На основі встановленого спектра факторів ризику були сформульовані наступні 4 принципи медико-соціальної й медико-екологічної профілактики загального травматизму підлітків з розробкою програм їхньої реалізації: активне підвищення рівня і якості життя підлітків (1-й принцип), охорона й оздоровлення рекреаційних зон навчально-виховних і навчально-виробничих об'єктів для підлітків (2-й принцип), систематичне оздоровлення й посттравматична реабілітація підлітків, що мають низький рівень здоров'я (2-а, 3-я групи здоров'я) і схильних до травматизму (травмуються більше 3 разів на рік (3-й принцип), активне формування в підлітків здорового способу життя (4-й принцип). Вибіркове спостереження за травматизацією школярів старших класів, з родин, які добре соціально забезпечені, з наявністю грамотного батьківського виховання показує, що серед цих підлітків рівень загального травматизму, переважно за рахунок побутового й вуличного, нижчий середньопопуляційного на 40-47%, тоді як з низьким соціальним рівнем і якістю життя він вищий на 14,0-15,5%. Рівень загального травматизму серед учнів шкіл, які розташовані в екологічно чистих зонах, дуже часто виявляється нижчим за середньопопуляційний в 1,5-2 рази, а травматизм підлітків з 3-ю групою здоров'я, як правило, на 10-15% вищий, ніж у їхніх однолітків з 1-ї групи. У підлітків з 3-ою групою здоров'я, що пройшли оздоровлення або посттравматичну реабілітацію за запропонованою інтенсивною технологією з базовими й підкріплювальними програмами, рівень загального травматизму знижується на 30-35%, а строки відновлювального лікування скорочуються на 40-45%. Використання комп'ютерної програми системного дослідження черепно-мозкового травматизму підвищує точність медичного моніторингу за цією патологією на 18-22% і точність діагностики тяжкості черепно-мозкових травм на 10-15%.
Для попередження окремих видів травматизму були сформульовані принципи й розроблені програми цільової профілактики, засновані на профільних спектрах установлених факторів ризику. При цьому на основі питомої значимості факторів ризику були розраховані імовірнісні показники зниження травматизму. Побутовий травматизм знижується на основі 5 принципів: створення широких умов і можливостей для реалізації підлітками їх утворювальних і виробничо-трудових можливостей (1-й принцип, можливе зниження 8-12%); активне виховання в підлітків морально-етичних якостей, що забезпечують культуру поводження в побуті, родині й у суспільстві (2-й принцип, можливе зниження 23-25%); активне формування в підлітків широкого спектру побутових умінь і своєчасна підготовка їх до самостійного ведення господарсько-побутової діяльності (3-й принцип, можливе зниження 12-15%); створення умов для формування здорової сімейної обстановки життєдіяльності підлітків (4-й принцип, можливе зниження 8-10%); створення умов для виховання підлітків і реалізації здорових форм дозвілля (5-й принцип, можливе зниження 25-30%).
Профілактика спортивного травматизму успішно здійснюється за допомогою наступних 7 принципів: заборона в дитячо-юнацькому спорті жорстких єдиноборств, високої складності вправ і великої контактності в колективних ігрових видах (1-й принцип); чітке дотримання правил безпеки при спортивних іграх, роботі на спортивних снарядах і виконанні спортивних дій (2-й принцип); суворе дотримання строків експлуатації й відновлення спортивного обладнання, інвентарю й спортивних снарядів у місцях заняття спортом (3-й принцип); удосконалювання індивідуальних засобів захисту для спортсменів-підлітків (4-й принцип); вилучення з тренувального процесу спортсменів-підлітків методичних підходів з високими й надвисокими фізичними навантаженнями (5-й принцип); недопущення до процесу змагань спортсменів-підлітків з недостатнім рівнем технічної підготовки й тренованості (6-й принцип); проведення своєчасного і якісного медичного контролю за тренувальним і змаганнями спортсменів-підлітків (7-й принцип).
Попередження вуличного (у т.ч. і дорожньо-транспортного) травматизму пропонується реалізовувати за програмою заснованою на 5 принципах: формування в підлітків прихильності до здорових і безпечних ігор і розваг на відкритому повітрі (1-й принцип); якісне планування й технічне рішення, забезпечення конструктивно досконалим і безпечним обладнанням майданчиків для ігор і розваг (2-й принцип); забезпечення високого рівня безпечного стану об'єктів пішохідного руху в населених пунктах (3-й принцип); забезпечення підлітків правилами вірного й безпечного поводження в місцях масового збору (4-й принцип); виховання манер у підлітків щодо суворого дотримання правил дорожньо-транспортного й вуличного руху на території населених місць (5-й принцип).
