При порівнювальному аналізі груп хворих відзначали більш виражені зміни в II групі у порівнянні з I і в III-IV групах у порівнянні з I і II, що доводить доцільність застосування процедур низькочастотної магнітотерапії та озонотерапії для покращення функції зовнішнього дихання в лікуванні даної категорії хворих.
Днаміка показників функції ендотелія серед хворих перших двох груп не була вірогідною. Так, у І групі хворих плечова артерія розширювалась у середньому на 6,5±0,9% до лікування і на 6,9±0,5% після лікування (p>0,05); у ІІ групі – на 7,0±1,0% та 7,2±0,6% відповідно (p>0,05). Під впливом комплексної терапії з використанням озонотерапії спостерігали значне поліпшення судиннорухової функції ендотелія: після лікування величина ЕЗВД зростала на 47,8% (p<0,05) у хворих III групи і на 67,6% (p<0,05) - IV групи. В обох групах показники вірогідно не відрізнялись від таких у здорових осіб (12,6±2,5%, p>0,05), що свідчить про нормалізацію судиннорухової функції ендотелія під впливом озонотерапії.
Вазоспастична реакція плечової артерії наприкінці лікування реєструвалась тільки у хворих перших трьох груп: у I групі - 10 (28,6%) осіб, у II – 6 (17,1%), у III – 2 (5,7%) хворих. Недостатню здатність до розширення плечової артерії було зареєстровано у 7 (20,0%), 6 (17,1%), 4 (14,3%) і 2 (5,7%) хворих відповідно по групах.
Отримані дані свідчать, що традиційна медикаментозна терапія не володіє адекватним терапевтичним ефектом щодо нормалізації функції ендотелію у хворих з МВС та проявами ХСН. Застосування озонотерапії та низькочастотної магнітотерапії в комплексній терапії таких хворих дозволяє ефективно корегувати вказані порушення.
За даними тесту з 6-хвилинною ходьбою у хворих всіх груп відбулось вірогідне подовження дистанції: в І групі на 8,7%(p<0,05), в ІІ – на 11,9%(p<0,05), в ІІІ – на 18,4% (p<0,05), в IV – на 17,7% (p<0,05). Хворі III та IV груп після проведеного лікування змогли подолати вірогідно (p<0,05) довшу дистанцію, ніж хворі I групи після лікування. Час реституції вірогідно скоротився у хворих III групи на 22,4% (p<0,05) та IV групи на 22,7% (p<0,05).
Суб'єктивна оцінка свого стану у хворих різних груп після лікування суттєво відрізнялась. У хворих перших двох груп якість життя мала лише тенденцію до покращення (p>0,05). Вірогідно змінилась якість життя хворих III та IV груп: результат опитування покращився у 1,7 (-9,3±1,0 бали; p<0,05) та 2,6 (-10,5±1,1 бали; p<0,05) рази відповідно у порівнянні з показником до початку лікування, та у 1,3 (p<0,05) і 1,8 (p<0,05) рази відповідно у порівнянні з результатом лікування хворих I групи (-7,0±0,9 балів).
Отримані дані дозволяють зробити висновок про значне підвищення толерантності до фізичних навантажень та покращення якості життя у хворих на ревматизм під впливом комплексного лікування с застосуванням озонотерапії та низькочастотної магнітотерапії, що говорить про підвищення адаптаційних можливостей серцево-судинної системи. Отримані дані узгоджуються з даними літератури, які вказують на тісний взаємозв’язок вищезгаданих параметрів (Арутюнов Г.П., Рылова А.К., 2001), оскільки якість життя у першу чергу визначається толерантністю до фізичних навантажень (Wielenga R. P. et al., 1999). Вищевказані параметри можуть бути використані в якості критеріїв ефективності терапевтичних заходів у хворих з МВС ревматичної етіології (Пономаренко Г.Н., Лещев А.Л. и соавт., 2004).
