Історія застосування фізичних вправ та масажу як передумов виникнення механотерапії (стр. 8 из 8)

а) Герц;

б) Цандер;

в) Лінга.

5. Апарати для сприяння рухам з маятником ввів...

а) Герц;

б) Крукенберг;

в) Мошков.

6. На першому етапі розвитку механотерапію в Росії застосовували при захворюваннях

а) статевої системи;

б) нервової системи;

в) травної системи.

7. Початок другого етапу розвитку механотерапії характеризується...

а) стрімким розвитком;

б) появою конструкції Степанова;

в) занепадом механотерапії.

8. Певзнер застосовував механотерапію при ураженнях....

а) променевого нерва;

б) колінного суглоба;

в) розтягненні зв`язок.

9. За своєю ефективністю апарати механотерапії поділяються на ..... групи

а) 2;

б) 7;

в) 4.

10. До апаратів першої групи належать:

а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;

б) фіксатори типу валіку Лоренца;

в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати іграшки;

г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.

11. До апаратів другої групи належать:

а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;

б) фіксатори типу валіку Лоренца;

в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;

г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.

12. До апаратів третьої групи належать:

а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;

б) фіксатори типу валіку Лоренца;

в) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;

г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова-Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.

13. Прикладами комбінованих апаратів механотерапії являються:

а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;

б) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати-іграшки;

в) фіксатори типу валіку Лоренца;

г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.

14. Пустовойтенко застосовував розроблену ним методику лікувальної гімнастики для хворих з ураженням спинного мозку використовуючи ...

а) динамометри, кубометри, драбинки з точним заміром сходинок;

б) паралельні бруси для ходьби, апарат конструкції Минасяна, апарати іграшки;

в) тренажер для ніг;

г) апарат Ляндреса, шарнірно-дистракційний апарат Волкова Оганесяна, апарат Юрченко, блочний апарат Красова.

15. Механотерапія більш ефективна

а) у комплексі з лікувальною гімнастикою;

б) при самостійному застосуванні;

в) в поєднанні з трудотерапією;

г) при застосуванні разом з електростимуляторами.

Висновок

Фізичні вправи та масаж з лікувальною метою застосовуються з давніх часів. Досить значного розвитку лікувальна гімнастика досягла у Стародавній Греції. Вивчення історичних аспектів розвитку лікувального застосування гімнастики дає можливість стверджувати, що вона була досить вагомими чинником і сприяла появі та розвитку механотерапії.

Для перевірки та контролю знань історії розвитку механотерапії раціонально застосовувати тестування з даної теми.

Розділ 3. Аналіз результатів дослідження

В результаті проведеного нами дослідження серед студентів факультету фізичного виховання ми виявили наступне.

При проведенні тестування за пропонованими в нашій роботі тестовими питаннями на початку вивчення курсу рівень знань серед студентів становив 45 %.

Таблиця 1.

Результати І етапу тестування

Номер питання	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Кількість правильних відповідей	5	7	3	10	4	8	7	3	11	6	5	4	8	7	9

Графік 1. Результати І етапу тестування

Після вивчення курсу «Основи механотерапії» нами було проведено повторне тестування за тими ж питаннями. Результати були набагато кращі.

Таблиця 2.

Результати ІІ етапу тестування

Номер питання	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Кількість правильних відповідей	12	8	13	12	15	9	14	13	11	10	15	14	9	11	12

Графік 2. Результати ІІ етапу тестування

Висновок

Отже, можемо зробити висновок, що рівень знань студентів підвищився за рахунок вивчення теоретичного матеріалу. Під час проведення І етапу тестування студенти були майже не знайомі з відомостями даної області знань, а в результаті прослухання теоретичного курсу історії механотерапії вже мають значний рівень знань.

Висновки

Механотерапія як один із видів лікувальної фізичної культури почала розвиватися ще на початку ХІХ століття. Основоположником створення та застосування механічним пристосувань був Цендер. Перший механотерапевтичних інститут був відкритий в 1857 р. і нараховував 27 апаратів. Багато механотерапевтичних апаратів були розроблені Герцом, Крукенбергом.

В Росії розвиток механотерапії починається з середини 19 століття. Розвиток лікувальної фізичної культури включав три етапи. Досить інтенсивного застосування механотерапевтичні апарати набули в роки Великої Вітчизняної війни.

