Особистий внесок здобувача. Автором особисто зроблено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури по обраній темі, проведені усі клінічні дослідження, узагальнені та проаналізовані отримані результати, проведена їх статистична обробка. Спільно з науковим керівником визначені мета й завдання дослідження, сформульовані основні висновки роботи.
Клінічні та біофізичні дослідження проведені на базі Херсонської обласної клінічної стоматологічної поліклініки (гол. лікар – Заслужений лікар України, канд. мед. наук Й.С. Філіпчик*), біохімічні та цитохімічні – в клінічній лабораторії лікарні О. й А. Тропіних м. Херсон (зав. лаб. – О.А. Журавльова*).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи повідомлені та обговорені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми ортопедичної стоматології та ортодонтії» (Полтава, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини та стоматології» (Донецьк, 2006); науково-практичній конференції молодих лікарів «Актуальні питання практичної медицини» (Херсон, 2006); І міжнародній науково-практичній конференції «Научная индустрия Европейского континента – ’2006» (Дніпропетровськ, 2006), ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Наука та технології: крок в майбутнє – ’2007» (Дніпропетровськ, 2007), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Дни науки – 2007» (Дніпропетровськ, 2007).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 21 наукову працю (з них 7самостійних), серед них 10статей в наукових журналах, ліцензованих ВАК України, 2 Деклараційних патенти України, 6 тез у матеріалах науково-практичних конференцій.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 154 сторінках принтерного тексту і складається з вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, 4-х розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 154 джерела, з яких 60 – іноземних авторів. Фактичні дані наведені в 26 таблицях та ілюстровані 7 малюнками.
Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети та завдань дисертаційної роботи проведено комплекс клінічних та лабораторних досліджень.
Було обстежено 103 людини з дефектами зубних рядів віком від 20 до 60 років, контрольну групу склали 18 практично здорових осіб.Пацієнти були розподілені на 4 групи. Першу групу (25 осіб) склали пацієнти, яким проводили дентальну імплантацію з використанням ендооссальних гвинтових титанових імплантатів без гідроксиапатитового покриття (ГАП). Другу групу (25 осіб) склали пацієнти, в яких для проведення дентальної імплантації використовувалися ендооссальні гвинтові титанові імплантати без ГАП з додатковим введенням в ложе імплантатів «Коллапану-Л» та призначенням адаптогена «Ербісола». Третю групу (24 особи) скали пацієнти, для лікування яких були використані ендооссальні гвинтові титанові імплантати з ГАП. Четверту групу (29 осіб) сформували з пацієнтів, яким імплантацію проводили з використанням ендооссальних гвинтових титанових імплантатів з ГАП з додатковим введенням в ложе імплантатів «Коллапану-Л» та призначенням «Ербісола».
«Ербісол» пацієнтам вводили щоденно в сідничний м’яз по 1 мл одноразово. Тривалість терапевтичного курсу – 10 днів.
В роботі використовували імплантати фірм «Lasak», «Bredent», «Сalcitec», «T.B.R.» без покриття та з гідроксиапатитовим покриттям. У всіх пацієнтів була застосована двоетапна методика імплантації з подальшою фіксацією зубних незнімних протезів.
З профілактичної метою після імплантації для догляду за порожниною рота протягом 6 місяців додатково призначали полоскання порожнини рота зубним еліксиром «Біодент-3», основним компонентом якого є адаптоген Біотрит.
Діагностичні дослідження проводилися до хірургічного втручання, через 1 тиждень після проведення дентальної імплантації, через 1; 2; 3; 4; 5 та 6 місяців, а також через 1, 6 місяців та 1 й 1,5 роки після фіксації ортопедичної конструкції.
Для оцінки ступеня запалення слизової оболонки порожнини рота проводили пробу Шиллера-Писарева. Функціональну активність слинних залоз визначали за показником швидкості слиновиділення (мл/хв.).
Для вивчення процесів остеоінтеграції та структури періімплантних тканин проводили прицільну контактну внутрішньоротову рентгенографію (дентальний апарат «Siemens»), ортопантомографію щелеп (рентген-апарат «Granexds») та виміри резорбції кісткової тканини в області шейки імплантатів за допомогою курсору програмного забезпечення Pro Max на комп’ютерних панорамних рентгенограмах, отриманих на рентген-апараті ProMaxX-rayфірми Planmega, Фінляндія (Мазур І.П., Макаренко В.Н., 2006).
Вивчення біопотенціалів ротової порожнини проводили за допомогою біопотенціалометру БПМ-03 виробництва НВО «Сатурн», Росія (Онищенко В.С., 1995).
Біохімічні методи дослідження включали визначення трипсиноподібної (ТПА), антитриптичної (АТА) (Нартикова В.Ф., Пасхіна Т.С., 1986) та антиокислювальної (АОА) активності змішаної слини (Абрамова Ж.И., Оксенгендлер Г.И., 1985) для характеристики інтенсивності фізіологічних процесів обмеженого протеолізу й вільнорадикального окислення.
Цитохімічні методи дослідження включали вивчення активності сукцинатдегідрогенази (СДГ) та лактатдегідрогенази (ЛДГ) нейтрофілів периферичної крові пацієнтів як неспецифічний показник реакції клітин на проведення операції дентальної імплантації та наступне протезування (Борисова М.А., Овчаренко Н.И., 1975)
Всі отримані результати оброблялися методами математичної статистики з використанням t-критерію Стьюдента на персональному комп’ютері IBMPCу пакетах Microsoft Office 2000 та Statistica6.0.
