До важливих ендотоксинзв¢язуючих організму, крім мононуклеарних фагоцитів, гострофазних білків, лізоциму, інтерферону, макроглобулінів, антитіл до Re-гліколипиду, відноситься ФН [Лиходед В.Г. и соавт., 2003]. Результати наших досліджень документують, що рівень циркулюючих комплексів ЛПС - ФН у хворих 1-ї групи підвищений на 87,1 %. У хворих 2-ї групи з дефіцитом синтезу ендогенного тестостерону має місце виснаження системи ФН-залежної елімінації ЛПС – показник підвищений тільки на 44,1 % (р і р1 < 0,001). Останнє можна пов'язати або з системним дефіцитом плазмового ФН, або – зі зниженою функціональною активністю глікопротеїду.
При дослідженні гормоно-залежної функціональної активність лімфоцитів нами враховувалося, що саме мононуклеари відносяться до основних "цитокінпродукуючих" клітин [Keatings V. et al., 2001]. Нами вивчена гормонозалежна динаміка рівня цитокінів в культуральній рідині і встановлено, що в культуральному середовищі культур мононуклеарних клітин у хворих 1-ї групи рівень цитокіну IL-1в значно нижчий, ніж в системному кровотоку у здорових осіб і складає 13,52 ± 0,55 пг/мл. Під впливом введення в культуральне середовище тестостерону досліджений показник достовірно знижується на 12,1 %, а в культуральній експериментальній моделі з плацентарним гормоном – істотно не змінюється. У хворих 2-ї групи початковий рівень IL-1в значно (на 53,6 %) вищий, ніж у хворих 1-ї групи і статистично значущо знижується під впливом тестостерону і гонадотропіну (відповідно на 16,7 % і 19,0 %).
У культуральному середовищі культури мононуклеарних клітин у хворих 2-ї групи рівень цитокіну IL-4 в 1,6 рази (р1 < 0,001) вище, ніж у хворих 1-ї групи і статистично значущо знижується в експериментальних культуральних моделях з тестостероном (на 26,0 %) і плацентарним гормоном (на 21,6 %). У хворих 1-ої групи динаміки дослідженого показника під впливом тестостерону і гонадотропіну не виявлено.
Рівень цитокіну TNF-б в культуральному середовищі культури мононуклеарних клітин у хворих 1-ї складає 16,31 ± 0,21 пг/мл; у хворих 2-ї групи досліджений показник на 18,5 % вище. У хворих 2-ї групи виявлено також інгібуючі впливи на синтез TNF-б мононуклеарними клітинами тестостерону і плацентарного гормону. У хворих 1-ї групи виявлено зниження дослідженого показника (на 7,7 %, р < 0,001) в експериментальній моделі з плацентарним гормоном.
Необхідно підкреслити, що найважливішу роль у розвитку таких необоротних змін в бронхолегеневій системі при ХОЗЛ, як емфізема легенів і пневмосклероз, грає дисбаланс функціональної інтеграції систем гемостазу (протеолізу, фібринолізу) та імунітету [Серов В.В., Пауков В.С., 1995]. Нами встановлено, що у хворих 1-ї групи ФА культурального середовища культури мононуклеарних клітин під впливом гормонів репродуктивної сфери істотно не змінюється. У хворих 2-ї групи досліджений показник на 9,6 % (р1 < 0,001) нижче, ніж у хворих 1-ї групи і достовірно зростає в експерименті з тестостероном (на 7,8 %, р < 0,05). Вказані факти в цілому підтверджують і результати еуглобулінового тесту. Встановлено також, що фібринолітичні ферменти культури клітин стійкі до розведення, і, таким чином, можуть певною мірою впливати на системний фібринолітичний потенціал. Виявлена також наявність у культуральному середовищі невеликої кількості інгібіторів фібринолітичного процесу.
При дослідженні прокоагулянтної активності культурального середовища культур мононуклеарних клітин виявлено, що у хворих 1-ї групи час рекальцифікації культурального середовища не змінюється при введенні в експеримент тестостерону і плацентарного гормону. У хворих 2-ї групи досліджений показник достовірно нижче (на 9,0 %, р1 < 0,001), ніж у хворих 1-ї групи і істотно збільшується (прокоагулянтна активність знижується) в культуральному експерименті з тестостероном (на 8,4 %, р < 0,02).
Таким чином, після перенесеного туберкульозу легенів у хворих на ХОЗЛ з дефіцитом синтезу ендогенного тестостерону формується глибший (порівняно з хворими на ХОЗЛ без туберкульозу в анамнезі) дисбаланс в системі гемокоагуляція/фібриноліз у бік переважання гіперкоагуляційних зрушень на рівні вогнища запалення (куди цілеспрямовано мігрують мононуклеарні лейкоцити) і включає зміну функціональних властивостей мононуклеарних клітин. Вказані факти, на нашу думку, разом з підвищеним цитокіновим потенціалом можуть бути важливою патогенетичною "складовою" хронізації (прогресування) запального процесу у хворих на ХОЗЛ, котрі перенесли туберкульоз.
Нами встановлено, що у хворих на ХОЗЛ рівень активності ЧВ залежить від наявності гормонального дисбалансу: у хворих 1-ї групи показник достовірно підвищений на 15,1 %, у хворих 2-ї групи – на 31,5 %. Встановлено також, що рівень Et-1 в плазмі крові у хворих 1-ї і 2-ї груп підвищений відповідно на 20,1 % і 22,4 % і не залежить від рівня ендогенного тестостерону. Таким чином, результати наших досліджень документують, що особливістю патогенезу ХОЗЛ є дисфункція ендотелію.
