В цілому денна СТ справляє позитивний вплив на імунну реактивність та функціональний стан наднирників хворих на БА, сприяючи покращенню показників неспецифічної резистентності організму (титр комплементу, НСТ-тест), деякому зменшенню показників алергізації (загальний ІгЕ, ЦІК, гістамін, аутоантитіла до тканинних алергенів) зі зміщенням акрофаз досліджуваних показників. Але більшість досліджуваних показників не досягають норми, а добові ритми їх коливань не відновлюються. При денній СТ ритмологічні зміни рівню кортизолу були незначними, особливо у пацієнтів з ремісією БА.
При поглибленій оцінці ефективності денної СТ з врахуванням змін клініко-функціональних параметрів, імунологічних та біохімічних тестів, покращення відмічалось у 72,7% хворих, і незначне клінічне покращення у 27,3%.
Більш виражена позитивна динаміка клінічних та спірографічних показників спостерігається у хворих на БА після нічної СТ. При призначенні НСТ-1 та НСТ-2 середній процент зникнення симптомів БА складає 78,7±3,7%. В результаті призначення НСТ-1 спостерігалась певна гармонізація циркадних ритмів ФЗД з наближенням їх до нормальних ритмів – монотонне зниження на протязі доби збереглось лише у 10% хворих, тоді як після лікування за НСТ-2 монотонного зниження ФЗД на протязі доби взагалі не спостерігалось. Після призначення НСТ-1 хворим у фазі ремісії відмічена тенденція або достовірне зменшення всіх показників ФЗД о 6.00 і 24.00 порівняно з полуднем, яке проходило на фоні покращення вентиляції в цілому і свідчить про нормалізацію циркадних ритмів ФЗД. Призначення НСТ-1 хворим в фазі неповної ремісії було менш ефективним. Суттєве збільшення ФЖЄЛ і ОФВ1 зареєстровано лише в полудень, ріст ОФВ1 о 6.00 має лише характер тенденції. Відмічено достовірне покращення прохідності крупних бронхів (МОШ25) о 6.00 і тенденцію до її збільшення о 18.00, але спостерігалась лише тенденція до покращення прохідності мілких та середніх бронхів (МОШ75 і МОШ50) о 6.00, 12.00 і 18.00 год. Водночас, після лікування за НСТ-2 у хворих спостерігалась позитивна динаміка всіх досліджуваних показників ФЗД, причому на протязі доби. Найбільш суттєвий приріст ФЖЄЛ відмічено о 6.00, а ОФВ1 – о 6.00 і 24.00, прохідність бронхів покращувалась на всіх рівнях, особливо о 12.00, 18.00 і 24.00 год., причому покращення вентиляції було більш виразним, ніж при призначенні НСТ-1.
Призначення хворим СТ в нічний час в цілому справляло більш виразний вплив на імунний статус обстежених пацієнтів, однак призначення хворим на БА стандартного нічного комплексу СТ (НСТ-1) не дозволило досягнути достовірної нормалізації циркадних ритмів імунного гомеостазу, а також вмісту гістаміну. Тоді як призначення НСТ-2 сприяло нормалізації акро- і батифаз більшості імунологічних показників, добової ритміки вмісту гістаміну.
Призначення НСТ-2, на відміну від НСТ-1, сприяло ліквідації атипових циркадних ритмів рівню кортизолу у хворих на БА. Після лікування монотонна секреція кортизолу зникла у всіх пацієнтів з переносом акрофази на 8.00. Водночас проходить нормалізація циркадних ритмів циркуляції тиреоїдних гормонів з хорошою кореляцією між Т3 і Т4, особливо після НСТ-2.
Таким чином, порівняльний аналіз ефективності нічної СТ за НСТ-1 та НСТ-2 свідчить про перевагу НСТ-2, який також сприяє нівелюванню несприятливих збоїв циркадних ритмів ФЗД, імунної та ендокринної систем.
