Аналізуючи показники ВЕМ відмічено зниження толерантності до фізичного навантаження у хворих на ССН як із нормальним, так і підвищеним рівнем ЗХС, які відображають ФК стенокардії, відповідно II (74,8% хворих) і III (25,2% хворих). Більш значиме зниження порогової потужності та подвійного добутку констатовано у хворих із гіперхолестеринемією (р<0,05).
При аналізі ліпідного спектру в більшості хворих на ССН мало місце порушення ліпідного обміну у вигляді змішаної гіперліпопротеїнемії, а у частини осіб – гіпертригліцеридемії. При цьому, групі хворих із підвищеним рівнем ЗХС були властиві найвищі значення ХС ЛПНЩ (4,44±0,08) ммоль/л і найнижчі показники ХС ЛПВЩ (0,96±0,02) ммоль/л, проти (2,29±0,01) ммоль/л і (1,15±0,02) ммоль/л відповідно у хворих із нормальним рівнем ЗХС (р<0,001).
Вивчення стану ПОЛ та АОЗ в обстежених групах хворих показало вищі показники інтенсивності ПОЛ і суттєве пригнічення АОЗ у хворих із гіперхолестеринемією.
У хворих на ССН встановлено порушення білковосинтетичної, дезінтоксикаційної, депонуючої функції печінки та енергетичного забезпечення гепатоцитів. Відмінності між хворими з різним рівнем ЗХС незначні, однак прослідковується тенденція до глибших зрушень функціонального стану печінки при наявності гіперхолестеринемії.
Результати вивчення мікроелементного обміну вказали на суттєве зменшення вмісту в крові таких мікроелементів як заліза, міді, цинку, кобальту у хворих на ССН з гіперхолестеринемією. Напроти, у хворих без гіперхолестеринемії вміст міді та кобальту в крові, навпаки, зростав, а заліза та цинку - зменшувався.
Таким чином, за клініко-патогенетичними змінами хворі на ССН із гіперхолестеринемією є більш складними пацієнтами, в яких мають місце більш суттєві зрушення функціонального стану печінки, мікроелементного обміну, антиоксидантного захисту в каскаді інструментальних і, звичайно, клінічних змін, що обумовлює необхідність розробки нових підходів до лікування.
Застосування ліпідзнижуючих засобів у комплексі стандартної терапії мало ряд позитивних впливів такого лікування на клінічний перебіг ССН, толерантність до фізичних навантажень, динаміку функціональних характеристик міокарда, АОЗ, мікроелементний обмін, ліпідний профіль та неоднозначний вплив на функціональний стан печінки.
Зокрема, застосування ліпідзнижуючих засобів протягом 3 міс призвело до значимого зменшення частоти і тривалості ангінального болю, а в частини хворих і його припинення, що, у свою чергу, дало можливість відмітити значиме зниження кількості вживаних таблеток нітрогліцерину протягом доби.
Вивчення змін показників гемодинамічних характеристик ЛШ у хворих на ССН в процесі ліпідзнижуючої терапії вказувало на підвищення скоротливості міокарду, про що свідчило зростання ФВ як у групах хворих із нормальним рівнем ЗХС, так і в хворих із гіперхолестеринемією (р<0,01). Аналізуючи динаміку показників ЕхоКГ в процесі ліпідзнижуючої терапії, встановлено зниження як КДО, так і КСО у всіх хворих на ССН. При цьому, у хворих із нормальним рівнем ЗХС більш значиме зниження даних показників відмічено через 3 міс терапії симвастатином, відповідно з (169,00±4,11) мл до (147,96±3,58) мл (p<0,001) та з (84,33±4,47) мл до (63,79±3,79) мл (p<0,01). Водночас, у хворих із гіперхолестеринемією відмічено більш значиме зниження цих показників за умов застосування аторвастатину. Терапія аторвастатином сприяла вірогідному зниженню КДО протягом 3 міс терапії з (167,30±4,24) мл до (135,17±3,04) мл, що склало 19,2% (p<0,001). Аналогічно відмічено зниження КСО через 3 міс лікування симвастатином - на 15,4%, (p<0,02) та аторвастатином - на 30,4% (p<0,001).
