Інформаційне відображення лікувально-діагностичного процесу в ендокринологічній клініці (стр. 5 из 9)
На підставі аналізу літератури щодо ембріогенезу мозкового шару надниркових залоз та існуючих термінів внесено такі пропозиції. Під парагангліями (як данину традиції, що склалася) слід розуміти позанадниркові скупчення хромафінної тканини. Доброякісні пухлини, що виникають із позанадниркової хромафінної тканини і, як наслідок, гістологічно та клінічно найчастіше подібні до феохромоцитом, іменувати "хромафіномами". Доброякісні пухлини з гангліонарних утворень (структур, що походять із симпатобластів) іменувати "парагангліомами". Для найменування злоякісних пухлин із хромафінних клітин мозкового шару НЗ як синоніми використовуються терміни "злоякісна феохромоцитома" та "феохромобластома". Другий термін вважаємо вдалішим, як і "симпатобластома". В рамках класифікації пропонується також зберегти принцип розподілу пухлин на ті, що походять із хромафінобластів (феохромобластома та хромафінобластома) та гангліонарних структур (симпатобластома).
Дослідження вогнищевих утворень щитоподібної залози. Визначення темпів зростання та зменшення вогнищевих утворень щитоподібної залози проведено за даними реєстру хворих з ендокринною патологією Інституту, який на кінець 2006 р. містив дані щодо 20 771 пацієнта з вогнищевими утвореннями ЩЗ. За допомогою автоматизованої обробки даних опрацьовано результати 17 978 УЗД щитоподібної залози у 3 661 пацієнта з вогнищевими утвореннями щитоподібної залози, які спостерігались протягом від 2-х місяців до 7 років. Вивчались темпи зростання та зменшення лінійних розмірів вогнищевих утворень щитоподібної залози з метою отримання розподілу існуючих варіантів в вимірюванні міліметрів на рік, до якого зводились всі випадки. Треба зауважити, що подібних досліджень щодо мешканців України, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, в літературі на знайдено.
Введемо наступне визначення. В даному дослідженні будемо називати інтервал між двома УЗД щитоподібної залози, за якими розмір змінювався лише в одному напрямку, епізодом. Таким чином кожне вогнищеве утворення хворого могло було представлено як одним, так і декількома епізодами. Аналіз темпів зростання та зменшення проводився за епізодами, що виступали в якості самостійних інформаційних одиниць. Швидкість змін розміру визначалась в міліметрах на рік. До такого показника зводились всі епізоди шляхом екстраполяції на рік реальних інтервалів дат УЗД та різниці в розмірах.
Розподіл епізодів за періодами (починаючи з 2 місяців і до 36) наведено на рис. 6. Епізоди з періодами більше 3 років не потрапили в діаграму, бо не мали суттєвого значення, але вимагали б різкого зменшення масштабу (всього таких епізодів було 509, що склало 6,7%). Максимальний епізод серед виявлених мав період 84 місяці.
Рис. 6. Розподіл кількості епізодів за періодами (в місяцях)
Загальна кількість епізодів склала 7 595. З них було 1 444 (19%) епізодів збільшення, 1 277 (16,8%) – зменшення та 4 874 (64,2%) – відсутності змін розмірів. Розглядалися темпи росту в діапазоні від 1 до 20 мм/рік. Найбільшу кількість випадків тривалості епізодів (змін розміру в одному напрямку) виявлено в період від 3 до 7 місяців, а саме 2954 епізоди (38,9%). Загальна кількість епізодів від 2 місяців до року склала 4992, що становить 65,7%.
Всього серед 3 661 пацієнта, у яких виявлено та досліджено динаміку розмірів вогнищевих утворень ЩЗ, обидва напрямки (як зростання, так і зменшення) спостерігались у 1 798 осіб, що складає 49,1%. Такі дані дозволяють визначити вогнищеві ураження ЩЗ як такі, яким притаманні періодичні зміни розміру в обох напрямках майже в половині випадків. Розподіл темпів зростання та зменшення показано на рис. 7. Статистичний аналіз за допомогою критерію „c2” доводить відсутність вірогідної різниці в їх розподілі (p>0,05). При цьому і сама кількість випадків відрізняється в бік переваги збільшення всього на 11,6%. Зберігаються також і пропорції розподілу в цілому, де темпи збільшення та зменшення на 1-10 міліметрів на рік складають 86,8% та 82,9% від кількості всіх зафіксованих епізодів відповідно.
Рис. 7. Порівняння розподілу темпів збільшення та зменшення вогнищевих утворень ЩЗ
В цілому, наведені дані дозволяють отримати розподіл існуючих темпів збільшення та зменшення вогнищевих утворень щитоподібної залози. Завдяки йому, визначення терміну “швидке зростання” тепер може бути здійснено з чітким розумінням його відносної ваги серед усіх існуючих темпів.
Як видно з рис. 7, кількість випадків з темпом росту до 6 мм/рік складає 60 % всіх спостережень. Тому за отриманими даними запропоновано вважати швидким зростання утворення на 6 та більше мм/рік, що є темпом більше середнього.