При дослідженні динаміки лабораторних показників виявлено, що в усіх групах спостереження відбулось вірогідне зниження ШОЕ (на 16,7% у хворих І групи (p<0,05), на 14,9% в ІІ групі (p<0,05), на 23,6% в ІІІ групі (p<0,05) і на 29,6% в IV групі (p<0,05)), АСЛ-О (показник IV групи був на 17,6% нижчим (p<0,05), ніж результат лікування хворих І групи, та на 11,1% нижчим (p<0,05), ніж у ІІ групі), ПТІ (знизився на 8,9%(p<0,05), 7,6%(p<0,05), 14,0%(p<0,05), 15,6% (p<0,05) відповідно по групах).
Динаміка решти показників була найбільш істотною у хворих III і IV груп. В ІІІ групі спостерігалось вірогідне зменшення загальної кількості лейкоцитів на 16,8% (p<0,05), зниження вмісту загального білку на 11,3% (p<0,05), a2-глобулінів на 13,9% (p<0,05) та g-глобулінів на 10,2% (p<0,05). В IV групі спостерігалось вірогідне зменшення загальної кількості лейкоцитів на 18,4% (p<0,05), вмісту фібриногену на 18,6% (p<0,05), загального білку на 10,3% (p<0,05), a2-глобулінів на 19,8% (p<0,05). У II групі вірогідно зменшився також вміст загального протеїну (p<0,05) та a2-глобулінів (p<0,05). В I групі спостерігалось достовірне зменшення g-глобулінів (p<0,05). Треба відмітити, що у хворих IV групи відбулась нормалізація ШЗЕ (7,6±0,6; контрольний показник 7,5±0,2 мм. рт. ст.; p>0,05), фібриногену (3,5±0,1; контрольний показник 3,2±0,1 г/л; p>0,05), загального білку (69,6±0,8; контрольний показник 68,7±0,8 г/л; p>0,05). Вищевказане свідчить про потужні протизапальні властивості IV лікувального комплексу. Антикоагулянтною дією, що властива малим дозам озону, пояснюється зниження ПТІ в III (до 82,7±1,0%; p<0,05) та IV (до 80,0±0,9%; p<0,05) групах у порівнянні з показником І групи після лікування.
При дослідженні динаміки показників вмісту сульфгідрильних та дисульфідних груп розчинних білків і низькомолекулярних сполук у плазмі крові хворих під дією медикаментозної терапії спостерігали зниження вмісту SH-груп у 3,5 разів (p<0,01), значне зниження вмісту SS-груп (p<0,001), зниження співвідношення SH/SS у 2,3 рази (p<0,05). Включення низькочастотної магнітотерапії до лікувального комплексу попереджало різке падіння вмісту SS-груп (p>0,05) і таким чином забезпечило зниження співвідношення SH/SS до 1,4±0,2 (p<0,05). У хворих ІІІ групи показник SH/SS зменшився у 4,5 разів (p<0,001). У хворих IV групи під впливом лікування відбулась нормалізація вмісту SH-, SS-груп та SH/SS (усі показникі не відрізнялись від групи контролю, p>0,05).
Таким чином, найбільш потужною нормалізуючою дією на вміст SH - і SS-груп розчинних білків та низькомолекулярних сполук, а також співвідношення SH/SS-груп у плазмі крові хворих на ревматизм володіє IV лікувальний комплекс.
В еритроцитах крові хворих на ревматизм під впливом медикаментозної терапії достовірних змін вмісту SH-, SS-груп та співвідношення SH/SS не відбулось (p>0,05). У хворих ІІ групи спостерігали підвищення співвідношення SH/SS у 1,6 разів (p<0,05). У хворих ІІІ групи співвідношення SH/SS достовірно (p<0,05) збільшилось у 1,9 разів і було вірогідно більше, ніж результат лікування у хворих І (p<0,05) та ІІ груп (p<0,05). У еритроцитах крові хворих IV групи спостерігали нормалізацію вмісту SH - (24,4±3,2 мкмоль/мл; p>0,05) та SS-груп (0,5±0,1 мкмоль/мл; p>0,05). Незважаючи на те, що в еритроцитах крові хворих IV групи наприкінці лікування не відбулось нормалізації співвідношення SH/SS (48,8±4,0; p<0,05), цей показник був вірогідно покращився у порівнянні з результатами лікування хворих І (17,5±2,3; p<0,01), ІІ (22,3±3,0; p<0,01) та ІІІ (32,1±3,6; p<0,05) груп.