Ефективне відновлювальне лікування, а також якісна оздоровча і післятравматична реабілітація підлітків, виконується на основі розробленої багатофункціональної ступінчастості технології. Яка включає програми базового та підкріплюючого оздоровлення та його технологічні режими, в залежності від групи здоров’я (I, II, III), що дозволяє знизити терміни відновлюванного лікування, зменшити ризики промислового та спортивного травматизму, скоротити періоди виходу на оптимальні рівні працездатності та спортивної форми підлітків.
ВИСНОВКИ
Отримано рішення нового наукового завдання в галузі епідеміології травматизму підлітків урбанізованого регіону на основі встановлення закономірностей формування й факторного детермінізму динаміки, структури й рівня частоти виникнення й поширення травм. Розроблено концепцію й сформульовано принципи первинної, вторинної й третинної профілактики травматизму, заснованої на нівелюванні встановленого спектру факторів ризику й оптимізації відновлювального лікування, оздоровчої та післятравматичної реабілітації підлітків.
1. Середовище перебування підлітків в умовах урбанізованого регіону характеризуються техногенними екологічними й соціально-депресивними якостями з наявністю широкого спектру факторів ризику різної природи, активно сприятливого росту частоти виникнення травм серед підліткового населення. Тривале проживання в умовах екологічної несприятливості порушує фізико-хімічні процеси в тканинах організму підлітків, погіршує їхнє відновлення при травмах і підвищує травматизм. Ксенобіотики екологічного середовища виступають інгібіторами регенеративних процесів в організмі підлітків.
2. Хронодинаміка загального травматизму підлітків характеризується хвильовими властивостями з довжиною хвилі в 4-6 років, пролонгованим ростом (+6,1-9,5% випадків/рік) і спадом (-5,7-9,0% випадків/рік), наявністю пікових підйомів через 8-10 років, віковими, територіальними й соціальними розходженнями темпів підйому й спаду рівня й різнонаправленими змінами залежно від виду травматизму.
3. Рівень травматизму підлітків має територіальні розходження. Його середньопопуляційна величина становить серед міських підлітків 769,3±5,5про/ооо, а серед сільських 567,9±6,2про/ооо випадків. За кількісними критеріями травматизм підлітків класифікується за п'ятьма статистично вірогідними якісними рівнями: низький (<400про/ооо випадків), середній (400 – 600про/ооо випадків), вищий за середній (600 – 800про/ооо випадків), високий (800 – 1000про/ооо випадків) і дуже високий (>1000про/ооо випадків). Кількісний розподіл травматизму за рівнями дозволяє проводити об'єктивну експертну оцінку величини й прогноз частоти виникнення й поширення травматизму серед підлітків.
4. Структура травматизму підлітків формується за рахунок великої питомої ваги побутового травматизму й має стійкий ранговий вид: 1-е місце - побутовий (84,1%), 2-е місце – вуличний (9,4%), 3-є місце – спортивний (3,2%), 4-е місце – виробничий або шкільний (1,9%), 5-е місце – дорожньо-транспортний (1,2%). Всі види травматизму за кількісними критеріями класифікуються за 5 якісними рівнями.
5. Існує прямий середній і сильний кореляційний і лінійний зв'язок між загальним травматизмом підлітків і високим рівнем забруднення екологічного середовища, низькою якістю життя, особистісною та суспільно-психологічною тривожністю, типом особистості й низьким рівнем здоров'я підлітків. Як фактори ризику загального травматизму виступають: накопичення важких металів в організмі, велике загальне забруднення екологічного середовища, третя група здоров'я, емоційний тип особистості (екстраверт) і високий рівень особистісної тривожності.
6. Зростання побутового травматизму підлітків визначається різкою зміною образу їхнього життя у бік побутової травмонебезпечної діяльності. Рівень побутового травматизму формується переважно 10 факторами ризику із середньою й високою силою кореляційного зв'язку, з яких 7 факторів ризику мають першочергову значимість (r=+0,65 - +0,91) і дають більше 80% травм.
7. Рівень вуличного травматизму підлітків визначається 13 провідними факторами ризику з малою, середньою й високою силою кореляційного зв'язку, з яких 5 відносяться до факторів ризику великої значимості (r=+0,60 - +0,93) і дають більше 70% травм.
8. Рівень спортивного травматизму підлітків визначається 16 провідними факторами ризику з малим (0,1-0,3), середнім (0,4-0,5) і високим (0,6-0,82) коефіцієнтом відносного ризику. Найвища питома вага спортивного травматизму пов'язана з 7 факторами ризику: жорсткі єдиноборства (24,1%), низький рівень спортивних умінь (15,4%) і тренованості (17,2%), перенавантаження й перевтома організму (13,4%), невдалі рухи й грубі помилки при виконанні спортивних вправ (9,4%), не якісна розминка (6,2%), складність спортивних вправ (5,1%). До високотравматичних відносяться 14, а до середньо травматичних – 11 видів спорту.