Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором проведено: патентно-інформаційний пошук та аналіз наукової літератури з вивченням проблеми, вибір напрямку та методів дослідження, визначення мети та завдань роботи, клініко-лабораторні дослідження хворих, розробку й апробацію способів лікування ГП із використанням амізону та ліпофлавону, аналіз, узагальнення, статистичну обробку результатів дослідження та оформлення дисертації. Висновки та практичні рекомендації сформульовані спільно з науковим керівником. Мікробіологічні, біохімічні, імунологічні та цитогенетичні дослідження проводились спільно з завідувачами та співробітниками суміжних кафедр ІФДМУ, за що здобувач висловлює щирі слова подяки.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені на VІІІ конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (Львів-Трускавець, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції “Нові аспекти зубо-щелепної хірургії та хірургічної стоматології” (Івано-Франківськ, 2005), ІІІ Національному з’їзді фармакологів України “Фармакологія 2006 – крок у майбутнє” (Одеса, 2006), V-ій міжнародній науково-практичній конференції “Новітні підходи в сучасній медицині” (Ужгород, 2007).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 друкованих праць, серед яких: 8 – у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 4 – у матеріалах міжнародних і всеукраїнських конференцій, конгресів та з’їздів. Отримано два деклараційні патенти України на корисну модель.
Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 137 сторінках основного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, опису об’єктів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел, що містить 279 найменувань кирилицею та 73 – латиною, додатків. Робота ілюстрована 31 таблицею та 21 рисунком.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Обстежено та проведено комплексне лікування 136 хворих на ГП (65 чоловіків та 71 жінки) віком від 20 до 44 років із тривалістю захворювання від 2 до 15 років (5,91±0,23 років) та 23 особи з клінічно здоровим пародонтом.
Пародонтальний статус оцінювали на основі огляду, пальпації ясен, визначення глибини пародонтальних кишень (ПК), величини рецесії ясен, ступеня рухомості зубів та за індексами: гігієни (ІГ) Greenе-Vermillion, папілярно-маргінально-альвеолярним (ПМА), кровоточивості (ІК) за Muhlemann у модифікації Saxer, пародонтальним (ПІ) за Russel, а також за методом внутрішньоротової контактної рентгенографії та ортопантомографії (Н.А. Рабухина, 1993). Діагностику проводили за класифікацією М.Ф. Данилевського (1994).
Комплексне лікування 136 хворих на ГП включало санацію порожнини рота, професійну гігієну, ультразвуковий скейлінг, кюретаж, медикаментозну терапію ПК та прийом препарату “Мультитабс” упродовж місяця. За потреби здійснювали хірургічне та ортопедичне лікування. Залежно від медикаментозного лікування хворих поділили за протоколами А (контрольні групи) і Б (основні групи). 65 пацієнтів протоколу А склали 3 групи: у групу І-А включили 21 хворого на ГП початкового-І ступеня, у ІІ-А – 23 хворих на ГП хронічного перебігу ІІ-ІІІ ступеня, у ІІІ-А – 21 хворого на ГП загостреного перебігу ІІ-ІІІ ступеня, яким проводили базову терапію з застосуванням місцево гелю “Метрогіл Дента” – 6-7 процедур з інтервалом у 2 дні.
Пацієнтів протоколу Б (71 особа) поділили на 3 групи. Групу І-Б склали 23 хворих на ГП початкового-І ступеня, яким окрім базової терапії в комплексне лікування включали місцево композицію А-Е-С, виготовлену ex tempore: у фарфоровій ступці подрібнювали до однорідності 0,125 г амізону, поступово додавали 2,5 мл 1% гелю етонію та 0,3 г ентеросорбенту силлард-П, до утворення пасти гелеподібної консистенції, вводили в ПК та аплікували на ясна під захисну пародонтальну пов’язку. Курс лікування складав 6-7 процедур з інтервалом у 2 дні.
До ІІ-Б групи увійшли 25 хворих на ГП хронічного перебігу ІІ-ІІІ ступеня, яким на тлі базової терапії в комплексне лікування включали місцево композицію А-Е-С із додатковим призначенням амізону всередину по 0,25 г 3 рази на добу впродовж 14 днів.
ІІІ-Б групу склали 23 хворих на ГП загостреного перебігу ІІ-ІІІ ступеня, яким на тлі базової терапії для підсилення протизапального ефекту призначали амізон усередину та місцево в ПК додатково вводили 1-1,5 мл емульсії ліпофлавону (ЗАТ “Біолік”), а через 20-30 хв вносили композицію А-Е-С – курс 6-7 разів з інтервалом у 2 дні. Емульсію ліпофлавону готували перед застосуванням шляхом додавання до флакону з препаратом 30 мл фізіологічного розчину, попередньо підігрітого до 37-39 °С.
