Запобігання виразковій хворобі та її рецидивам (стр. 9 из 12)

Основну роль у комплексі лікувальної фізкультури в період ремісії виразкової хвороби відіграють ігри. Вони поліпшують координацію, швидкість реакції, психофізичний стан хворого, відвертають його увагу від хвороби, підвищують ефективність лікувальної гімнастики й лікування в цілому.

Один із методів лікувальної фізкультури - самомасаж. Під впливом регулярного самомасажу, поєднаного з гімнастичними вправами й глибоким диханням, значно поліпшуються обмінні процеси, кровообіг, зменшуються й зникають застійні явища в органах черевної порожнини, легенях, венах нижніх кінцівок.

При регулярному самомасажі живота поступово зменшуються жирові відкладення, а в поєднанні з діафрагмальним диханням вирівнюється внутрішньочеревний тиск, зникають здуття живота й запор, зміцнюється черевна стінка, набуває більшої рухливості діафрагма, яка, в свою чергу, справляє виражений "масажуючий" вплив на органи черевної порожнини.

Основні способи й послідовність самомасажу: погладжування, розтирання й розминання, знову погладжування, далі гімнастичний рух масажованої ділянки й дихальна пауза. Такі прийоми під час масажу живота, як постукування й активний рух діафрагмою, застосовують лише тоді, коли немає болю в ділянці печінки або харчового каналу.

Самомасаж живота починають і закінчують діафрагмальним диханням у вихідному положенні лежачи на спині з розведеними на ширину плечей зігнутими ногами.

Хворі, які вперше вирішили зайнятися лікувальною фізкультурою, неодмінно повинні ознайомитися з основними елементами самоконтролю. Потрібно пам'ятати, що такі негативні явища, як м'язовий біль, утома й млявість, іноді легке запаморочення (від незвичного глибокого дихання), цілком закономірні в перші дні занять. Через 4- 6 днів ці відчуття зникають, загальний стан поліпшується, відзначається приплив бадьорості та енергії [6].

Методи самоконтролю загальноприступні й не потребують спеціальних знань і навичок. Перша умова самоконтролю - регулярне стеження за пульсом до і після занять фізкультурою. Зміна частоти пульсу, його ритму, напруження й наповнення свідчить про те, якою мірою переносять фізичні навантаження. Пульс у здорової людини в стані спокою дорівнює 60-80 на 1 хв. Пришвидшений пульс протягом 1-1,5 год після фізичного навантаження свідчить про загальну перевтому організму або порушення діяльності серцево-судинної системи. У цьому разі неодмінно треба звернутися до лікаря.

Важливий показник впливу фізичного навантаження на серцево-судинну й дихальну системи - зміна частоти дихання. Норма для дорослої людини - 16-18 дихань на 1 хв. Дихання потрібно тренувати. Воно повинно бути глибоким. Від повноти видиху залежить глибина вдиху. Швидке прискорення дихання свідчить про легку збудливість організму, фізичне перевантаження або дихальну недостатність. Коли виникає задишка або утруднюється дихання, потрібно тимчасово припинити заняття фізкультурою, а також звернутися за порадою до лікаря. Тим, хто починає займатися лікувальною фізкультурою, не слід дихати надто глибоко. Це може спричинити запаморочення або головний біль.

До елементів самоконтролю належать також вимірювання зросту, маси тіла, життєвої місткості легень, сили рук, спини та черевного пресу, оцінка загального самопочуття, сну, апетиту та ін.

За допомогою певного дозування фізичних навантажень, рухів різного характеру й ритму можна цілеспрямовано вплинути на функції травної системи і всього організму. Лікувальну гімнастику, як і інші види лікування, призначає лікар.

Важлива ланка профілактичного лікування виразкової хвороби - фізіотерапія, що сприятливо впливає на функції органів травлення, поліпшує місцевий кровообіг, зменшує запалення й посилює відновні процеси, сприяє в комплексі з іншими методами лікування гоєнню виразки.

4.4 Інші види профілактичного лікування виразкової хвороби

При виразковій хворобі використовують теплові процедури, електро-, світло-, грязе-, водолікування тощо.

Велике значення має санаторно-курортне лікування. Воно рекомендоване хворим на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки в період загострення; у разі наявності спайок і зрощень; при порушенні рухової функції шлунка, зумовленому супутнім гастродуоденітом і хронічним холециститом після операції на шлунку. Протипоказане курортне лікування, якщо є схильність до кровотечі, прориву виразки, стенозу воротарної частини.

