Про високу ефективність розробленого методу лікування свідчить те, що через шість місяців після операції індекс Куппермана у жінок першої групи був в 4,65 раза, а у жінок другої групи в 1,55 раза більший, ніж у жінок третьої групи.
Динаміка змін індексу ЛГ/ФСГ та індексу Куппермана виявили високу клінічну ефективність розробленого методу в корекції гормональних розладів та проявів ПОЕС у порівнянні з традиційним лікуванням.
Аналізуючи отримані нами результати дослідження системи гемостазу, можна стверджувати, що гістероваріоектомія у віддаленому післяопераційному періоді сприяє розвитку гіперкоагуляції, що підтверджується достовірними змінами відповідних показників: вкороченням тромбінового часу, збільшенням концентрації фібриногену та спонтанної агрегації тромбоцитів.
Тривале застосування гормонотерапії (протягом 6 місяців) у віддаленому післяопераційному періоді веде гіперкоагуляції, що підтверджується достовірними змінами відповідних показників: зростанням протромбінового індексу, вкороченням тромбінового часу, збільшенням концентрації фібриногену, підвищенням спонтанної агрегації та кількості тромбоцитів. Серед обстежених другої групи клінічно спостерігався один випадок тромбозу глибоких вен правої кінцівки через п’ять місяців після операції.
Перевагою розробленого методу гормонотерапії є етапне застосування гормональних препаратів та заміна їх на фітоестроген, що не має гіперкоагуляційного ефекту на гемостаз у віддаленому післяопераційному періоді. Дані зміни у жінок третьої групи через шість місяців після операції підтверджуються достовірно (p<0,005) нижчим показником протромбінового індексу та концентрації фібриногену, вищим тромбіновим часом в порівнянні з другою групою і відсутністю достовірних відмінностей показників гемостазу від доопераційних.
В динаміці спостереження у жінок першої групи відбуваються атерогенні зсуви в ліпідограмі (табл.3), що полягають в достовірному зростанні коефіцієнта атерогенності, концентрації холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів та зменшенні концентрації ліпопротеїдів високої щільності.
Таблиця 3
Показники ліпідограми у жінок контрольної, основної та першої, другої,
третьої груп у динаміці спостереження, ммоль/л (M±m)
Групи | Показники | |||||
| Загальний холестерин | ЛПНЩ | ЛПВЩ | Тригліцериди | Коефіцієнт атерогенності | ||
| Контрольна група (n=30) | 5,65±0,19 | 3,35±0,15 | 1,43±0,05 | 1,44±0,08 | 3,09±0,20 | |
| Основна група (n=90) | 4,88±0,11 | 3,04±0,08 | 1,58±0,03 | 1,20±0,05 | 2,21±0,11 | |
| Через один місяць післяоперації | І (n=30) | 5,52±0,19 ¤ | 3,36±0,15 | 1,48±0,05 | 1,39±0,07 ¤ | 2,92±0,23 ¤ |
| ІІ(n=30) | 5,19±0,15 | 3,13±0,14 | 1,52±0,04 | 1,42±0,09 ¤ | 2,52±0,17 ▼ | |
| ІІІ(n=30) | 4,92±0,20 *,▼ | 3,28±0,13 | 1,50±0,04 | 1,25±0,07 | 2,39±0,20 ▼ | |
| Через три місяці післяоперації | І(n=30) | 5,94±0,20 ¤ | 3,64±0,11 ¤ | 1,41±0,04 ¤ | 1,58±0,06 ¤,∆ | 3,33±0,20 ¤ |
| ІІ(n=30) | 5,48±0,19 ¤ | 3,29±0,13 * | 1,48±0,04 ¤ | 1,52±0,08 ¤ | 2,86±0,21 ¤ | |
| ІІІ(n=30) | 5,22±0,22 * | 3,38±0,14 ¤ | 1,45±0,04 ¤ | 1,41±0,06 ¤ | 2,71±0,20 ¤ ,* | |
| Через шість місяців післяоперації | І(n=30) | 6,71±0,16▼ , ¤, ♦,■ | 3,91±0,10▼ , ¤, ♦ | 1,35±0,05¤ | 1,79±0,05▼, ¤, ♦,■ | 4,16±0,21▼ , ¤, ♦,■ |
| ІІ(n=30) | 5,81±0,21¤ ,*,♦ | 3,41±0,12¤ , * | 1,51±0,04* | 1,60±0,08¤ , * | 2,94±0,19¤ , * | |
| ІІІ(n=30) | 4,94±0,16▼ , * , ** | 3,22±0,13* | 1,59±0,04▼ , *,■ | 1,24±0,08* , ** | 2,18±0,14▼ , * , **,■ | |
Примітки:
▼– достовірно (p<0,05) у порівнянні з контрольною групою
¤ – достовірно (p<0,05) у порівнянні з рівнем до операції
* – достовірно (p<0,05) у порівнянні з показниками першої групи
**– достовірно (p<0,05) у порівнянні з показниками другої групи
∆ – достовірно (p<0,05) у порівнянні показників через 1 та 3 місяці після операції