У процесі лікування вивчали характер мікрофлори ПК. Ідентифікацію клінічних штамів мікроорганізмів здійснено на основі морфологічних, культуральних і комплексу біохімічних властивостей за допомогою наборів “STREPTOtest 16”, “STAPHYtest 16”, “ENTEROtest 24” (Lachema, Чехія). Протимікробні властивості амізону визначали мікрометодом серійних розведень у бульйоні, а композиції А-Е-С – в агарі (А.П. Красильников, 1995). Активність металоферментів у сироватці крові вивчали за методикою Г.О. Бабенка (1999); а вміст кінцевого продукту ПОЛ – ТБК-активних продуктів – за методикою Э.Н. Коробейниковой (1989). Оцінку ендотоксемії проводили за рівнем молекул середньої маси (МСМ) у крові методом Н.И. Габриэляна, Т.И. Липатовой (1984). Рівень цитокінів ФНП-a та ІФН-g визначали в крові імуноферментним методом на аналізаторі “StatFax 303 Plus” (США) за допомогою реагентів “ПроКон” (ТЗОВ “Протеїновий контур”, Росія); маркер апоптозу СD95+ (Fas/APO-1) субпопуляції лімфоцитів периферійної крові – методом непрямої імунофлуоресценції з використанням моноклональних антитіл “Sigma” (США). ФСГ вивчали за станом інтерфазних ядер епітеліоцитів СОПР та НГК за методикою К.П. Ганіної, Л.М. Ясакової (1990); забарвлювали препарати за Фьольгеном у модифікації Л.Є. Ковальчук (1997). Ступінь вірогідності отриманих результатів встановлювали варіаційно-статистичним методом із використанням стандартного пакету програми "STATISTICA 6.0” та визначення показника достовірності розбіжностей за Стьюдентом і коефіцієнта кореляції (rху) за методом Пірсона.
Ефективність лікування оцінювали безпосередньо після лікування, через 1 місяць та у віддалені терміни – через 6 та 12 міс.
Результати власних досліджень та їх обговорення. При клінічному обстеженні хворих на ГП спостерігали наростання інтенсивності запального процесу в пародонті зі збільшенням ступеня розвитку захворювання. У хворих на ГП хронічного та загостреного перебігу ІІ-ІІІ ступеня порівняно з даними в разі ГП початкового-І ступеня встановлено зростання ІГ відповідно в 1,36 та 1,43 рази (р<0,01); індексу ПМА – в 1,35 і 2,05 рази (р<0,01); ПІ – в 1,47 та 1,61 рази (р<0,01); ІК – в 1,71 та 2,30 рази (р<0,001), а глибина ПК збільшилась в 1,52 та в 1,90 рази (р<0,001).
У крові всіх хворих на ГП початкового-І ступеня, ІІ-ІІІ ступеня хронічного та загостреного перебігу порівняно зі здоровими виявлено збільшення вмісту ТБК-активних продуктів відповідно на 10,9% (р<0,05); 33,7% та 40,9% (р<0,01); підвищення активності церулоплазміну (ЦП) – на 20,95% (р<0,05); 50,20% та 62,26% (р<0,01); зменшення насиченості трансферину залізом (ТФ) – на 12,0% (р<0,05); 21,11% та 23,92% (р<0,01), а збільшення вмісту МСМ – на 23,80% (р<0,05); 44,93% та 62,26% відповідно (р<0,001). Встановлено значне зростання співвідношення ЦП/ТФ із поглибленням тяжкості захворювання, яке складало відповідно 190,47±11,08; 262,84±13,72 та 285,63±13,16, порівняно з 138,43±10,89 у здорових. Ці факти свідчать про те, що дисбаланс у системі ПОЛ-АОЗ ініціює розвиток запального процесу в хворих на ГП, сприяє порушенню структури та функції клітинних мембран, синтезу колагену і посиленню резорбції кісткової тканини (С.М. Киченко и соавт., 2004).
Виявлено дисбаланс цитокінів крові хворих на ГП хронічного перебігу початкового-І та ІІ-ІІІ ступеня, який проявлявся зростанням вмісту ФНП-a до (123,34±6,44) та (171,52±8,21) пг/мл відповідно, що перевищував величини в здорових (95,30±5,86) пг/мл у 1,30 та 1,79 рази (р<0,05) і супроводжувалося збільшенням експресії маркера апоптозу СD95+(Fas/APO-1) на лімфоцитах периферійної крові відповідно в 1,91 та 3,65 рази (р<0,01). Це вказує на патогенетичну роль ФНП-a в розвитку запалення, оскільки надмірна кількість ФНП-a активує макрофаги, фагоцитарну активність фібробластів та епітеліальних клітин, стимулює процеси апоптозу, створюючи замкнене коло прогресування патологічних змін у пародонті (І.С. Мащенко, О.О. Гудар’ян, 2006; XiaozheHanetal, 2007). У здорових осіб рівень ІФН-g складав (3,02±0,09) пг/мл, у хворих на ГП початкового-І та ІІ-ІІІ ступеня він зменшився відповідно в 1,35 та 1,78 рази (р<0,01), що свідчить про розвиток імунодефіциту з наростанням тяжкості ГП і вказує на необхідність проведення поряд із протизапальною терапією корекції інтерферонового статусу з допомогою індукторів інтерферону (А.А. Гударьян, А.Ю. Хмара, 2004).
Участь ФНП-a та ІФН-g в патогенезі дистрофічно-запального процесу в пародонті підтверджується виявленими між ними кореляційними взаємозв’язками (rху=-0,76; р<0,05); між вмістом ФНП-a у крові й індексами ПMA, кровоточивості, глибиною ПК (rху=+0,74; +0,71; +0,52; р<0,05) та рівнем ІФН-g і цими ж індексами (rху=-0,56, р<0,05; -0,42; -0,25) відповідно; а також між вмістом названих цитокінів та рівнем ТБК-активних продуктів (rху=+0,69; -0,61, відповідно р<0,05); експресією СD95+ (rху=+0,71; -0,65, відповідно р<0,05) і МСМ (rху=+0,73; -0,62, відповідно р<0,05).