Особливе місце серед методів лікування на курорті належить мінеральним водам, ваннам, грязелікуванню. При виразковій хворобі використовують маломінералізовані або помірно мінералізовані лужні мінеральні води, що не подразнюють слизової оболонки шлунка й швидко всмоктуються. Приймання мінеральної води при виразковій хворобі нормалізує функції травної системи в цілому (жовчогінна дія, поліпшення функції травного каналу). Деякі мінеральні води сприяють розчиненню й вимиванню надміру слизу, затиханню запального процесу в шлунку.

Для профілактичного лікування можна використовувати мінеральні води, розлиті в пляшки. Лікування мінеральними водами в домашніх умовах проводять тільки за призначенням лікаря. Самолікування мінеральною водою недопустиме. Неправильний вибір і приймання завдають шкоди. Лікування мінеральною водою ефективне тільки в тому разі, якщо хворий додержує дієти, режиму праці й побуту, рекомендованого лікарем.

Крім бальнеологічних курортів для лікування хворих на виразкову хворобу використовують місцеві санаторії, нічні профілакторії. Якщо хворому курортне лікування протипоказане, рекомендований відпочинок у сільській місцевості з додержанням відповідного режиму.

Курортне лікування - важлива ланка в комплексній терапії хворих на виразкову хворобу, особливо якщо лікування проводять кілька років підряд або з однорічними інтервалами. Проте попри всі позитивні якості санаторно-курортного лікування воно не відіграє провідної ролі в тривалому профілактичному лікуванні хворих на виразкову хворобу. Після курортного лікування потрібно ретельно виконувати всі профілактичні заходи.

Отже, запобігання виразковій хворобі та рецидивам її передбачає раціональний ритм життя, раціональне харчування, регулярні заняття лікувальною фізкультурою, правильну організацію відпочинку тощо.

Розділ5. Способи фізичної реабілітації при захворюваннях шлунку

5.1 Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів травлення застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється у вигляді чотирьох основних механізмів, серед яких на перший план виступає механізм нормалізації функцій та трофічної дії.

Органи травлення знаходяться у складних взаємозв'язках з вищими відділами ЦНС, підкорковими центрами, зоровим, нюховим, смаковим аналізаторами. Тому будь-яке порушення в діяльності кори і підкорки призводить до змін у секреторній, моторній і всмоктуючій функціях травної системи. І навпаки, від хворого шлунка, кишок та інших органів поступають викривлені імпульси в ЦНС, що негативно відбивається на її функціональному стані, взаємовідношеннях між корою і підкоркою, процесах керування травленням, психічному статусі хворих, утворюючи, таким чином, замкнуте коло.

Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і гальмування, нормалізації регулюючої функції ЦНС і поліпшенню діяльності вегетативної нервової системи, що позитивно впливає на функції органів травлення. Основою цих процесів є моторно-вісцеральні рефлекси. Під час виконання фізичних вправ аферентні імпульси, що поступають у кору з працюючих м'язів, змінюють тонус центрів головного мозку, в тому числі і травного. Вони створюють у корі домінантні вогнища збудження, що за законом негативної індукції сприяє затуханню застійного вогнища збудження, приглушенню патологічної імпульсації від хворих органів.

Фізичні вправи змінюють та нормалізують рухову (рис. 1), секреторну (рис. 2; 3) та всмоктуючу функції органів травлення. Ці зрушення можуть мати різноманітний характер, що залежить від інтенсивності і тривалості фізичних навантажень, часу прийому їжі, вихідного функціонального стану органів травлення.

Рис. 1. Електроманометрична гастрограма хворого з гіпокінетичною дискінезією: 1 — до фізичного навантаження; 2 — після субмаксимального фізичного навантаження спостерігається підвищення біопотенціалів шлунка (0.1. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Рис. 2. Показники інтрагастрального рН у хворого з низькою кислотністю: 1 — до фізичного навантаження; 2 — після мінімального фізичного навантаження спостерігається підвищення кислотоутворення (О.І. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Рис. 3. Показники інтрагастрального рН у хворого з високою кислотністю: 1 — до фізичного навантаження; 2 — після субмаксимального фізичного навантаження спостерігається зниження кислотоутворення (О.І. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Помірні фізичні навантаження підвищують кислотність шлункового соку, збільшують виділення жовчі, стимулюють всмоктування і перистальтику шлунка та кишок, якщо м'язова робота виконана за 1,5-2 год до чи після приймання їжі. Секреторна функція пригнічується, якщо фізичними вправами займатися безпосередньо перед прийманням їжі або зразу після цього. Пригнічують травлення тривалі фізичні навантаження великої інтенсивності. Вони зменшують виділення шлункового соку, знижують його кислотність та рухову функцію.