Порівняльний аналіз ефективності денної і нічної СТ (тривалість ремісії, кількість днів непрацездатності, об’єм медикаментозної терапії), проведений у віддаленому періоді, також показав переваги нічної СТ. Через рік всі хворі, які отримали нічну СТ (НСТ-1 і НСТ-2), оцінили її результат як “значне” або “помірне покращення”, тоді як після денної СТ 25% пацієнтів оцінювали її ефективність як “незначне покращення”, що відповідає безпосереднім результатам лікування.
Таким чином, під впливом СТ в денний і нічний час проходить певна корекція циркадних ритмів ФЗД, імунного і ендокринного гомеостазу з наближенням їх до біоритмів здорових людей. Аналіз динаміки змін хронобіологічних ритмів функціонального стану найважливіших систем організму під впливом СТ показав, що ефективність лікування в значній мірі залежить від особливостей ритмів бронхіальної прохідності та гармонізації циркадних ритмів ФЗД. Спроба корекції циркадних ритмів ФЗД з врахуванням часу виникнення нападів ядухи (переважно вночі) попереднім прийомом теотарду сприяла не лише гармонізації циркадних ритмів ФЗД, але і корекції циркадних порушень імунної системи, рівню гістаміну в крові, та відновленню добових ритмів секреції кортизолу, що визначає актуальність досліджень з підвищення ефективності СТ у хворих на БА в залежності від особливостей бронхіальної обструкції з урахуванням циркадних ритмів ФЗД.
Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень з вивчення ефективності денної і нічної СТ з позицій хроноритмології, були розроблені нові диференційовані методики СТ залежно від особливостей бронхіальної обструкції і циркадних ритмів ФЗД, які передбачають різне хронобіологічне спелеонавантаження, а також різну тривалість лікування.
Після курсу диференційованої CТ за новими ЛК у переважної більшості обстежених хворих відмічались позитивні зміни в клінічному перебігу захворювання, динаміці показників ФЗД, глюкокортикоїдної забезпеченості і вмісту гістаміну, вираженість яких залежала від наявності чи відсутності порушень ФЗД, їх ступеню, рівню обструкції бронхів. Водночас спостерігались відмінності, що визначалися особливостями впливу кожного ЛК. Найбільш виразна позитивна динаміка клінічних ознак захворювання у хворих без порушень ФЗД спостерігалась під впливом ЛК-2, після застосування якого С%ПКЕ досяг 95%, тоді як після ЛК-1 у частини хворих зберігались основні клінічні симптоми хвороби (напади ядухи, затруднене дихання, задишка при фізичному навантаженні, жорстке дихання, сухі хрипи), що зумовило зниження С%ПКЕ до 75,2%. С%ПКЕ у хворих, що отримували ЛК-4, склав 82,2%, а у пацієнтів, що проходили курс СТ згідно ЛК-5 - 74,7%.
Дещо інша залежність спостерігалась у хворих з переважно дистальною обструкцією бронхів. При призначенні ЛК-1, ЛК-2, ЛК-3 та ЛК-5 стабілізації стану у частини хворих досягти не вдалося, а С%ПКЕ складав відповідно 66,8%, 74,2%, 80,1% та 85,8%, тоді як найбільш виражена позитивна динаміка клінічних ознак захворювання спостерігалась лише під впливом ЛК-4 (С%ПКЕ=91,2%). Подібна динаміка клінічних проявів захворювання спостерігалась і у хворих на БА з поєднаною обструкцією бронхів. С%ПКЕ при призначенні ЛК-1 склав 62,5%, при ЛК-2 – 79,3%, ЛК-3 – 75,6%, а при ЛК-5 – 82,7%, тоді як під впливом ЛК-4 – 97%.
Отже, аналіз динаміки основних клінічних симптомів показав, що у пацієнтів без порушень ФЗД найбільш ефективним є застосування ЛК-2, в той час як у хворих з наявною як дистальною, так і поєднаною бронхообструкцією, найбільш оптимальним є призначення ЛК-4.