Імунна система, як відомо, дуже тісно взаємодіє із соматичними клітинами (включаючи функціонування системи клітинної регуляції проліферації), а порушення в системі цих взаємодій можуть сприяти прогресуванню запалення будь-якого генезу і локалізації [Серов В.В., Пауков В.С., 1995]. Як експериментальна модель нами були вибрані клітини ендотелію судин легенів "умовно здорових" осіб (2-а контрольна група), зразки яких отримували intra operationem при проведенні оперативних втручань (резекція доброякісної пухлини, кісти легені тощо в межах здорових тканин). Для вивчення лейкоцитарної (лімфоїдної) регуляції функціональної активності клітин ендотелію в експериментальну культуральну модель вводилися мононуклеари хворих 1-ї і 2-ї груп.
Виявлено, що введення суспензії мононуклеарних лейкоцитів хворих 1-ї групи в культуру клітин судинного ендотелію умовно здорових осіб не чинить істотного впливу на рівень прозапального цитокіну IL-1в в культуральному середовищі. В експерименті з мононуклеарами хворих 2-ї групи досліджений показник достовірно зростає на 38,4 %. Преінкубація мононуклеарів з ЛПС з подальшим введенням клітин в культуру ендотеліоцитів характеризується різким підвищенням дослідженого показника: рівень IL-1в зростає в експерименті з мононуклеарами хворих 1-ї групи на 21,1 %, хворих 2-ї групи – на 19,6 %.
У культуральних біологічних моделях з преінкубацією мононуклеарів з тестостероном і плацентарним гормоном виявлений статистично значущий модулюючий (інгібуючий) вплив статевих гормонів на лімфоїдну регуляцію функціональної активності (синтез цитокіну IL-1в) ендотеліальних клітин – тестостерону у хворих 1-ї групи і плацентарного гормону у хворих 2-ї групи. Ці факти свідчать про існування системи прямої (безпосередньої) гормоно-опосередкованої лімфоцито-залежної інгібіції синтезу прозапальних цитокінів (або стимуляції синтезу антицитокінових субстанцій) клітинами судинного ендотелію.
Введення суспензії мононуклеарів хворих 1-ї групи призводить до росту в культуральному середовищі рівня IL-4 на 27,2 %; під впливом же суспензії лейкоцитів (лімфоцитів) хворих 2-ї групи досліджений показник зростає на 97,9 %. У експерименті з мононуклеарами хворих 1-ї групи виявлено також, що преінкубація клітин з тестостероном і плацентарним гормоном сприяє відміні лімфоїдної стимуляції синтезу IL-4 ендотеліоцитами судин, а ЛПС-стимулюючі мононуклеари підвищують свій імуноактивний вплив – досліджений показник достовірно зростає на 48,1 %. У хворих 2-ї групи під впливом ЛПС-стимулу мононуклеарні лейкоцити різко стимулюють синтез ендотеліоцитами цитокіну (у 1,5 рази), а під впливом преінкубації клітин з тестостероном і плацентарним гормоном – статистично значущо знижують (але не до рівня його фізіологічних коливань) рівень IL-4 в культуральному середовищі.
Рівень TNF-б в культуральному середовищі після введення мононуклеарних лейкоцитів хворих 1-ї групи зростає на 58,5 %, хворих 2-ї групи – на 101,3 %. В інкубаційній моделі після ЛПС-стимулу лімфоцити хворих 1-ї групи достовірно стимулюють синтез TNF-б культурою ендотеліальних клітин на 37,1%, 2-ї групи – на 34,4 %. Преікубація мононуклеарів з тестостероном і плацентарним гормоном роблять модулюючий вплив на лімфоцито-залежний ендотеліоцито-опосередкований синтез цитокіну: досліджений показник в культуральному середовищі статистично значущо знижується у хворих 1-ї групи – під впливом тестостерону, у хворих 2-ї групи – під впливом тестостерону і плацентарного гормону.
У хворих 1-ї групи введення суспензії мононуклеарів в культуральне середовище сприяє статистично значущому підвищенню активаторної активності середовища по завершенню культивування (ФА підвищується на 10,1 %, р < 0,001). Мононуклеарні клітини хворих 2-ї групи втрачають модулюючий вплив на ФА культури клітин судинного ендотелію – істотної динаміки дослідженого показника не виявлено.
Під вплив преінкубації клітин з ЛПС мононуклеарні лейкоцити набувають нової здатності – інгібувати ФА ендотеліоцитів: показник статистично значущо знижується у хворих 1-ї групи на 15,3 %, у хворих 2-ї групи – на 17,7 %. Виявлений також потенціюючий вплив тестостерону на здатність мононуклеарів підвищувати ФА ендотеліоцитів – досліджений показник у хворих 1-ї і 2-ї груп достовірно зростає на 8,9–10,8 %, а також плацентарного гормону у хворих 2-ї групи (показник зростає на 10,8 %).
Прокоагулянтна активність культурального середовища в експериментальних біологічних моделях з введенням мононуклеарних лейкоцитів хворих 1-ї і 2-ї груп істотно не змінюється, а під впливом преінкубації мононуклеарів з ЛПС – статистично значущо підвищується (час рекальцифікації знижується) на 9,8–12,5 %. Статистично значущого впливу на досліджений показник преінкубації клітин із статевими гормонами у хворих 1-ї і 2-ї груп нами не виявлено.