Застосування в комплексі стандартної терапії симвастатину, незважаючи на нормальний рівень ЗХС, дозволило вірогідно знизити його в межах нормальних значень. Так, якщо на початку лікування концентрація в крові ЗХС складала (4,17±0,03) ммоль/л, то через 3 міс лікування, залишаючись нормальною, вона була на рівні (3,20±0,08) ммоль/л (p<0,001). Аналогічну вірогідну (p<0,001) динаміку відмічено за рівнем ТГ і ХС ЛПНЩ. Найбільш суттєвим було зниження рівня ХС ЛПНЩ через 3 міс лікування симвастатином - 67,3%. При цьому рівень ХС ЛПВЩ збільшився через 1 міс більш, ніж втричі, а через 3 міс майже наполовину (p<0,001). У цілому, слід відмітити, що за наведеними показниками коливання рівня ліпідів у крові в групах хворих на ССН з нормальним вихідним рівнем ЗХС в процесі лікування виходили за межі нормальних значень, хоча, певним чином, були наявні ліпідзнижуючі ефекти терапії.
У групах хворих із гіперхолестеринемією динаміка рівня ліпідів крові чітко залежала від проведення ліпідзнижуючої терапії. Застосування в комплексі стандартної терапії засобів ліпідзнижуючої терапії, як симвастатину, так і аторвастатину, забезпечило поступову корекцію дисліпідемії. Концентрація в сироватці крові ЗХС в групі хворих, що ліковані симвастатином протягом 3 міс, зменшилась на 27,5%, а аторвастатином - на 24,1%. Рівень ТГ знизився, відповідно, на 36,0% (під впливом симвастатину) і 43,7% (при застосуванні аторвастатину). При цьому, концентрація ХС ЛПВЩ зросла через 3 місяці лікування на 82,3% і 66,0%, відповідно, а концентрація ЛПНЩ зменшилась на 48,5% і 44,2% (p<0,001).
У процесі ліпідзнижуючої терапії відмічено її коригуючі впливи на стан ПОЛ і систему АОЗ. Зокрема, встановлено, що у хворих із нормальним рівнем ЗХС в сироватці крові, активність каталази через 1 і 3 міс лікування вірогідно знизилась. У хворих із гіперхолестринемією відмічено суттєве зниження активності каталази в процесі лікування симвастатином на 18,2% і аторвастатином – на 31,0% (p<0,001).
Вивчення функціонального стану печінки за активністю окремих печінкових ферментів показало, що у хворих як з нормальним, так і підвищеним рівнем ЗХС в крові, які отримували статини, активність холінестерази підвищилась (р<0,001), що свідчить про покращення білковосинтетичної функції печінки.
У хворих із нормальним рівнем ЗХС у крові за умов застосування симвастатину активність сорбітолдегідрогенази зменшилась з (0,636±0,017) од/мл до (0,520±0,004) од/мл, на 18,2% (р<0,001), однак нормалізації не наступило. Більш значиме зменшення активності сорбітолдегідрогенази відмічено в процесі стандартної терапії без статинів - на 25,9% (р<0,001). Суттєве покращення енергетичної функції печінки вдалось отримати у хворих із вихідною гіперхолестеринемією. При цьому, під впливом терапії аторвастатином активність сорбітолдегідрогенази зменшилась із (0,652±0,011) од/мл до (0,486±0,005) од/мл, на 25,5% (р<0,001), а за умов застосування симвастатину лише на 20,1%.