Результати клінічних досліджень підтверджені також динамікою показників ФЗД. У хворих на БА без порушень ФЗД достовірні позитивні зміни всіх показників вентиляції (ЖЄЛ, ОФВ1, ОФВ1/ФЖЄЛ,СОШ25-75,СОШ75-85) спостерігались тільки при використанні ЛК-2, тоді як при призначенні ЛК-1 достовірно змінився тільки ОФВ1, а при застосуванні інших ЛК достовірних змін показників ФЗД не відбулось. У хворих з переважно дистальною обструкцією бронхів під впливом ЛК-1 достовірно зросли тільки ОФВ1 та СОШ25-75, при призначенні ЛК-2 спостерігався достовірний приріст всіх показників крім ЖЄЛ, тоді як при використанні ЛК-4 після лікування достовірно зросли всі досліджувані показники вентиляції. Подібна динаміка відмічалась і у пацієнтів з поєднаною обструкцією бронхів – під впливом ЛК-4 достовірно зросли всі показники ФЗД, тоді як під впливом інших ЛК відмічено тільки тенденцію до покращення деяких показників ФЗД.
У хворих на БА без порушень ФЗД найбільш виражені зміни імунологічних показників спостерігались при використанні ЛК-4, про що свідчать зростання фагоцитарної активності нейтрофілів з 56,86±1,93% до 61,01±1,53% (р<0,05) та фагоцитарного індексу з 5,43±0,37 до 5,92±0,18 (р<0,05), на фоні зниження ЦІК від 60,6±4,1 ммоль/л до 50,7±3,2 ммоль/л, тоді як при застосуванні інших ЛК динаміка всіх імунологічних показників була недостовірною.
У хворих на БА з переважною дистальною обструкцією бронхів також найбільш суттєві позитиві зрушення імунологічної реактивності спостерігались під впливом ЛК-4 – зросли фагоцитарна активність нейтрофілів з 57,06±1,04% до 61,06±1,07% (р<0,02) і фагоцитарний індекс з 5,44±0,12 до 5,97±0,08 (р<0,01) та знизився НСТ-тест (з 14,25±1,38 до 9,67±0,59, р<0,01), тоді як після ЛК-2 відмічаються достовірні позитивні зміни тільки фагоцитарного індексу і НСТ-тесту, а після застосування інших ЛК достовірних змін цих показників не відбулось. У пацієнтів з поєднаною обструкцією бронхів спостерігалось тільки достовірне зниження вмісту ЦІК після ЛК-4, ЛК-1 та ЛК-2.
Водночас встановлено, що ЛК, які включають нічні спелеосеанси, більш виражено впливають на зниження гістаміну в крові у хворих на БА. Найбільше на рівень гістаміну впливає ЛК-4, після якого у хворих рівень гістаміну нормалізувався і утримувався на цьому рівні при дослідженні через рік (8,11±1,13 мкг/%), достовірно відрізняючись від вихідного рівню до лікування (11,4±0,79 мкг/%), тоді як у пацієнтів, що проходили лікування згідно інших ЛК, рівень гістаміну під впливом лікування достовірно знизився, але через рік піднявся до вихідного значення.
Аналіз глюкокортикоїдної забезпеченості показав, що СТ нормалізує функціональний стан наднирників, причому спрямованість змін залежить від ранкового рівню секреції кортизолу: при початковому підвищенні його концентрації – в кінці лікування спостерігається її зменшення (кількість хворих з нормальним рівнем кортизолу зросла від 24,6% до 69,9%), а при зниженій секреції – проходить її стимуляція (відсоток хворих з низькими величинами кортизолу зменшився з 33,9% до 7,5%). Найбільш ефективним є використання ЛК-4. Однак, у віддаленому періоді через 1 рік після СТ відмічена стійка стабілізація нормального вмісту глюкокортикоїдів (за винятком ЛК-1). Це свідчить про значний вплив СТ як природного ЛФЧ, який сприяє відновленню функціональної активності кори наднирників.