Комплексним аналізом показників ФСГ епітеліоцитів СОПР виявлено зниження індексу хроматизації (ІХ) у жінок за ГП початкового-І ступеня, ІІ-ІІІ ступеня хронічного та загостреного перебігу порівняно зі здоровими в 1,33; 2,06 та 2,22 рази відповідно (р<0,001) та збільшення числа морфологічно змінених ядер (МЗЯ) в 1,78; 2,42 та 3,74 рази (р<0,001) відповідно, що свідчить про гальмування першого транскрипційного етапу реалізації спадкової інформації. У чоловіків цих груп більш виразним було зниження ядерцевого індексу (ЯІ) відповідно в 1,72; 2,19 та 2,40 рази (р<0,001), що засвідчує виснаження компенсаторних механізмів клітин. Виявлено вірогідне зниження індексу статевого хроматину (СХ) в жінок та підвищення його в чоловіків, зміни якого наростали з поглибленням тяжкості захворювання. Динаміка цитогенетичних показників НГК була більш вираженою в хворих на ГП ІІ-ІІІ ступеня, ніж за ГП початкового-І при відсутності достовірних статевих відмінностей. Зокрема, у чоловіків ІХ зменшувався порівняно зі здоровими на 16,22% (р<0,01) та 9,91% (р<0,05) відповідно. Зменшення ІХ у хворих на ГП свідчить про зростання ступеня конденсації хроматину, що є одним із перших етапів апоптозу клітин, який сприяє розвитку деструкції в пародонті.
Виявлено сильні прямі взаємозв’язки між індексами ІХ, ЯІ, МЗЯ каріограм НГК та ідентичними показниками букальних епітеліоцитів у здорових осіб (rху=+0,81; +0,69; +0,68 відповідно; р<0,05) і слабші – у хворих на ГП початкового-І (rху=+0,78; +0,59; +0,58 відповідно; р<0,05) та ІІ-ІІІ ступеня (rху=+0,64; +0,43; +0,51 відповідно; р<0,05). Встановлено зв’язок порушень транскрипційно-трансляційного апарату в хворих на ГП із активністю запального процесу в пародонті, що підтверджується кореляціями середньої сили між вмістом у крові ФНП-a та ІХ, ЯІ і МЗЯ епітеліоцитів СОПР (rху=-0,59; -0,54; +0,65 відповідно; р<0,05), і вказує на їх взаємозумовленість.
За результатами мікробіологічних досліджень у хворих на ГП виявлено дисбіотичні порушення зі збільшенням питомої ваги стафілококової мікрофлори (S. aureus, S. haemolyticus), b-гемолітичних стрептококів, грибів роду Candida на фоні незначного зростання числа a-гемолітичних стрептококів і нейсерій. Методом серійних розведень in vitro встановлено, що амізон має помірну протимікробну активність стосовно клінічних штамів умовно-патогенних мікроорганізмів, яка проявляється в діапазоні концентрацій 0,39-12,5 мг/мл. Для підсилення протимікробних властивостей амізону використано детергент етоній, іммобілізований на сорбенті силлард-П. Бактерицидна дія створеної композиції А-Е-С проявлялася в значних розведеннях: при розведенні 1/20 – 1/40 пригнічувався ріст 100% мікробних штамів, виділених із ПК, включаючи ізоляти грам-негативних бактерій і дріжджоподібних грибів, що стало підставою для її застосування в комплексній терапії ГП.
