14. В. п. – те саме. Повернути тулуб вправо і одночасно відвести однойменну руку – вдих, в. п. – видих; те саме – вліво. 4 - 5 разів у кожен бік. Темп повільний, видих подовжений.
Заключна частина:
1. В. п. – лежачи на спині. Підняти руку угору – вдих, опустити – видих. 7 – 8 разів. Темп повільний, видих подовжений.
2. В. п. – те саме. Зігнути стопу – вдих, розігнути – видих. 8 – 10 разів. Тепм повільний, амплітуда повна.
3. В. п. – лежачи на спині, руки вздовж тулуба долонями вниз. Повернути долоні угору – вдих ,в. п. – видих. 4 – 5 раз. Тепм повільний, вдих не посилювати, розслабити всі м΄язи.
Висновок
ЛФК зменшує негативний вплив змушеного спокою, підвищують тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні й компенсаторні реакції, попереджають ускладнення, відновлюють і розширюють функціональні можливості організму, скорочують час лікування.
Лікувальна дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової й гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м'язів дратує закладені в них нервові закінчення й потік імпульсів з них, а також пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарата, направляється в ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію й перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно в цьому процесі регуляції бере участь і гуморальну систему, у якій продукти обміну речовин, які утворяться в м'язах, попадають у кров і впливають на нервову систему (безпосередньо на центри й через хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію й трофіку внутрішніх органів.
Виконання фізичних вправ прилучає хворого до свідомої й активної участі в здійсненні свого власного лікування, що підвищує його психоемоційний стан і загальний тонус організму, надає впевненості у своїх силах і якнайшвидшому видужанні.
ЛФК протидіє атрофії тканин, розвитку контрактур, тугорухливості у суглобах; сприяє виникненню тимчасових компенсацій, відновленню порушених операцією або травмою функцій органів і систем. Вона відновлює рухові навички, ходьбу, правильну поставу, зміцнює м'яза, тренує пацієнта й готовить його до фізичних навантажень побутового й виробничого характеру. У випадку необоротності анатомо-структурних змін, які виникають у наслідку травми або оперативного втручання, такі, як видалення частини або цілого легені, ампутація кінцівки й т.д. , фізичні вправи допомагають виробити постійні компенсації, опанувати навичками самообслуговування, навчиться користуватися протезами, засобами пересування, адаптуватися до праці, перекваліфікуватися.
Список літератури
1. Мухін В.М. Фізична реабілітація. К.: «Олімпійська література», 2005.
2. Древинг Е.Ф. Травматология: Методика занятий лечебной физической культурой. М.: «Познавательная книга плюс», 2002.
3. Белая Н.А. Лечебная физическая культура и массаж. М.: «Советский спорт», 2000.
4. Физическая реабилитация / Под ред. Проф. С.Н. Попова, Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999.
5. Богданов В.І. Фізичні методи лікування в травматології та ортопедії. К.: «Здоров’я», 1990.