Для дослідження фактів “зникнення” вогнищевих утворень щитоподібної залози за даними УЗД проаналізовано 14 919 пацієнтів, у яких зафіксовано додаткові утворення щитоподібної залози. З них 11 526 не були оперовані. Фактом “зникнення” вважалась відсутність додаткових утворень за даними останнього УЗД. Результати наведено в табл. 3.
Таблиця 3 Розподіл фактів “зникнення” вогнищевих утворень за даними УЗД
| Розміри вогнищевих утворень ЩЗ | Виявлено вогнищевих утворень ЩЗ | “Зниклих” вогнищевих утворень ЩЗ | ||||
| всього | в тому числі | всього | в тому числі | |||
| оперовано | не оперовано | серед усіх, % | серед не оперованих ,% | |||
| 1-10 мм | 6 559 | 798 | 5 761 | 407 | 6,2 | 7,1 |
| 11-20 мм | 6 243 | 1 144 | 5 099 | 256 | 4,1 | 5,0 |
| Більше 20 мм | 5 427 | 2 115 | 3 312 | 63 | 1,2 | 1,9 |
| Всього | 14 919 | 3 393 | 11 526 | 727 | 4,9 | 6,3 |
Всього за результатами автоматичної обробки виявлено 727 таких пацієнтів (4,9%). Серед них 253 (35%) мали у вузлах чи тканині залози ознаки кістовидної дегенерації.
Всі випадки “зникнення” утворень розміром більше 20 мм було проаналізовано персонально (табл. 4), в результаті чого виявлено, що серед них саме зникнення вогнищевих утворень без зрозумілих чинників спостерігалось лише у 10 пацієнтів (0,2%). В інших виявлено: вогнище гнійного запалення (1 випадок), тиреоїдит ДеКервена (4 хворих); кіста, з якої евакуйовано рідину (2 пацієнти), лімфогранулематоз (2 випадки) та аутоімунний тиреоїдит (31 хворий). Ще в 13 випадках було виявлено сумніви щодо існування вогнищевого утворення (“не можна виключити”), що фактично не є безперечним фактом відсутності утворення.
Таблиця 4 Характеристики “зниклих” вогнищевих утворень розміром > 20 мм
| Характеристики | 21-30 мм | 31-40 мм | > 40 мм | Всього | |
| абс. | % | ||||
| “Не можна виключити” | 9 | 2 | 2 | 13 | 20,6 |
| Підгострий тиреоїдит | 3 | 1 | 4 | 6,3 | |
| Евакуйована кіста | 1 | 1 | 2 | 3,2 | |
| Вогнище запалення | 1 | 1 | 1,6 | ||
| Лімфогранулематоз | 1 | 1 | 2 | 3,2 | |
| Автоімунний тиреоїдит | 18 | 8 | 5 | 31 | 49,2 |
| Поступове зникнення | 7 | 3 | 10 | 15,9 | |
| Всього випадків | 39 | 14 | 10 | 63 | |
Загалом отримані дані свідчать про казуїстичність випадків зникнення вогнищевих утворень щитоподібної залози.
З метою вивчення особливостей доброякісних новоутворень щитоподібної залози проаналізовано дані щодо 19 013 пацієнтів з доброякісними утвореннями щитоподібної залози, які спостерігались протягом 7 років. Наявність УЗ-ознак тиреоїдиту серед пацієнтів з доброякісними вогнищевими новоутвореннями за даними реєстру хворих з ендокринною патологією склала 14,9%, що співпадає з даними на захворюваність хронічним тиреоїдитом серед мешканців Києва та в йоддефіцитних регіонах. Ознаки кістовидної дегенерації в тканині ЩЗ чи додаткових утвореннях було зафіксовано у 39,2%. Випадки багатовузлових уражень, які за отриманими даними становили 48% майже в два рази перевищують показники множинних утворень, які отримані при скринінгу дорослої неопроміненої популяції в Фінляндії [Brander A., Viikinkoski P., Nickels J. at al., 1991], де виявлено 27,8% множинних додаткових утворень сред всіх виявлених. В усіх випадках дані статистично достовірні (р < 0,05). Графічне представлення розподілу відсотків за характеристиками та віковими групами наведено на рис. 8.
Рис. 8. Графічне відображення зміни прояву кожної структурної характеристики в залежності від віку пацієнтів
За отриманими даними відсоток випадків виявлення доброякісних новоутворень на тлі незміненої тканини ЩЗ з віком статистично достовірно поступово зменшується (з 51,7% в групі до 10 років до 20,8 в групі пацієнтів після 70). Відсоток багатовузловості постійно збільшується (з 17,5% в групі до 10 років до 65,5 в групі пацієнтів після 70), тобто має зворотне співвідношення (р <0,05). Ознаки кістовидної дегенерації в тканині та вузлах ЩЗ мають вірогідне підвищення в групі 11-30 років, та вірогідне зменшення в групі 61-70 років. У віці 31-60 років відсоток випадків наявності кістовидної дегенерації вірогідно не відрізняється від відсотка цієї характеристики за всіма пацієнтами.