Результати дослідження та їх обговорення. При вивченні впливу дентальної імплантації на показники біопотенціалів ротової порожнини було зафіксовано їх збільшення в пацієнтів всіх чотирьох груп (I гр. – 178,0 ± 3,5 мВ, ІІ гр. – 181,0 ± 2,7 мВ, ІІІ гр. – 180,0 ± 2,5 мВ, IV гр. – 177,0 ± 3,0 мВ (р1 > 0,05) у порівнянні з контрольними показниками (156,0 ± 3,5 мВ). К 3-му місяцю в І-й групі потужність біопотенціалів значно збільшилась (240,0 ± 5,0; р1 < 0,01). В інших групах намітилася тенденція до нормалізації біопотенціалів. К 4-му місяцю спостережень в пацієнтів перших трьох груп показники біопотенціалів порожнини рота залишалися на достатньо високому рівні ( І гр. – 210,0 ± 4,0; ІІ гр. – 170,0 ± 2,5; ІІІ гр. – 176,0 ± 5,0; р1 до контролю > 0,05; міжгрупова р2-3 < 0,05), а в пацієнтів IV групи біопотенціали (159,0 ± 2,9; р2-4 < 0,05) наближались до показників контролю, перевищуючи їх всього на 1,9 %. Аналогічна тенденція відмічалася в пацієнтів ІІ та ІІІ групи до п’ятого, а в пацієнтів І групи до шостого місяця. Проведене вивчення біопотенціалів ротової порожнини свідчить про те, що використання імплантатів без ГАП тривалий час (5-6 місяців) зберігає високі дані реполярізації, що опосередковано дозволяє судити про знижені процеси репарації, в той час як використання імплантатів з ГАП приводить до більш ранніх строків (4-5 місяців) нормалізації біопотенціалів порожнини рота. Найбільш виражений клінічний ефект за результатами моніторингу біопотенціалів спостерігався в пацієнтів IV групи, де застосовувався повний комплекс.
Цитохімічне дослідження активності нейтрофілів периферичної крові пацієнтів після дентальної імплантації показало, що введення імплантатів супроводжується зниженням аеробного окислення та ростом анаеробного гліколізу, про що свідчить зниження активності СДГ (І гр. – 1,52 ± 0,09 ум. од.; ІІ гр. – 1,53 ± 0,07 ум. од.; ІІІ гр. – 1,51 ± 0,08 ум. од.; IV гр. – 1,50 ± 0,09 ум. од. проти 1,88 ± 0,01 ум. од. у контролі) та зростання активності ЛДГ (І гр. – 2,63 ± 0,12 ум. од.; ІІ гр. – 2,65 ± 0,14 ум. од.; ІІІ гр. – 2,64 ± 0,12 ум. од.; IV гр. – 2,61 ± 0,13 ум. од. проти 2,26 ± 0,14 ум. од. у контролі). Наступні 2 місяця після оперативного втручання спостерігається прогресуючий дисбаланс ферментативної активності периферичної крові в пацієнтів всіх груп. До 3-го місяця спостережень в І-й групі активність СДГ була 1,38 ± 0,10 ум. од. (р1 < 0,01), активність ЛДГ – 2,91 ± 0,11 ум. од. (р1 < 0,01). У ІІ-й групі пацієнтів спостерігалося зниження дисбалансу цитохімічної активності для СДГ на 6,82 %, для ЛДГ – на 4,41 % (р1 < 0,05). Активність СДГ в кінці 3-го місяця в ІІІ та IV групах була 1,58 ± 0,12 ум. од. (р1-3 > 0,05) та 1,61 ± 0,09 ум. од. (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05) відповідно, активність ЛДГ у ІІІ групі – 2,75 ± 0,13 ум. од. (р1-3 > 0,05) та 2,34 ± 0,14 ум. од. (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05) у IV групі. Повне відновлення цитохімічної активності нейтрофілів відбувається к 5-6 місяцю в І-й групі, к 3-4 місяцю – в ІІ та ІІІ групах, к 2-3 місяцю – в IV групі.
Біохімічне дослідження змішаної слини хворих показало, що введення імплантатів вже к 1 місяцю веде до росту антиокислювальної, антитриптичної та трипсиноподібної активності у пацієнтів всіх груп (табл. 1). Через 3 місяця в І групі спостерігається збільшення АОА, ТПА й АТА (р1 < 0,05), в групах II-IV – зниження всіх показників змішаної слини (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05).
Таким чином, встановлено, що проведення операції дентальної імплантації в пацієнтів всіх груп викликає збільшення біопотенціалів порожнини рота, підвищення активності ЛДГ та зниження активності СДГ в периферичній крові, ріст АОА, АТА й ТПА змішаної слини. Нормалізація цих показників відбувається в більш короткий термін в пацієнтів IVгрупи, де застосовували повний комплекс лікувально-профілактичнх заходів.
При проведенні досліджень після фіксації незнімних ортопедичних конструкції було зафіксовано збільшення біопотенціалів порожнини рота (р1 > 0,05), а також зниження аеробного окислення та ріст аеробного гліколізу у всіх досліджуваних групах (р1 > 0,05). Через 3 та 6 місяців в пацієнтів І групи спостерігались високі показники біопотенціалів (р1 < 0,05), у хворих ІІ та ІІІ групи нормалізація потенціалів відбулася к 3-му місяцю, в пацієнтів IV групи збільшення показників було мінімальним (на 1,25 %), та к кінцю 1 місяця показники потенціалів не відрізнялися від контрольних (р1 > 0,05, р2-4 < 0,05).