Клінічними дослідженнями встановлено високу ефективність запропонованих схем лікування, яка підтверджувалася стабілізацією перебігу ГП, а саме: ущільненням ясен, відсутністю гіперемії та набряку на тлі зменшення глибини ПК, відсутністю ексудату, суттєвим зменшенням рухомості зубів. У всіх групах хворих клінічні показники ставали вірогідно меншими як безпосередньо після лікування, так і через 1, 6 і 12 місяців. Однак, у всі терміни спостережень у хворих основних груп вони були достовірно нижчими, ніж у контролі. Зокрема, через 6 та 12 місяців у хворих ІІІ-Б групи індекс ПМА був нижчим, ніж у хворих ІІІ-А групи на 81,2% та 80,0% (p<0,001), кровоточивості – на 72,8% та 62,5% (p<0,01), ПІ – 18,7% та 21,7% (p<0,05), а глибина ПК – на 23,8% та 30,2% (p<0,05). Встановлено достовірно меншу тривалість лікування в хворих протоколу Б (основні групи) порівняно з хворими протоколу А (контрольні групи). Так, кількість сеансів лікування хворих І-Б групи складала (4,27±0,05), ІІ-Б – (5,54±0,06), ІІІ-Б – (6,38±0,07) порівняно з (4,92±0,07), (6,48±0,08) та (8,23±0,08) (p<0,05) у хворих І-А, ІІ-А і ІІІ-А груп відповідно. Запропонований спосіб лікування забезпечив тривалу ремісію впродовж 12 місяців у хворих І-Б, ІІ-Б та ІІІ-Б груп у 82,6%, 75,0% та 76,2% випадках, тоді як у контролі – в 71,43%, 57,14% та 47,37% випадків (p<0,05) відповідно.
Застосований спосіб лікування сприяв нормалізації мікробіоценозу ПК, забезпечив елімінацію представників транзиторної та умовно-патогенної мікрофлори як у ранні, так і у віддалені терміни. У хворих ІІ-Б групи виразніше зменшилася частота висівання та масивність обсіменіння ПК грибами роду Candida, що становило (0,46±0,04) lg КуО/мл порівняно з (3,57±0,26) lg КуО/мл до лікування. У хворих ІІ-А групи вже через 1 місяць після терапії встановлено відновлення диcбіотичного стану.
Вміст ТБК-активних продуктів у крові хворих І-Б, ІІ-Б та ІІІ-Б груп зменшився на 12,3% (p<0,05), 25,0% та 27,4% (p<0,01) відповідно порівняно з вихідними величинами, що засвідчує пригнічення процесів ПОЛ. Одночасно встановлено відновлення АОЗ за зменшенням співвідношення ЦП/ТФ на 23,1%, 45,9% та 52,9% і зниження рівня МСМ на 15,4% (p<0,05), 25,9% та 31,6% (p<0,01) відповідно. Досліджувані показники залишалися стабільними протягом 6 місяців при збереженні вірогідної різниці з відповідними даними в хворих усіх груп контролю. Такий ефект запропонованих схем лікування з амізоном пояснюється його здатністю знижувати проникність мікроциркуляторного русла, гальмувати дегрануляцію базофільних гранулоцитів і виділення медіаторів запалення (Ю.І. Губський і співавт., 2002). Застосування ліпофлавону в хворих ІІІ-Б групи сприяло посиленню антиоксидантної дії амізону завдяки його властивості стабілізувати ліпосомальні мембрани, блокувати 5-ліпоксигеназний шлях метаболізму арахідонової кислоти (В.Б. Ковалев, 1999).
Запропоноване нами лікування сприяло позитивній динаміці цитокінового профілю крові. Так, у хворих І-Б і ІІ-Б груп вміст у крові ФНП-a після лікування зменшився на 18,5% і 26,4% відповідно (p<0,05), а рівень СD95+ – на 10,7% (p<0,05) і 60,2% (p<0,01), що пояснюється протизапальною дією амізону; вміст ІФН-g зріс на 23,9% і 66,3% відповідно (p<0,01), що можна пояснити як прямою індукуючою дією амізону на інтерфероногенез, так і опосередкованою – через пригнічення гальмівної дії імуноглобулінів на синтез ендогенного інтерферону (Т.А. Бухтіарова, 2003). Виявлена стабілізація цих показників у всі терміни спостереження з їх достовірною відмінністю від таких у хворих протоколу А.
