Призначення синусоїдальних модульованих струмів згідно з біоритмами природного коливання артеріального тиску і функції зовнішнього дихання (2 рази на добу) у хворих на гіпертонічну хворобу у сполученні із синдромом сонних апное дозволило отримати позитивний ефект у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ та ІІІ стадії у сполученні із середньотяжкою і тяжкою формами синдрому сонних апное. Показано, що застосування опрацьованої методики супроводжується зменшенням об’єму шиї та маси тіла, що також сприяє досягненню позитивного лікувального ефекту. Продемонстровано, що застосування синусоїдальних модульованих струмів хворих на гіпертонічну хворобу у сполученні із синдромом сонних апное на дільницю проекції коренів легенів на підставі медикаментозної терапії дозволяє отримати виразний лікувальний ефект у вигляді стабільного зниження артеріального тиску у віддаленому після лікування періоді (впродовж 6 – 12 місяців).
Вироблено показання та протипоказання для диференційованого застосування синусоїдальних модульованих струмів у комплексі лікування означеної категорії хворих.
Практичне значення отриманих результатів. На підставі даних, отриманих внаслідок виконаного дослідження, вироблено, апробовано та запроваджено у практику охорони здоров’я метод комплексного лікування хворих на гіпертонічну хворобу у сполученні із синдромом сонних апное з залученням СМС-терапії. Вироблено диференційовані показання для призначення означеного методу. Матеріали дисертації запроваджено у практику роботи Одеської обласної клінічної лікарні, міської клінічної лікарні № 10, Одеського обласного медичного центру, вони використовуються у навчальному процесі на кафедрі внутрішньої медицини № 3 з курсом сестринської справи Одеського державного медичного університету.
Особистий внесок автора. Ідею запропоновано і опрацьовано керівником спільно з дисертантом. Автором самостійно проведено інформаційно-патентний пошук, проаналізовано наукову літературу за темою дисертації, визначено мету і завдання дослідження. Автором самостійно проведено відбір хворих для обстеження та лікування, здійснено аналіз усіх отриманих результатів під впливом традиційного і запропонованого методу лікування (з залученням синусоїдальних модульованих струмів). Статистична обробка даних, їхній аналіз, складання таблиць, літературний огляд і написання тексту дисертації виконувалися автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися та обговорювалися на засіданнях міського товариства терапевтів і кардіологів (Одеса, 2000–2007), на 70-й науковій конференції молодих науковців (Одеса, 2001), міжнародній науково-практичній конференції „Вчені майбутнього” (Одеса, 2002), науково-практичній конференції „Метаболічний синдром – вектор сумісних зусиль у профілактиці та лікуванні серцево-судинних захворювань” (Одеса, 2004), науково-практичній конференції молодих вчених за міжнародною участю (Одеса, 2007), Українській республіканській науково-практичній конференції „Лiкування та реабiлiтацiя у загальнiй практиці – сiмейнiй медицинi” (Одеса, 2007).
Апробація роботи проводилася на спільному засіданні УПК «Терапевтичні спеціальності» і кафедри факультетської терапії з курсом сестринської справи Одеського державного медичного університету та на засіданні клінічного відділу Українського НДІ медичної реабілітації та курортології МОЗ України.
Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено у 9 публікаціях, з яких 4 статті – у наукових спеціальних журналах, ліцензійованих ВАК України, 4 тези – у збірках науково-практичних робіт, матеріалів з’їздів та конференцій. Отримано 1 деклараційний патент на винахід.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційну роботу викладено на 124 сторінках комп’ютерного набору, проілюстровано 38 таблицями і 12 малюнками. Робота містить: введення, огляд літератури, методи дослідження і методики лікування, вихідну характеристику хворих, результати власних спостережень, аналіз і обговорення результатів досліджень, висновки, практичні рекомендації і перелік використаних літературних джерел, який містить 215 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено клініко-інструментальне обстеження 104 хворих на ГХ із супутнім ССА, які перебували на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні.
Головною умовою для відбору хворих на першому етапі була вірогідність постановки діагнозу ГХ. При цьому враховувалися рекомендації ВООЗ (1999), згідно з якими ознаками гіпертонічної хвороби є підвищення систолічного артеріального тиску (САТ) понад 139 мм. рт. ст. і діастолічного артеріального тиску (ДАТ) величиною 90 мм. рт. ст. й вище, що підтверджується триразовим вимірюванням АТ. Для з’ясування стадії захворювання враховувалися ознаки ураження органів-мішеней (VІ Конгрес кардіологів України). У хворих, залучених у дослідження, було виключено вторинні форми АГ.
