Застосування озонотерапії в комплексному лікуванні хворих з мітральними вадами серця ревматичної етіології (стр. 4 из 8)

Висока активність процесів окислення та відновлення SH–груп білків є важливою характеристикою окислювально-відновлювального стану тканин, зміни якого опосередкують дію на організм багатьох факторів (Fridovich J., 1998; Cresswell P., Arunachalam B., Bangia N. et al., 1999; Соколовский В.В., 1996). У плазмі крові хворих до початку лікування спостерігали підвищення вмісту SH–груп розчинних білків та низькомолекулярних сполук у 4,5 разів (p<0,01), зниження вмісту SS-груп у 2,3 рази (p<0,01), а також значне (p<0,001) підвищення співвідношення SH/SS, що свідчило про посилення відновних властивостей плазми і формування стану метаболічного ацидозу.

В еритроцитах крові хворих до початку лікування спостерігали протилежні зміни, ймовірно, компенсаторного характеру: вміст SH-груп був знижений на 29,3% (p<0,05), вміст SS-груп був підвищений у 3 рази (p<0,01), співвідношення SH/SS було у 4,5 разів нижче нормальних показників (p<0,01). У зв'язку з підвищенням ступеня активності ревматичного процесу спостерігали зростання вказаних порушень головним чином у плазмі крові.

У плазмі крові хворих з МВС ревматичної етіології до лікування реєстрували підвищення вмісту МДА у 2,3 рази (до 2,9±0,3 мкмоль/мл; контрольний показник 1,26±0,1; p<0,05) та ДК у 1,9 рази (до 0,47±0,04 мкмоль/мл; контрольний показник 0,25±0,01; p<0,05). Зниження активності ГР до 77,6±1,8 нмоль/(с*мл) (p<0,05) і СОД у 2 рази (до 0,09±0,01 у. ед.; p<0,05) свідчило про пригнічення процесів антиоксидантного захисту плазми. В еритроцитах крові хворих до початку лікування спостерігали односпрямовані зміни з такими у плазмі крові: підвищення рівня МДА у 1,8 разів (p<0,05), ДК у 1,7 разів (p<0,05), зниження активності СОД у 1,8 разів (p<0,05). Отримані дані підтверджують дані літератури про важливий вплив перекисного окислення ненасичених жирних кислот мембранних фосфоліпідів на стан системної гемодинаміки при ХСН та ревматичних вадах серця (Малюкова Н.Г., 2005).

До початку лікування спостерігали зміни з боку регуляторної Т-ланки імунної відповіді: зниження абсолютної кількості CD3-лімфоцитів на 49,5% (p<0,05) за рахунок обох регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів - CD4 і CD8, підвищення співвідношення CD4/CD8 до 2,8±0,08 у. ед. (контрольний показник 2,1±0,1; p<0,05). Активація гуморальної ланки імунної відповіді проявлялась у збільшенні відносного (на 52,0%, p<0,05) та абсолютного (на 77,8%, p<0,05) вмісту CD20-лімфоцитів та середніх величин вмісту Ig A (на 31,1%, p<0,05) та Ig G (на 28,3%, p<0,05). Аналіз стану імунної системи у залежності від активності ревматичного процесу показав, що зі збільшенням активності запалення імунологічні порушення зростають. Отримані дані о наявності значних порушень у хворих при надходженні на стаціонарне лікування свідчать про доцільність використання імунологічних показників як критеріїв оцінки ефективності методів комплексного лікування хворих з хронічною ревматичню хворобою серця.

При аналізі одержаної в результаті лікування динаміки скарг, що пред'являлись хворими на ревматизм, було виявлено покращення самопочуття хворих в усіх групах спостереження, найбільш виражене у хворих ІІІ та IV груп. Так, частота скарг на задишку при фізичному навантаженні в І групі знизилась з 91,4±4,7% до 62,9±8,2% (p<0,05), у ІІ групі – з 94,3±3,9% до 57,1±8,4% (p<0,05), у ІІІ групі – з 80,0±6,8% до 37,1±8,2% (p<0,05), у ІV групі – з 97,1±2,8% до 31,4±7,8% (p<0,01), що також вірогідно (p<0,05) менше, ніж у І та ІІ групах після лікування. Частота скарг на загальну слабкість наприкінці лікування знизилась у 1,6 рази у хворих ІІІ групи (p<0,05) та у 3 рази у ІV групі (p<0,05). Кількість хворих, які не пред'являли скарг, вірогідно (p<0,05) збільшилась під впливом усіх лікувальних комплексів, але наприкінці лікування в ІІІ групі таких хворих було у 2,7 рази більше, ніж у І групі (p<0,05), а у ІV групі – у 3,1 рази більше, ніж у І групі (p<0,05) та у 1,7 – ніж у ІІ групі спостереження (p<0,05).