Під впливом перших двох лікувальних комплексів не відбулось вірогідних змін вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів та ферментів антиоксидантного захисту плазми крові. У хворих ІІІ групи під дією лікування відбулось зменшення вмісту МДА на 37,9% (p<0,05), ДК на 25,5% (p<0,05), підвищення активності СОД у 2,8 разів (p<0,01), ГР на 28,5% (p<0,05). При використанні IV лікувального комплекса у плазмі крові хворих відбулось покращення показників: вміст МДА та ДК знизився у 2,4 (p<0,05) та 1,7 (p<0,05) разів відповідно; активність СОД підвищилась у 2,4 рази (p<0,05), активність ГР – на 36,4% (p<0,05). Вміст МДА, ДК та активність СОД у плазмі крові після лікування достовірно не відрізнялись від таких в групі здорових осіб (p>0,05).
У еритроцитах крові хворих ІІІ групи під впливом комплексного лікування підвищилась активність ГР на 29,4% (p>0,05) та СОД у 2,2 рази (p>0,01) у порівнянні з таким до лікування. У еритроцитах крові хворих IV групи вдалося досягти нормалізації вмісту МДА, ДК, активності СОД (p>0,05 у порівнянні з даними групи контролю). Отримані дані дозволяють зробити висновок про потужні корегуючи властивості озонотерапії на процеси ліпопероксидації у хворих з МВС ревматичної етіології.
Включення курсу озонотерапії та низькочастотної магнітотерапії у комплексну терапію хворих на ревматизм супроводжувалось тенденцією до нормалізації імунологічних показників. Так, серед хворих II групи спостерігали підвищення відносного вмісту CD3-лімфоцитів (до лікування 50,9±0,7%; після - 54,5±1,1%; р<0,05), тоді як у хворих I групи середні величини вмісту цих клітин залишалися зниженими, не відрізнялись від даних до лікування і становили (51,2±0,9%; р>0,5).
Підвищення середніх величин CD3 у хворих II групи після завершення лікування відбувалось в основному за рахунок підвищення CD4-хелперів з 37,0±0,6% до лікування до 41,9±1,0% наприкінці лікування (р<0,05). У той же час зсуви з боку відносного та абсолютного вмісту CD8-лімфоцитів у хворих перших двох груп у порівнянні з даними до лікування не були вірогідними (р>0,05).
Слід відзначити, що, незважаючи на проведений курс відновного лікування з включенням низькочастотної магнітотерапії, середні величини більшості показників клітинного імунітету залишались істотно нижче нормальних показників. Так, вміст CD3 залишався істотно нижче у порівнянні з даними здорових осіб (66,5±0,6%; р<0,01), CD4-хелперів (44,6±0,9%; р<0,05), CD8-супресорів (20,8±0,2%, р<0,01).
Внаслідок підвищення відносного вмісту CD8-супресорів спостерігали деяке (р>0,05) зниження величини коефіцієнта імунорегуляції у хворих II групи. Співвідношення CD4/CD8 мало тенденцію до зниження як у порівнянні з вихідними даними (р>0,05), так і з даними хворих I групи після лікування (р>0,05), але істотно перевищувало нормальні показники (2,1±0,1; р<0,01).
Виявлено різницю між І та ІІ групами у динаміці показників гуморального імунітету. Відносний вміст CD20-лімфоцитів, незважаючи на проведене медикаментозне лікування, залишався у 1,5 рази вище нормального рівня (17,1±0,9%, р<0,01), а у хворих II групи простежувалась тенденція (р>0,05) до зниження відносного вмісту CD20-лімфоцитів.