Лікування хворих І-Б та ІІ-Б груп позитивно вплинуло на показники ФСГ епітеліоцитів СОПР. При цьому в жінок ІІБ групи індекси ІХ, ЯІ та СХ перевищували їх величини в ІІ-А групі на 27,8%, 24,4% та 20,0% відповідно (р<0,01), а кількість МЗЯ була меншою на 22,5% (р<0,01). У чоловіків показники ІХ та ЯІ у групі ІІ-Б перевищували такі у групі ІІ-А на 8,5% (р<0,05) та 32,1% (р<0,001), а кількість клітин із СХ та МЗЯ була меншою на 34,2% та 36,9% відповідно (р<0,001). Застосування ліпофлавону в хворих ІІІ-Б групи сприяло посиленню позитивної динаміки цитогенетичних показників епітеліоцитів СОПР (р<0,01). У хворих усіх основних груп зміни досліджуваних показників вірогідно відрізнялися від таких у хворих груп контролю. Динаміка цитогенетичних показників НГК після курсу лікування була близькою за своїм характером до змін показників ФСГ епітеліоцитів СОПР. Таким чином, застосування амізону та ліпофлавону в комплексному лікуванні хворих на ГП позитивно впливає на всі етапи транскрипційно-трансляційного апарату соматичних клітин і засвідчує можливість корекції порушень процесів реалізації спадкової інформації на клітинному рівні.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення актуального наукового завдання підвищення ефективності комплексного лікування ГП на основі вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу захворювання шляхом диференційованого підходу до застосування амізону всередину й медикаментозної композиції амізон-етоній-силлард-П та ліпофлавону місцево залежно від тяжкості захворювання.
1. Вираженість клінічних проявів ГП наростає з поглибленням тяжкості захворювання. Встановлені взаємозв’язки між зростанням клінічних показників стану тканин пародонта та підвищенням рівня ТБК-активних продуктів у крові, збільшенням активності церулоплазміну й зменшенням насичення трансферину крові залізом, зростанням вмісту ФНП-б і зниженням ІФН-г у сироватці крові, активацією апоптозу лімфоцитів за зростанням експресії СD95+(Fas/APO-I) на лімфоцитах периферійної крові та розвитком метаболічної інтоксикації за збільшенням вмісту в крові молекул середньої маси, особливо в хворих на ГП загостреного перебігу ІІ-ІІІ ступеня. Виявлено тісні прямі кореляційні зв’язки між індексами ПМА, кровоточивості та глибини пародонтальних кишень і вмістом ФНП-б (rху=+0,74; +0,71; +0,52 відповідно; р<0,05) і обернений зв'язок між вмістом ФНП-б та рівнем ІФН-г (rху=-0,76; р<0,05).
2. Встановлено, що розвиток ГП супроводжується порушенням процесів реалізації спадкової інформації на клітинному рівні, які проявляються зменшенням індексів хроматизації й ядерцевого та збільшенням кількості морфологічно змінених ядер незалежно від статі та зниженням індексу статевого хроматину в жінок і зростанням його в чоловіків. Функціональний стан геному залежить від характеру перебігу та ступеня розвитку захворювання. Виявлені кореляційні взаємозв’язки між індексами хроматизації, ядерцевим і морфологічно змінених ядер епітеліоцитів СОПР та нейтрофільних гранулоцитів крові в здорових осіб (0,68<rху>0,81; р<0,05), а також у хворих на ГП (0,43<rху>0,78) вказують на збереження функціональної єдності спадкового апарату різних соматичних клітин.
3. Виявлено дисбіотичні порушення мікрофлори пародонтальних кишень, кількісний і якісний склад якої залежить від тяжкості перебігу ГП. Встановлена помірна протимікробна активність амізону стосовно клінічних штамів умовно-патогенних мікроорганізмів, яка проявляється в діапазоні концентрацій 0,39 – 12,5 мг/мл. Розроблена нами композиція А-Е-С для місцевого застосування має значну бактерицидну дію: у розведеннях 1/20 – 1/40 пригнічується ріст 100% мікробних штамів, виділених із ПК хворих на ГП.