Серед хворих з відсутністю запального процесу скарги наприкінці лікування зберігались лише 2 (5,7%) хворих I групи. Серед хворих з активністю запального процесу I ступеня на самопочуття не скаржились 11 хворих III групи (31,4%) та 14 хворих IV групи (40,0%).

Наприкінці лікування в усіх клінічних групах спостерігалась суттєва позитивна динаміка об'єктивної клінічної симптоматики. Так, частота виявлення периферичних набряків серед хворих І групи знизилась з 60,0±8,3% до 40,0±8,3% (p<0,05), у ІІ групі – з 54,3±8,4% до 22,9±7,1% (p<0,05), у ІІІ групі – з 65,7±8,0% до 5,7±3,9% (p<0,01), у ІV групі – з 62,9±8,2% до повної відсутності набряків (p<0,01). Серед хворих ІІІ та ІV груп периферичні набряки наприкінці лікування зустрічались вірогідно (p<0,05) рідше, ніж у І та ІІ клінічних групах. Частота реєстрації акроцианозу у IV групі зменшилась з 42,9±8,4% до 20,0±6,8% (p<0,05). Частота збільшення печінки під впливом І лікувального комплексу знизилась у 1,25 рази (p<0,05), під впливом ІІ комплексу – у 1,3 рази (p<0,05), ІІІ – у 1,7 разів (p<0,05), IV комплексу – у 2,4 рази (p<0,05). Таким чином, найкращих результатів вдалося досягти у хворих III і IV груп. У хворих з активністю запального процесу II ступеня застосування озонотерапії окремо та у комбінації з низькочастотною магнітотерапією дозволило повністю ліквідувати ознаки затримки жидкості, чого не було досягнуто у хворих перших двох груп.

Динаміка ЕКГ у хворих на ревматизм була позитивною серед хворих усіх клінічних груп. Вплив лікування на полярність зубця Т був найбільш істотним у хворих III та IV груп, що свідчить про значне поліпшення процесу реполяризації. Так, частота реєстрації позитивного зубця Т в усіх відведеннях збільшилась з 45,7±8,4% до 60,0±8,3% у хворих І групи (p>0,05), з 42,9±8,4% до 62,9±8,2% (p>0,05) у ІІ групі, з 48,6±8,4% до 80,0±6,8% (p<0,05) у ІІІ групі та з 42,9±8,4% до 88,6±5,4% (p<0,05) серед хворих IV групи, що також було вірогідно (p<0,05) більше, ніж у І та ІІ групах після лікування.

Серед хворих з відсутністю активації ревматичного процесу наприкінці лікування нормалізацію полярності зубця Т спостерігали в усіх клінічних групах. Серед хворих з активністю I ст. нормалізацію полярності зубця Т спостерігали у 20(83,3%) осіб ІІІ групи і 23 (100,0%) - IV групи. Результати наших досліджень співпадають з даними літератури про позитивний вплив на процеси метаболізму в міокарді озонотерапії (Куліков А.Г., 2005) та низькочастотної магнітотерапії (Зубкова С.М., 2004; Пономаренко Г.Н., Обрезан А.Г., Антипенко П.В., 2006).

При аналізі динаміки структурно–геометричних показників серця у хворих I групи була зареєстрована тенденція до зменшення переднє-заднього розміру ЛП (p>0,05), ПП (p>0,05), зниження КДТ ПШ (p>0,05), DР ЛАсист (p>0,05), DРМК (p>0,05), до зменшення КДР ЛШ (p>0,05), збільшення ФВ ЛШ (p>0,05).

Серед хворих II групи була виявлена тенденція до зменшення розміру ЛП та ПП (p>0,05), КСР та КДР ЛШ (p>0,05), розміру ПШ (p>0,05), відбулось зниження DР ЛАсист на 19,2% (p<0,05), DРМК на 31,7% (p<0,05).

