Йодний дефіцит та патологія щитоподібної залози серед дитячого населення у північному регіоні України (стр. 4 из 6)

Дані, отримані по м. Вишгород, у цілому вказували на високу ефективність масової йодної профілактики із застосуванням харчової йодованої солі. Фактично ці дані покладено в основу доповідної записки для МОЗ України і Постанови Головного державного санітарного лікаря України №57 від 24 травня 2001 року “Про запровадження першочергових заходів подолання йодної недостатності у населення України”. Разом із тим, у деяких дітей (1%), які споживали поряд із йодованою сіллю інші препарати з йодом, йодурія сягала вище за 400 мкг/л, що перевищувало фізіологічну потребу в йоді. В інших населених пунктах частота споживання йодованих препаратів становила від 0,94% у с. Гаврилівка до 1,34% у м. Іванків.

У Дубровицькому та Рокитнівському районах Рівненської області обстежено 1626 дітей. Більша частина території області раніше характеризувалась як така, що має виражену йодну недостатність. Область, хоча й знаходиться на півночі України, водночас територіально належить до Західної України. У багатьох районах проводилися профілактичні заходи, і, як показало дослідження, на жаль, виявилися не ефективними. За результатами пальпаторних обстежень частота випадків зоба I-II ступеня складала у Дубровиці 55,22%, Рокитному – 23,53%, Томашгороді – 25,0%. Ці дані підтверджувалися результатами ультразвукових досліджень. Так, у Дубровиці частота випадків зоба у різних вікових групах відрізнялася та складала від 5% у дітей 15-16 років до 44,1% у дітей 9-10 років. Дещо схожі показники у м. Рокитне – від 6,25% до 34,44% у дітей різних вікових груп. У с. Томашгород у віковій групі 6-8 років зоб виявлено у 40,36% і у 18,18% дітей 15-16 років.

Розрахунок медіани екскреції йоду з сечею показав, що у всіх вікових групах дітей м. Дубровиця медіана перевищувала 50 мкг/л, тобто відповідала слабкому ступеню йодного дефіциту. Для всієї обстеженої групи дітей вона складала 67,2 мкг/л. Медіана екскреції йоду з сечею у м. Рокитне вказувала на середній ступінь йодної недостатності і дорівнювала
47,72 мкг/л. Дещо нижчими були показники екскреції йоду з сечею у дітей у с. Томашгород. Медіана екскреції йоду з сечею була нижчою, ніж у
м. Рокитне у всіх вікових групах, за винятком групи хлопчиків 11-12 років, у яких вона дорівнювала 54,90 мкг/л і могла свідчити про слабкий ступінь йодної недостатності. У всіх інших групах медіана відображала йодний дефіцит середнього ступеня. У середньому для всіх дітей с. Рокитне медіана складала 41,2 мкг/л, що характеризує місцевість як зону з помірною нестачею вживання йоду населенням.

У результаті проведеного анкетування виявлено дуже низький рівень споживання йоду з харчовими продуктами та використання йодовмісних препаратів. Постійно вживали морепродукти у різних населених пунктах лише до 0,95% дітей, періодично – від 13,88% до 53,23%. Йодовмісні вітаміни не вживав ніхто, йодовану сіль постійно вживали від 0,19% до 6,46%, періодично – від 2,09% до 19,58% опитаних. Встановлено, що у міських населених пунктах рівень забезпеченості йодом вищий, ніж у сільських.

Найбільш масштабні обстеження проведено у Чернігівській області. Дослідження проводилося у трьох районах: Чернігівському, Ріпкинському та Козелецькому. Було обстежено 1846 дітей шкільного віку в п’яти населених пунктах. У Чернігівському районі дослідження проводились у м. Чернігові та смт. Михайло-Коцюбинське, Ріпкинському районі – смт. Ріпки та
с. Любеч, у Козелецькому – м. Козелець. В цих населених пунктах зафіксовано найгірший стан йодної забезпеченості (рис. 1).

Рис. 1. Медіана екскреції йоду із сечею (мкг/л) у дітей обстежених населених пунктів

Так, медіана екскреції йоду у смт. Михайло-Коцюбинське складала 25,8 мкг/л, що межувало з тяжким ступенем йодної недостатності. Детальніший аналіз показує, що лише у 2,5% обстежених екскреція йоду з сечею перевищувала 100 мкг/л, що вказувало на вкрай недостатнє надходження йоду до організму дітей. Виражений ступінь йодної недостатності спостерігався у 41,77% дітей, помірний – у 38,08% і слабкий – у 17,69%. В інших населених пунктах медіана екскреції йоду з сечею була дещо вищою: у Козельці – 51,1 мкг/л, у Чернігові – 53,3 мкг/л, Любечі – 66,8 мкг/л, Ріпках – 63,4 мкг/л, що вказувало на слабкий ступінь йодної недостатності. Відповідно до йодної забезпеченості спостерігали значну частоту випадків зоба серед дітей області. Так, дифузний зоб I ступеня виявлено у 60% дітей смт. Михайло-Коцюбинське та у 38,2% обстежених у Ріпках, у Любечі дифузний зоб виявлено у 73,7% обстежених. Дещо нижчий показник у Козельці – 24,9% та Чернігові – 17,6%.

