Оптимізм, тверда віра у видужання, обов'язкове почуття м'язової радості не тільки породжують у хворої дитини стійкі позитивні емоції, але і є надійним фізіологічним засобом різкого підвищення ефективності лікування.
3.2Трофічна дія фізичних вправ
Цей механізм лікувальної дії зв'язаний зі складними енергетичними процесами в м'язах. Сутність трофічної дії – у збільшенні енергетичного потенціалу м'язів. Між активною м'язовою масою – кількістю скорочувального м'язового білка – і рівнем функціональної активності м'язів є тісна залежність. При збільшенні м'язової роботи вище певного рівня включаються фактори, що забезпечують посилення синтезу м'язового білка, зростає м'язова маса. Навпаки, при зменшенні загального рівня м'язової роботи (тривала іммобілізація, постільний режим, мала рухливість) процеси синтезу блокуються й м'яз атрофується. При цьому підсилюються окислювально-відновні процеси в працюючих м'язах, вони краще відповідають функціональним вимогам, тобто здійснюється пристосування процесів трофіки до нових умов функціонування.
При захворюваннях хребта значно знижується загальна й силова витривалість м'язів, м'яза хребта атрофічні, у результаті довгостроково діючого нерівномірного навантаження відбувається декомпенсація напружено працюючих м'язів з їх наступною патологічною перебудовою. Рішення лікувального завдання підвищення витривалості м'язів, поліпшення їхньої працездатності, а також завдання попередження атрофії м'язів і м'язових контрактур можливо лише при правильному використанні механізму трофічної дії.
Відповідно до закономірностей енергетичного забезпечення м'язової роботи відновлення енергетичного потенціалу й рівноваги між процесами функціонування й структурного відновлення м'язів відбувається при середній для даної людини інтенсивності м'язової роботи, при достатнім постачанні організму киснем. Робота середньої інтенсивності виконується дитиною (у стійкому стані) при частоті серцевих скорочень від 120-130 до 150-160 у хв. Середня інтенсивність фізичного навантаження під час занять кінезотерапією забезпечує збереження наявного рівня фізичної працездатності й пристосування фізіологічних систем до середнього навантаження. Підвищення силової витривалості й зростання м'язової можливі лише при перевантаженнях, що перевищують середній рівень. Тоді в працюючих м'язах створюються умови підвищеного синтезу енерговмісних структур і збільшення синтезу скорочувального м'язового білка актину й міозину. Для дітей – це робота при частоті серцевих скорочень від 150-160 до 170-180 у хв. Подальше підвищення навантаження до субмаксимальних і максимальних, тобто граничних, величин супроводжується швидким нагромадженням недоокислених продуктів і наростанням стомлення. Такі навантаження якщо й допускаються при кінезотерапії, то лише на короткий час, при строго індивідуальному підході до можливостей хворого, з поданням за структурою заняття можливості заповнення кисневого боргу. Сполучення м'язової роботи вище середньої інтенсивності з короткочасної субмаксимальної у підготовлених до даних навантажень хворих дає швидкий ефект наростання силової витривалості. Методично, у рамках лікувального курсу, можливість використання трофічного впливу фізичних вправ для підвищення загальної й силової витривалості м'язів з'являється лише тоді, коли у хворої дитини відновлена порушена адаптація до фізичного навантаження. Практично у вступному курсі занять кінезотерапією із хворими дітьми застосовується фізичне навантаження не вище середньої інтенсивності. Як тільки адаптація до неї виявляється достатньої, що може бути встановлене по можливості збереження стійкого рівня частоти серцевих скорочень, тенденції до зниження частоти пульсу при постійному рівні навантаження, рівень фізичного навантаження під час занять кінезотерапією може підвищуватися до вищесереднього (у другій половині основної частини). Характер висцеромоторних і моторно-моторних зв'язків такий, що трофічна дія вправи може здійснюватися на більш часто включаючих роботу м'язів. Це дозволяє домогтися як морфологічних, так і функціональних зрушень у певних групах м'язів шляхом підбора спеціальних вправ. При цьому загальний рівень фізичного навантаження може не досягати субмаксимального й, тим більше, максимального рівня.
Можливість прицільної зміни рівня енергетичних процесів і пластики надзвичайно важлива при дефектах хребта, коли необхідно домагатися стабілізації процесу за рахунок підвищення працездатності конкретних м'язів і м'язових груп. Так, при виробленні так називаного м'язового корсета систематичні вправи забезпечують зростання м'язової маси й поліпшення скорочувальної здатності м'язів – розгинателів спини, підподишно-поперекових м'язів, черевного преса.
Трофічні зміни як у працюючих м'язах, так і у внутрішніх органах, пов'язаних із цими м'язами певними фізіологічними процесами, можуть бути посилені при сполученому застосуванні фізичних вправ і масажу. Досить перспективне використання для більше швидкого наростання функціонального потенціалу електростимуляції м'язів і фізичних вправ.
