антигістамінні препарати.
3. Засоби місцевої дії на мигдалики з меток санування: промивання лакун піднебінних мигдаликів дезінфекційними розчинами, відсмоктування вмісту, лакун, змащування мигдаликів розчином Люголя на гліцерині.
4. Фізіотерапія: КУФ на ділянку мигдаликів, УВЧ, «Луч-2» на защелепні лімфатичні вузли; ультразвуковий вплив на піднебінні мигдалики, грязелікування, фонофорез інтерферону, солюкс, опромінення мигдаликів гелієво-неоновим лазером.
Консервативне лікування проводять у вигляді курсів два рази на рік (весною та восени).
Хірургічним методом лікування хронічного тонзиліту є тонзилектомія. Вона показана в разі безрезультатності консервативного лікування декомпенсованої форми та за наявності декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів і систем. Абсолютними протипоказаннями до тонзилектомії є гемофілія та інші захворювання крові, що супроводжуються кровотечами, захворювання серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу II —III ступеня, важкий перебіг гіпертензії, цукрового діабету, гострі запальні захворювання.
Тонзилектомію здійснюють в умовах ЛОР-стаціонару. Перед операцією проводять лабораторне обстеження (загальний аналіз крові з визначенням кількості тромбоцитів, час згортання крові, загальний аналіз сечі) та клінічне обстеження (огляд терапевта).Операція проводиться найчастіше під місцевою анестезією з попередньою премедикацією (знеболювальне та заспокійливе). Знеболювання складається з поверхневого оброблення слизової оболонки 2 % розчином дикаїну або 5 % розчином тримекаїну та інфільтраціїтканин навколо мигдалика 1 % розчином новокаїну
а). Після анестезії проводять розріз слизової оболонки по краю передньої піднебінної дужки. Далі мигдалик екстракапсулярно тупо елеватором відсепаровують до нижнього полюсу . Нижній полюс відсікають за допомогою петлі
е). Після цього зупиняють кровотечу з тонзилярних ніш, а хворого переводять до палати. Виписують хворого зі стаціонару під амбулаторне спостереження звичайно на 2-гу 3-тю добу. Але хворі повинні ще протягом 2 тижнів обмежувати фізичні навантаження та дотримуватися щадної дієти.
2.5 Захворювання мигдаликів
У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика (аденоїдні розрощення) може бути до певного часу віднесена до фізіологічного явища, яке відображає формування захисної системи на шляху проникнення мікроорганізмів зі струменем повітря в дихальні шляхи. З 12 років глотковий мигдалик починає зменшуватись у розмірах, у дорослих нерідко настає повна його атрофія.
Причини гіпертрофії глоткового мигдалика різноманітні. Мають значення спадкова схильність, нераціональне харчування, погані побутові умови, гострі респіраторні вірусні інфекції.
Основний симптом аденоїдних розрощень — порушення носового дихання. Можуть спостерігатися слизові або слизо-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових труб. Діти погано сплять, нерідко хропуть.
Дитина стає млявою, апатичною. Порушується фонація та артикуляція. Порушується розвиток лицевого скелету: звисаюча нижня щелепа стає вузькою та видовженою,, тверде піднебіння формується високим, порушується прикус. Виникає характерний «аденоїдний» вигляд обличчя. Може бути деяка розумова відсталість, головний біль.
Діагноз встановлюється під час передньої та задньої риноскопії або пальцевого дослідження носової частини глотки .
За розміром аденоїдів виділяють три ступені: І ступінь — аденоїди прикривають лише верхню третину хоан; IIступінь — закривають верхню половину хоан; IIIступінь — аденоїди повністю закривають хоани.
Лікування аденоїдних розрощень, як правило, хірургічне — аденотомія. Операція проводиться вікончастим аденотомом під місцевою анестезією.
Консервативне лікування проводять у разі невеликих аденоїдів і коли операція протипоказана. Місцево застосовують: аерозольні зрошення емульсіями каланхое, прополісу, евкаліпта. Загальна терапія: дихальна «носова» гімнастика, фізіотерапія, вітаміни, гіпосенсибілізувальні препарати.
Гіпертрофія піднебінних мигдаликів
Гіпертрофія піднебінних мигдаликів також буває в дитячому віці і є проявом загальної гіперплазії лімфоаденоїдної тканини. Вона звичайно супроводжується аденоїдами. Серед причин, що зумовлюють гіпертрофію, виділяють такі: несприятливі соціальне-побутові умови, неправильне харчування, порушення функції загруднинної залози. Здебільшого в мигдаликах відсутні запальні зміни.
Виділяють три ступені гіпертрофії піднебінних мигдаликів: І — мигдалики охоплюють 1/3 відстані між передньою піднебінною дужкою і середньою лінією зіва, II — мигдалики охоплюють 2/3 цієї відстані, III — мигдалики торкаються один одного. Клінічні проявигіпертрофії піднебінних мигдаликів такі: 1) порушення ротового дихання — поява задишки, особливо в горизонтальному положенні; 2) порушення ковтання; 3) порушення фонації — гугнявість; 4) кашель.
Лікування в разі незначної гіпертрофії консервативне: лужні полоскання, змащування мигдаликів розчином Люголя, вітамінотерапія, препарати заліза, йоду.
Висновки
В контрольній роботі розглядалися основні захворювання глотки їх патогенез, симптоми, причини виникнення, та лікарські засоби для лікування, було наведено ряд сучасних препаратів якими можна ефективно запобігти захворюванню, описувалися ускладнення захворювань глотки.
Оториноларингологія – являється одним з основних розділом медицини який повинен знати кожен медичний спеціаліст.
Оториноларингологія — це клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію і патологію вуха, верхніх дихальних шляхів та суміжних зними ділянок.
Оториноларингологія вивчає норму і патологію більшості аналізаторів: слухового, вестибулярного, нюхового та смакового.
Без нормальної діяльності цих аналізаторів різко звужуються професійні можливості, знижується працездатність, порушується моральний стан людини.
Використана література
1. "Большая советская энциклопедия". М., 1976.
2. Основи хвороб вуха, горла, носа, Київ «Здоров'я» 2001 рік., ст. 15 - 22
3. «Здоров'я матері та дитини енциклопедія» Київ видавництво « Украинская енциклопедия» Імені М. П. Бажана 1994., ст. 64
4. Кольранский Б. Б. "Охлаждение, переохлаждение и их профилактика". М.,1996.