Більш суттєвих результатів вдалося досягти в ІІІ групі: спостерігалось вірогідне зменшення переднє-заднього розміру ЛП на 16,9% у порівнянні з даними до лікування (p<0,05) і на 14,8% у порівнянні з результатами лікування хворих І групи (p<0,05). Розмір ПП зменшився на 13,9% (p<0,05) у порівнянні з даними до лікування. Розмір ПШ в цій групі вірогідно не змінився (p>0,05), але КДТ ПШ зменшився на 28,3% у порівнянні з даними до лікування (p<0,05). Систолічна функція ПШ при цьому покращилась на 13% (p<0,05). DР ЛАсист знизився на 17,7% (p<0,05) у порівнянні з даними до лікування. Зниження DРМК у хворих ІІІ групи під впливом лікування склало 32,3% (p<0,05).

Найкращих результатів лікування вдалося досягти у хворих IV групи: спостерігалось вірогідне (p<0,05) зменшення переднє-заднього розміру ЛП на 18,3%, що на 17,8% (p<0,05) менше, ніж результат лікування хворих І групи і на 15,5% (p<0,05) – ІІ групи. На 16,8% зменшився також розмір ПП (p<0,05), на 30,1% - розмір ПШ (p<0,05). КДТ ПШ знизився на 32,1% (p<0,05). Систолічна функція ПШ покращилась на 15,9% (p<0,05) у порівнянні з даними до лікування і на 13,4% (p<0,05) у порівнянні з результатом лікування хворих І групи. З боку показників, що характеризують функцію ЛШ, також зареєстрована позитивна динаміка: зниження КДР ЛШ (p<0,05), КСР ЛШ (p<0,05) і підвищення ФВ ЛШ на 18,3% (p<0,05). Вірогідно знизились DРМК (з 15,4±1,9 мм. рт. ст.д.о 9,1±1,8 мм. рт. ст.; p<0,05) і DР ЛАсист (на 19,6%: з 50,0±3,7 мм. рт. ст.д.о 40,2±3,2; p<0,05).

При дослідженні динаміки питомого периферичного судинного опору спостерігали тенденцію до його зниження під впливом І лікувального комплекса (p>0,05) і зниження на 10,2% (p<0,05) під впливом ІІ комплекса. У хворих ІІІ та IV клінічних груп цей показник знизився на 10,8% (p<0,05) та 17,6% (p<0,05) відповідно, що було на 9,1% (p<0,05) та 12,9% (p<0,05) відповідно менше значення даного показника у хворих І групи наприкінці лікування.

За даними динаміки показників спірографії форсована життєва ємність легень (ФЖЄЛ) вірогідно збільшилась у ІІ групі на 15,4% (p<0,05), у ІІІ групі – на 20,0% (p<0,05), у IV групі на 18,5% (p<0,05), причому у хворих ІІІ та IV груп цей показник складав відповідно 3,0±0,2л та 3,2±0,1л і в обох випадках не відрізнявся від даних групи контролю (3,3±0,1л; p>0,05). Форсований об’єм видиху за 0,5 сек. форсованого видиху вірогідно збільшився у хворих II групи на 30,8% (p<0,01), ІІІ групи – на 28,6% (p<0,05), IV групи – на 25,0% (p<0,05); за 1сек. форсованого видиху цей показник збільшився у ІІ групі на 16,7% (p<0,05), у ІІІ групі на 27,8% (p<0,05), у IV – на 20,0% (p<0,05); за 3сек. форсованого видиху відбулось покращення цього показника на 12,5% (p<0,05) у ІІІ групі і на 12,0% (p<0,05) у IV групі. Однак у хворих ІІІ та IV груп цей показник за 0,5 та 1сек. був також вірогідно більше (p<0,05), ніж результат лікування хворих І групи. Відношення форсованого обсягу видиху за 0,5 сек. до ФЖЄЛ підвищилось після лікування в ІІІ групі на 13,0% (p<0,05) і у IV групі – на 20,6% (p<0,05). В I групі хворих зміни більшості досліджуваних показників не були вірогідними, але спостерігалась тенденція до їх нормалізації, що свідчить про сприятливий вплив медикаментозного лікування на функцію зовнішнього дихання у хворих на ревматизм.