3.3 Компенсаторна дія засобів кінезотерапії
Цей механізм лікувальної дії фізичних вправ полягає в перебудові виникаючих при захворюванні пристосувальних реакцій з обов'язковим збільшенням компенсаторного ефекту. При кожному із захворювань й ушкоджень хребта, як треба з розгляду їхнього патогенезу, в організмі хворої дитини виникають пристосувальні реакції. Так, при сколіотичній хворобі зміни статики, викликані патологічним процесом у міжхребтових дисках, приводять до компенсаторних реакцій м'язової напруги на стороні опуклості сколіозу. На певній стадії хвороби ця пристосувальна реакція стає неспроможною й виникає патологічна компенсація за рахунок зв'язкового апарата хребта. Використовуючи можливості кінезотерапії, можна перешикувати наявну пристосувальну ситуацію зі збільшенням корисного компенсаторного ефекту за рахунок активної м'язової роботи. На ранніх етапах хвороби фізичні вправи забезпечують тривалу компенсацію порушеної статики.
Таким чином, компенсаторні зміни м'язової системи при дефектах хребта являють собою фізіологічну систему захисту від дії, що ушкоджує, факторів, що викликають хворобу. Важливу роль у розвитку компенсаторних реакцій грає нервова система людини. Саме вона, сприймаючи сигнали про порушення функції, у цьому випадку функціональної системи опори й руху, забезпечує формування захисних, компенсаторних механізмів. У відповідь на первинну сигналізацію про порушення функції центральна нервова система формує «посилку наказів» у виконавчі органи, їхню пристосувальну перебудову. Відбувається термінове включення фізіологічних мір захисту, перебудова й посилення функції. Однак у патологічній ситуації в організмі хворої дитини міра включення компенсаторних механізмів не завжди й не відразу відповідає потребам ушкодженої функції. Сприймаючи сигнали з ушкоджених органів, нервова система оцінює достатність або недостатність виникаючої компенсації, тому в першу чергу закріплюються такі компенсаторні реакції, які забезпечують найкращу життєздатність організму. При триваючому розвитку хвороби ці пристосувальні реакції можуть виявитися й виявляються нестійкими й вимагають підкріплення. Добре організована комплексна терапія, що засновує на поданнях про патогенез, близьких до існуючої клінічної картини, повинна підтримувати виникаючі компенсації або сприяти їхній перебудові. При захворюваннях опорно-рухового апарата застосування фізичних вправ для цієї мети найбільше ефективно.
Фізіологічні пристосувальні реакції при м'язовій роботі забезпечують найбільш швидку й ефективну перебудову пристосувальних механізмів в умовах патології хребта. І це не випадково, тому що фізичні вправи, порожнинні рухові акти ставляться до деяких лікувальних засобів, дія яких визначається фізіологічними реакціями цілісного організму.
У процесі росту й розвитку дитини м'язова система не тільки забезпечує правильне формування статики, рухових реакцій, морфофункціональне вдосконалювання хребта, але й сприяє формуванню швидких відповідних реакцій відновлення порушеної статики. При патології, у випадках дефектів хребта фізичні вправи викликають найбільш доцільне включення раніше пристосувальних реакцій, що закріпилися, і компенсацію дефекту.
Однак компенсаторна дія фізичних вправ проявляється не тільки на етапі формування термінових компенсацій на ранніх стадіях хвороби. Уже при розвиненій патології й стійких морфологічних змінах, що навіть носять необоротний характер, за допомогою засобів кінезотерапії можна домогтися постійної компенсації й терапевтичного ефекту. Саме таку роль грає виховання й закріплення за допомогою фізичних вправ корригированної постави при необоротних анатомічних змінах хребта. Яскравим прикладом компенсаторної дії фізичних вправ є компенсація недостатньої опороздатності хребта при його дефектах за рахунок розвитку й функціонування так називаного м'язового корсета.
3.4 Механізм нормалізації функції
При дефектах хребта в дітей завдання терапії не можуть бути зведені лише до впливу на поражений орган або систему. Найважливішим завданням є всебічне відновлення й зміцнення здоров'я дитини. Хвора дитина повинна не тільки повністю компенсувати наявні прояви захворювання, але й підвищити свої функціональні можливості до рівня, що забезпечує повноцінне існування в конкретних соціальних умовах. Іншими словами, метою лікувальних заходів повинне з'явитися повернення дитини з дефектами хребта до звичайних умов життя, навчання, занять фізичною культурою, а надалі й професійній діяльності. Досягнення цієї мети неможливо без нормалізації більшості функцій дитячого організму, без відновлення нормальних адаптивних реакцій.