Нормалізація м’язового тонусу була відмічена у 94% пацієнтів, навики контролю голови в лежачому положенні у 75% пацієнтів, 62% пацієнтів, що не могли раніше сидіти, освоїли цю навичку, формування навичок самостійної ходи зафіксовано у 19% раніше не ходячих пацієнтів, а 87% пацієнтів після курсу реабілітації змогли відкрити спастично стиснену в кулак кисть.
Покази до лікування за СІНР
1. Дитячий церебральний параліч (всі форми, в тому числі спастична диплегія, подвійна геміплегія, геміплегія, геміпарез, парапарез, атонічно – астатична, змішана, гіперкінетична форма та ін)
2. Затримка моторного розвитку дітей раннього віку
3. Наслідки перенесених черепно – мозкових травм, порушень мозкового кровообігу та нейроінфекцій в період залишкових явищ
4. Головний біль, мігрень
5. Остеохондроз, спондильоз з вираженими м’язово тонічними синдромами, больовими, руховими, чутливими та судинними порушеннями
6. Вторинні вертеброгенні вісцеропатії (кардіалгії, бронхіальна астма, хронічний бронхіт, дискінезії шлунково – кишкового тракту та ін)
7. Захворювання периферичних суглобів незапального характеру (артропатії, артрози) в негострий період
8. Сколіотична постава у дітей, сколіози І – ІІ ст.
9. Захворювання периферичної нервової системи (плексити, поліневропатії, невропатії різної етіології) в негострий період.
Протипокази
1. Пухлини нервової системи та внутрішніх органів.
2. Специфічні та неспецифічні інфекційні захворювання хребта та суглобів (туберкульоз, бруцельоз, туляремія, ревматичні захворювання, остеоміеліт, виражений остеопороз).
3. Остео-, спондилопатії різної етіології (гормональні, обмінні).
4. Гострі та підгострі запальні захворювання спинного мозку та його оболонок.
5. Пошкодження хребта, костей та суглобів в гострому періоді.
6. Стан після операції на хребта (давністю до одного року).
7. Спонділолістез вище ІІ ст.
8. Кила міжхребцевого диску з секвестрацією пульпозного ядра, компресією спинного мозку.
9. Гідроцефалія в стадії декомпенсації.
10. Епілепсія з частими, важкими приступами та зміною особистості.
11. Виражені сколіотичні деформації хребта, вище ІІ ст.
12. Синдром набутого імунодефіциту.
За 4 роки у нашому центрі одержали лікування 57 дітей з нервово-м'язовими захворюваннями у віці від 2‑х до 15 років. В тому числі із 36 хворих на м’язові дистрофії форма Дюшена була встановлена у 15 дітей, форма Ландузі-Дежеріна – у 3 дітей, форма Ерба-Рота – у 3 дітей, форма Говерса-Веландер – 4 дітей, форма Давіденкова – у 6 дітей, форма Емері-Дрейфуса – у 3 дітей, форма Бетлема – у 1 дитини, форма Бекера – у 2 дітей, офтальмобульбарна форма – у 1 дитини; із 14 хворих на спінальну аміотрофію форма Вердніга-Гофмана була виявлена у 8 дітей, форма Кугельберга-Веландер – у 6 дітей та невральна аміотрофія Шарко-Марі – у 8 пацієнтів.
Поліпшення стану у вигляді збільшення м’язової сили, рухової активності, зменшення гіперферментемії, покращення результатів ЕМГ було зареєстровано у 85% хворих (19 дітей) на доброякісні форми нервово-м’язових захворювань, в тому числі у 3 дітей з формою Говерcа-Веландера, у 3 пацієнтів з формою Емері-Дрейфуса, у 1 дитини з формою Бетлема, у 1 дитини з формою Бекера, у 5 хворих зі спінальною аміотрофією Кугельберга-Веландера, у 6 дітей з невральною аміотрофією Шарко-Марі-Тута. У 15% хворих (4 дітей) стан остався без змін, в тому числі у 1 дитини з ПМД Говерса-Веландера, у 1 дитини зі спіральною аміотрофією Кугельберга-Веландера, у 2 дітей з невральною аміотрофією Шарко-Марі-Тута. У хворих на злоякісні форми нервово-м’язових захворювань поліпшення стану було зареєстровано у 31,4% дітей (11 чоловік), у 51,4% хворих (18 дітей) було досягнуто затримання подальшого прогресування патологічного процесу, у 17,2% хворих (6 дітей) було відмічено подальше прогресування, незважаючи на лікування.
Таким чином, для досягнення найбільшого позитивного ефекту в лікуванні хворих на нервово-м’язові захворювання необхідна правильна діагностика та відбір доброякісних форм, при яких можливо затримати прогресування, підібравши адекватну терапію для кожного конкретного випадку. При злоякісних формах ми можемо лише підтримати за допомогою лікувальних засобів функції серцевої та дихальної систем та на недовгий час затримати подальше прогресування патологічного процесу.
Музикотерапія – це методика, яка використовує спеціально розроблені музичні програми, спрямовані на корекцію емоційних відхилень, рухових та мовленнєвих розладів, психосоматичних захворювань, а також комунікативних та поведінкових порушень. Музикотерапія існує в двох основних формах: активна і пасивна.
Активна музикотерапія – це терапевтично скерована, активна музична діяльність, а саме відтворення, фантазування, імпровізація з допомогою людського голосу або вибраних музичних інструментів. Пасивна або рецептивна музикотерапія передбачає процес сприйняття музики з терапевтичною метою.