Багато вчених займалися питаннями механотерапії та розробкою апаратів в 70-х роках 20 століття. Особливої уваги заслуговує заслужений лікар професор Г.А.Минасян, який створював та удосконалював апарати. Його апарати одержали позитивну оцінку у багатьох ведучих спеціалістів даної області.

Значних результатів в області розробки методики лікувальної гімнастики досяг В.Т.Пустовойтенко. він розробив методику вправ на тренажерах в поєднанні зі спеціальними та загальноукріплюючими вправами.

Історичні аспекти розвитку механотерапії свідчать про тривалий етап становлення даного виду лікувальної фізкультури.

Застосування механотерапії в комплексі з лікувальною гімнастикою має і історичне підґрунтя.

Проведене дослідження рівня знань студентів історії зародження та розвитку механотерапії вказує на достатній рівень знань в даній області лише після вивчення теоретичного курсу.

Список використаної літератури

1. Гориневская В. В. Основы травматологии, 2-е изд. — М.: Медгиз, 1938. - 667 с.

2. Данилов Ю. Е., Белая Н. А. Актуальные вопросы лечебной физкультуры. Вопр. курорт., 1974, № 4, с. 289 — 296.

3. Добровольский В. К. Механизмы лечебного действия физических упражнений при артритах. — Вопр. курортол., 1967, № 1, с. 39 — 43.

4. Добровольский В. К. Лечебное действие физической культуры. Механизмы влияния.— Л.: Знание, 1968. — 39 с.

5. Добровольский В. К. Врачебный контроль и лечебная физкультура в хирургии. — Л., 1970. — 272 с.

6. Довгань В.И., Темки И.Б. Механотерапія. – М.: Медицина, 1981. – 128 с.

7. Донской Д. Д. Структура спортивных движений в легкой атлетике. — Легкая атлетика, 1958, № 6, с. 20 — 22.

8. Древинг Е. Ф. Лечебная физкультура в травматологии. — М.: Медгиз, 1954 — 202 с.

9. Зимкин Н. В., Сологуб Е. Б. Физиологическое обоснование физической культуры и спорта. — Л., 1972. — 74 с.

10. Иванов С. М. Врачебный контроль и лечебная физкультура. 2-е изд. — М.: Медицина, 1964. — 430 с.

11. Каптелин А. Ф., Ласская Л. А. Трудовая терапия в травматологии и ортопедии. — М.: Медицина, 1979. — 176 с.

12. Карцев Б. И. БУМ. Механотерапия. — СПб., 1892. — 79 с.

13. Крамаренко В. К., Ловейко И. Д. Руководство по корригирующей гимнастике/Под ред. С. М. Иванова. — Киев.: Гос. мед. изд. УССР, 1948. — 140 с.

14. Красов Л. И. Аппарат для лечебной гимнастики. — Вопр. курортол., 1972, № 1, с. 86 — 87.

15. Куничев Л. А. Из истории развития лечебной гимнастики и массажа. — Воен.-мед. журн., 1975, № 2, с. 78.

16. Лыжин А. В. Аппарат для восстановления движений в суставе. — Ортопед, травматол., 1975, № 8, 65 — 66.

17. Минасян Г. А. Аппаратура по лечебной гимнастике. — Ереван: Айастан, 1966. — 77 с.

18. Мошков В. Н., Белая Н. А. Этапы развития лечебной физкультуры за годы Советской власти. — Вопр. курортол., 1977, № 5, с. 15 - 18.

19. Оганесян О. В. Лечение заболеваний суставов с помощью шарнирно-дистракционных аппаратов. - М.: Медицина, 1975 - 183 с.

20. Певзнер М. С. Аппарат для механотерапии при параличе лучевого нерва. Ортопед, травматол., 1955, № 4, с. 49 — 50.

21. Родионова Н. С. К вопросу использования электромиографии для оценки механотерапии. - В кн.: Курортное лечение больных Киев, 1970, с. 303 -304.

22. Соловьев К. Г. Руководство по механотерапии. — М., 1916, ч. 1- 2.

23. Шмигельский М. Е. Механотерапия как лечебный фактор - М., 1968. – 27