Одним із показників, що свідчать про ступінь йодного дефіциту, є медіана рівня тиреоглобуліну у сироватці крові. Вона становила у Михайло-Коцюбинському 23,7 нг/л, Ріпках – 17,9 нг/л, Любечі – 18,8 нг/л, Козельці –16,8 нг/л та у Чернігові – 14,6 нг/л. За цим критерієм встановлено, що у всіх населених пунктах спостерігався слабкий ступінь йодного дефіциту, лише у Михайло-Коцюбинському – помірний. Тобто, між показниками медіани йодурії, частотою випадків зоба і медіаною тиреоглобуліну спостерігалося деяке розходження у ході оцінки рівня йодної забезпеченості населення. Таке розходження зумовлено тим, що частота зоба є ретроспективним показником, який свідчить за стан йодної забезпеченості протягом останніх 5 років, медіана тиреоглобуліну характеризує рівень споживання йоду за декілька останніх місяців, а медіана йодурії показує безпосереднє надходження мікроелементу в організм серед обстеженого контингенту населення.

За даними лабораторних, пальпаторних та ультразвукових досліджень рівень йодної недостатності у Чернігівській області характеризувався як середній. Водночас в окремих населених пунктах були певні відмінності. Ступінь йодної недостатності оцінювався як слабкий у смт. Ріпки та с. Любеч Ріпкинського району, помірний – у м. Чернігів і м. Козелець та виражений – у смт. Михайло-Коцюбинське Чернігівського району. Дані проведеного анкетування показали, що йодовану сіль у різних населених пунктах вживали від 4,6% до 6,9% обстежених, 55-66% вживали її періодично, використовували вітамінні та гормональні препарати, що містять йод, лише 1-2% опитаних. У цілому дані опитування вказували на відсутність профілактичної роботи щодо зниження захворюваності населення на тиреоїдну патологію.

Розглядаючи виявлену високу частоту випадків дифузного зоба у дітей обстежених районів, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, необхідно звернути увагу і на таку обставину, що, можливо, саме чинники, які виникли після аварії, зумовили дану патологію. Серед цих чинників заслуговує на увагу радіоактивний йод. Дійсно, після аварії значна кількість радіоактивного йоду надійшла у довкілля. Але вже через декілька місяців після аварії радіоактивний йод розпався. До нашого спостереження увійшли діти та підлітки віком від 6 до 18 років. На час основних досліджень 1997-2000 рр., минуло 11-14 років після аварії. Тому діти до цього віку взагалі не мали контакту з радіоактивним йодом. Якщо ж взяти більш старшу вікову категорію дітей і підлітків, то з огляду на 11-14-річний період після аварії такий віддалений ефект щодо формування дифузного зоба малоймовірний. Крім того, всі результати частоти випадків зоба знаходяться в рамках певної характеристики ступеня тяжкості йодної недостатності. Це вказує на те, що саме йододефіцит є причиною ендемічного зоба.

На особливу увагу заслуговують результати дослідження у м. Київ, тому що в столиці можна було б очікувати достатню йодну забезпеченість. Як показав проведений нами огляд даних офіційної статистики, патологія ЩЗ – дифузний еутиреоїдний зоб – на час дослідження в м. Києві траплявся відносно рідко, лише у 1,6% дітей. Навіть зараз, за даними 2005-2006 років, лише близько 2% дітей Києва мали зоб. Ці дані офіційної статистики вказували на відсутність йодного дефіциту у м. Київ.

Епідеміологічні дослідження йодного дефіциту серед дітей м. Київ показали, що шляхом пальпаторного обстеження дифузний зоб I ступеня виявляється у 29,34% дітей, зоб ІІ ступеня – у 1,46% обстежених. Серед усіх вікових груп, як і в інших областях, частіше зоб спостерігався у дівчат, надто у вікових групах від 11 до 16 років.

Ультразвукові дослідження ЩЗ підтвердили значну поширеність зоба серед обстежених. Даними ультразвукових досліджень показано, що у віковій категорії 6-8 років відсоток дітей із збільшеним об’ємом залози був найвищим – 36,7%, серед дітей 9-10 років – 26,6%, 11-12 років – 19,23%, 13-14 років – 21,9%, 15-17 років – 3,8%. Визначення екскреції йоду з сечею як основного показника йодної недостатності підтвердило наявність у дітей дефіциту надходження йоду до організму різного ступеня, як було описано раніше. Нормальну екскрецію йоду, понад 100 мкг/л, зафіксовано лише у 34% обстежених. У різних вікових групах цей показник коливався від 51,9 мкг/л до 93,25 мкг/л. Загалом медіана екскреції йоду в обстежених дітей м. Київ складала 62,9 мкг/л, що відповідало йодній недостатності легкого ступеня.

На підставі детального аналізу отриманих нами результатів досліджень як один із методів групової профілактики йододефіциту було запропоновано вживання йодованої води “Йодіс”.

Дослідження провели у м. Києві. Йодовану воду застосовували протягом року щоденно по 200 мл із вмістом йоду 50 і 100 мкг. Залежно від кількості спожитого йоду медіану екскреції йоду відзначено у межах 112-184 мкг/л. Ці дані вказують на цілковиту нормалізацію надходження йоду до організму. Через рік після вживання води, крім нормалізації показників йодурії, спостерігалося чітке зменшення об’єму ЩЗ, надто у дітей, хворих на зоб. З огляду на високу ефективність засобу профілактики за результатами розробки було оформлено та отримано Деклараційний патент України на винахід №6754 А.