Дезінтоксикаційна функція печінки, про стан якої судили за активністю аргінази та орнітинкарбомоїлтрансферази, змінювалася неоднозначно. Зокрема, у хворих із нормальним рівнем ЗХС активність аргінази наблизилась до нормальних значень через 3 міс стандартного лікування без статинів. Ліпідзнижуюча терапія симвастатином за умов гіперхолестеринемії найбільш суттєво знижувала активність аргінази з (0,54±0,03) мкмоль/0,1 мл до (0,46±0,01) мкмоль/0,1 мл, (р<0,001). Активність орнітинкарбомоїлтрансферази в таких хворих зросла вище вихідних значень. Терапія аторвастатином протягом 3 міс сприяла вірогідному зниженню активності орнітинкарбомоїлтрансферази з (0,760±0,015) мкг азоту/0,5 мл сироватки до (0,702±0,004) мкг азоту/0,5 мл сироватки, на 7,6% (р<0,001). Стандартна терапія без статинів незалежно від рівня ЗХС знижувала активність орнітинкарбомоїлтрансферази, однак нормалізації її активності вдалось отримати лише у хворих із нормальним рівнем ЗХС в сироватці крові (р<0,01).
Аналізуючи мікроелементний обмін, констатовано, що у хворих на ССН у процесі ліпідзнижуючої терапії симвастатином рівень заліза в крові зростав, особливо у хворих із підвищеним рівнем ЗХС з (415,2±5,9) мг/л до (485,4±2,7) мг/л, (р<0,001), що в свою чергу сприяє покращенню тканинного дихання та усуненню гіпоксії. Не відмічено вірогідної динаміки зростання вмісту заліза за умов застосування аторвастатину (р>0,05). За умов гіперхолестеринемії тривала ліпідзнижуюча терапія сприяла нормалізації вмісту міді в крові, активізуючи окисно-відновні процеси (р<0,001). При цьому, не відмічено суттєвого впливу статинів на рівень міді в крові у хворих із нормальним рівнем ЗХС (вміст міді зріс лише на 2,7% через 1 міс терапії симвастатином (р>0,01). У процесі ліпідзнижуючої терапії у хворих із нормальним та підвищеним рівнем ЗХС вміст цинку в крові вірогідно зріс (р<0,001). Неоднозначні зміни торкались рівня кобальту в крові, який знижувався у хворих із нормальним рівнем ЗХС з (67,8±3,0) мкг/л до (52,8±1,8) мкг/л, (р<0,001) та підвищувався вище рівня здорових за умов гіперхолестеринемії, особливо в процесі лікування аторвастатином з (43,0±1,0) мкг/л до (68,2±1,4) мкг/л (р<0,001).
У групі хворих із гіперхолестеринемією, яких лікували симвастатином із силімариновмісним препаратом протягом 3 міс, КДО зменшився з (154,74±3,21) мл до (126,59±3,35) мл (р<0,001), що склало 18,2% (р<0,001), а КСО, відповідно - з (82,77±4,59) мл до (54,09±2,68) мл, на 34,7% (р<0,001), проти 16,0% та 28,9%, відповідно - за умов лікування аторвастатином із силімариновмісним препаратом, що в цілому супроводжувалося зростанням ФВ з (49,77±1,07)% до (57,59±1,06)% (р<0,01).
Поєднана тарапія статинами з силімариновмісним препаратом сприяла більш значимій корекції рівня ліпідів у крові. Позитивна динаміка ліпідного спектру крові прослідковується й у хворих із нормальним рівнем ЗХС. У хворих із підвищеним рівнем ЗХС терапія симвастатином із силімариновмісним препаратом сприяла зниженню рівня ЗХС на 37,1%, ЛПНЩ - на 65,7% та підвищенню ЛПВЩ на 95,9%. Напроти, застосування аторвастатину з силімариновмісним препаратом призвело до більш вираженого зниження рівня ТГ в крові, на 54,4% (р<0,001).
Аналізуючи систему АОЗ, встановлено, що застосування статинів із гепатопротектром протягом 3 міс сприяє вірогідному зниженню активності каталази у хворих із нормальним рівнем ЗХС на 18,9%, у хворих із підвищеним рівнем ЗХС – на 21,9% (р<0,001). Значиме стійке зниження цього ферменту відмічено за умов застосування аторвастатину з силімариновмісним препаратом вже через 1 міс терапії – на 21,6% (р<0,001).