На другому етапі дослідження у пацієнтів виявлялася нічна форма АГ і ССА. Підставою для попередньої постановки діагнозу ССА ставали скарги хворого. Враховувалися „нічні” скарги: сильне переривчасте хропіння, нічний енурез, ніктурія, підвищена рухова активність уві сні, бруксизм (скреготіння зубами), розмови уві сні, синдром неспокійних ніг (честлессінг-синдром), сомнамбулізм. Серед „денних” скарг переважали надмірна денна сонливість , засинання під час роботи, ранкові головні болі, відсутність бадьорості після сну. Аналізувалися також відомості , отримані від родичів або сусідів по палаті стосовно виразності хропіння хворого, епізодів зупинки дихання і надмірної рухової активності під час сну.
Комплексна оцінка порушень сну здійснювалася на підставі рекомендованого опитувальника (Белов А.М., 1991).Окремо, згідно з шкалою Epworth (Белов А.М., 2004) визначався рівень денної сонливості.
За наявності у обстежених хворих ГХ із супутнім ССА проводилося їх подальше обстеження щодо виявлення у них нічної форми АГ та інструментального підтвердження ССА. З цією метою запроваджувався цілодобовий моніторинг АТ й досліджувалися сатурації крові.
Цілодобове моніторування АТ проводилося за допомогою приладу „Surecustmodel5000” (Німеччина) впродовж двох діб. Моніторування здійснювалося 24-годинними трендами з інтервалом вимірювання АТ кожні 10 хвилин. При виявленні нічної форми АГ здійснювалося моніторування у нічний час 8-годинними трендами з інтервалами вимірювання АТ кожні 5 хвилин. У добовому профілі АТ розраховувалися усереднені за часом значення САТ (систолічного АТ) , ДАТ (діастолічного тиску) і пульсового АТ (ПАТ) за три періоди часу: доба (24 години); день (з 7-ї до 23-ї години) і ніч (з 23-ї до 7-ї години). „Навантаження” тиском оцінювалося згідно з рекомендаціями П.А. Залвеян (2002).
Нічне кардіореспіраторне моніторування здійснювалося на підставі використання приладу „Surecustmodel 5000” (Німеччина). Моніторування проводилося 8-годинними трендами з реєстрацією грудного та черевного дихального зусилля і фіксацією синдрому обструктивного апное під час сну (alarmevents – тривожних подій). Для діагностики апное користувалися загальноприйнятими критеріями (Белов А.М., 2004) – тривалість не менш, аніж 10 с, падіння амплітуди сумової дихальної кривої на 80% й більш того .Згідно з загальноприйнятими рекомендаціями (Клячкин Л.М., 1977) відокремлюються наступні ступені апное під час сну:
1) легкий ступінь – 5-10 епізодів апное за годину;
2) ступінь середньої тяжкості – 10-20 епізодів за годину;
3) тяжкий ступінь – 30 й більш того епізодів за годину.
Нічне моніторування насичення (сатурації – Sa) гемоглобіну артеріальної крові киснем (SaО2) виконувалося за допомогою апарату „Surecustmodel 5000” (Німеччина). Аналізувалася дільниця запису моніторування SaО2 з 23.00 до 7.00. Для виявлення і кількісної оцінки епізодів зниження SaО2 користувалися як базовим рівнем середнім значенням SaО2 за час попереднього епізоду десатурації „стабільної” дільниці.
При цьому „стабільними” вважалися дільниці тривалістю не менш, аніж 3 хвилини, які мали варіації ( стандартне відхилення у SaО2), що не перевищувало 1% від середньої величини. Десатураційний епізод (ДЕ) визначався (Залвеян П.А., 2002) як зниження SaО2 на 4% й більш того від його рівню під час попередньої стабільної дільниці (при базовому рівні SaО2 понад 90%). Близько розташовані за часом епізоди вважалися двома окремими, якщо відрізок поміж кінцем першого й початком другого сягав понад 12 с.
Хворі на АГ з встановленою нічною АГ й ССА (за даними означених клініко-інструментальних показників) у наступному проходили додаткові дослідження.
Антропометричні вимірювання включали; зріст, вагу, обвід шиї, обвід талії, встановлення типу ожиріння (за його наявності). Діагностичне значення мали (Воронин И.М., 2003):
1) перевищення ваги тіла більш, як на 20% (щодо ідеальної ваги);
2) збільшення індексу маси тіла (ІМТ) понад 27 кг⁄м2.
3) перевищення обводу шиї понад 43 см. (у нормі обвід шиї у чоловіків не перевищує 43 см, у жінок – 40 см);
4) центральний (або абдомінальний) тип ожиріння.
Усі наведені клінічні, інструментальні й лабораторні дослідження проводилися у хворих на АГ із супутнім ССА до лікування й після курсу призначеної терапії.
Для оцінки віддалених наслідків лікування означеної категорії хворих користувалися методом анкетування (на підставі відповіді пацієнтів на розіслані анкети-опитувальники) й повторним клінічним обстеженням частини хворих при їхньому повторному звертанні до лікаря.
Критерії залучення у дослідження: наявність ГХ І-ІІІ ст., нічної АГ, ССА.