У лікуванні за методом проф. В.І. Козявкіна музикотерапія є важливим компонентом цілісної системи впливу на пацієнта і існує в двох її формах. До активної музикотерапії належить звукова гімнастика, яка діє за принципом вібраційного масажу. Вона полягає у вимовлянні звуків під час активного видиху з особливим акцентом на голосні звуки. Для підвищення ефективності звукова гімнастика поєднується з вокалотерапією. Спочатку хворі прослуховують мелодії, які або наспівують медичні працівники, або відтворюють аудіопристрої (застосовуються спеціальні музичні програми, дитячі касети). Надалі пацієнти залучаються до співу, намагаючись повторити вокальний елемент, чи пісню. Відповідно підібрана музика сприяє швидшому контакту з пацієнтом, поліпшенню його настрою, полегшує виконання поставленого завдання і тим самим підвищує ефективність лікування. Наприкінці курсу реабілітації чимало пацієнтів на завершальному вечорі виконують вивчені пісні перед аудиторією, яка складається з інших пацієнтів, батьків та членів реабілітаційної команди (рис. 26). Це сприяє не лише поліпшенню мовленнєвих та дихальних функцій, але й підвищує віру пацієнта в свої сили.
Для закріплення досягнутого ми рекомендуємо хворому для тренувань вдома застосування музичних іграшок, дитячих музичних інструментів (наприклад, дудочок, свистульок, гармонік, трубочок), заняття музикою, вокалом, караоке.
На практиці для посилення впливу на хворого та підвищення ефективності реабілітації використовується також рецептивна музикотерапія. Вона застосовується не як ізольований лікувальний метод, а, переважно, у вигляді доповнення музичним супроводом інших корекційних прийомів. Спеціально підібраний репертуар музичних творів супроводжує більшість реабілітаційних процедур, таких, як мобілізація периферичних суглобів, масаж, мобілізуюча гімнастика, механотерапія, ритмічна гімнастика та ін.
Програми музикотерапії враховують психоемоційні особливості конкретної дитини і мають на меті створити позитивне підтримуюче середовище, в якому дитина може бути активним учасником відповідно до свого рівня розвитку. Це допомагає формуванню позитивної самооцінки в дитини, мотивує її до активного залучення в реабілітаційний процес і сприяє виконанню поставлених цілей.
Вищевказані завдання музикотерапії здійснюються протягом реалізації основних реабілітаційних компонентів СІНР. Під час масажу та мобілізації периферичних суглобів застосовуються музичні програми, які добираються з урахуванням віку пацієнта, рівня його інтелектуального розвитку, наявності емоційних відхилень та етнокультурного середовища, в якому він виріс. Переважно застосовується спокійна музика.
Дещо інші підходи використовуються при застосуванні музикотерапії на заняттях мобілізуючої гімнастики та механотерапії. Основним завданням тут є не релаксація пацієнта, а стимуляція його до оволодіння новими руховими навичками. Тому, перевага надається енергійній, жвавій, мажорній музиці.
Велике значення має застосування музики з чітко вираженим ритмом. Частіше застосовуємо музику помірно швидкого та швидкого, маршового темпу з частотою від 80 до 100 сильних долей або ударів на хвилину. Музика такого темпу підвищує загальний тонус організму, активує пацієнта до швидшого входження в реабілітаційну програму.
Під час занять ритмічною гімнастикою застосування музикотерапії не обмежується простим пасивним прослуховуванням музики. В поєднанні з танцеруховою терапією вона є одним із основних лікувальних чинників.
Таким чином, музикотерапія як метод корекції психоемоційних, рухових, дихальних, комунікативних та поведінкових порушень є важливим складником СІНР. Застосування музикотерапії в комплексній програмі неврологічної реабілітації сприяє як релаксації пацієнта та усуненню можливих стресів під час лікування, так і освоєнню нових моторних навичок, поліпшенню дихальних та мовленнєвих функцій, а також стимулює хворого до активного залучення в реабілітаційну програму.
Згідно з визначенням танцерухова терапія це психотерапевтичне використання руху як процесу, який сприяє інтеграції емоційної та фізичної сфери особистості.
Ритмічна гімнастика в СІНР об’єднує нескладні гімнастичні вправи з музикою, танцями, стрибками та бігом. Вона сприяє розвитку фізичних якостей та поліпшує психоемоційний стан дитини. Виконання простих гімнастичних вправ в оптимальному пульсовому режимі позитивно впливає на весь організм пацієнта, сприяючи збагаченню організму киснем, поглибленню вентиляції легенів, підвищенню резервних можливостей серцевого м’яза, посиленню кровообігу вінцевих і периферичних судин, тренуванню нових рухових функцій та навичок.
Заняття ритмічною гімнастикою також розширюють соціальні контакти дитини, посилюють її мотивації до одужання, створюють позитивний емоційний фон, що в кінцевому результаті сприяє процесу соціалізації.
Групи для занять формуються за принципом однорідності з урахуванням віку, діагнозу, ступеня важкості хворого та рівня фізичного розвитку. Заняття відбуваються 2–3 рази на тиждень тривалістю по 30–45 хвилин. Основою методики є дитяча гра з використанням музики і танців. У процес виконання ритмічної гімнастики активно залучаються батьки пацієнтів. Вони спостерігають за діями методиста, навчаючись його методиці організації заняття. Часто батьки знімають відеофільми або фотографують окремі ланки ритмічної гімнастики для подальшого повторення їх у домашніх умовах.