■ – достовірно (p<0,05) у порівнянні показників через 3 та 6 місяців після операції
♦ – достовірно (p<0,05) у порівнянні показників через 1 та 6 місяців після операції
Застосування традиційної гормональної терапії протягом шести місяців після операції приводить як до достовірних атерогенних змін у ліпідограмі: зростання концентрації тригліцеридів (р<0,01), холестерину (р<0,01) та ліпопротеїдів низької щільності (р<0,05) в порівнянні з доопераційними, так має частково антиатерогенну дію, яка полягає в стабілізації концентрації ліпопротеїдів високої щільності та коефіцієнта атерогенності. Результатом застосування гормональної терапії шість місяців після операції є достовірна відмінність показників ліпідограми від доопераційних та відсутність достовірної відмінності від показників вікової менопаузи. Тоді як у жінок, при лікуванні яких використовували розроблений метод замісної терапії, за рахунок заключного застосування фітоестрогену, через шість місяців після операції показники ліпідограми достовірно не відрізнялись від доопераційних.
Отже, проведення гістероваріоектомії та застосування традиційної гормонотерапії викликає атерогенні зміни у віддаленому післяопераційному періоді, тоді як розроблений метод лікування такого впливу на показники ліпідограми немає.
У жінок, що не отримували специфічної гормонотерапії, в післяопераційному періоді відбувались суттєві зміни в кальцієво-фосфорному обміні, які проявлялись через шість місяців такими достовірними змінами у порівнянні з доопераційними: зменшенням концентрації загального кальцію, зростанням концентрації лужної фосфатази та екскреції кальцію з сечею. Застосування традиційного та розробленого методів гормонотерапії має стабілізуючий вплив на показники кальцієво-фосфорного обміну у жінок після гістероваріоектомії, що підтверджується відсутністю достовірних змін у концентрації кальцію, фосфору та екскреції кальцію з сечею за час спостереження. Про високу ефективність застосування розробленого комплексу свідчить достовірна відмінність всіх показників кальцієво-фосфорного обміну в жінок третьої групи від показників першої групи через шість місяців спостереження.
Динаміка показників кальцієво-фосфорного обміну в обстежених жінок свідчить про стабілізуючий вплив традиційного та розробленого методів гормонотерапії на розвиток резорбційних порушень у кістках. Достовірні зміни показників кальцієво-фосфорного обміну у віддаленому післяопераційному періоді у жінок, що не отримували специфічної гормонотерапії, поряд зі зменшенням співвідношення кальцій/фосфор можуть свідчити про активізацію процесів кісткового метаболізму з переважанням резорбції та вимиванням кальцію з кісток, що об’єктивно корелює з результатами денситометричного обстеження хребта в ділянці L1–L4.
Отже, застосування традиційної гормонотерапії протягом шести місяців післяопераційного періоду достовірно зменшує прояви ПОЕС (в 3 рази)за індексом Куппермана в порівнянні з групою жінок, що не отримували специфічної гормонотерапії, але проявляється негативним атерогенним впливом та гіперкоагуляційним синдромом. Розроблений метод, що складається з комбінації гормонотерапії та фітоестрогену, повноцінно нормалізує прояви ПОЕС та не має атерогенного впливу на ліпідограму, не порушує систему коагуляції та попереджує розвиток резорбційних процесів у кістках.
Урогенітальні порушення у жінок після гістероваріоектомії оцінювали за динамікою скарг на специфічні розлади, кольпоскопічного та кольпоцитологічного досліджень, індексу “вагінального здоров'я”. У жінок, яким не проводилась специфічна гормональна терапія ПОЕС, скарги на урогенітальні розлади з’являлись з четвертого місяця після операції та наростали до закінчення спостереження, тоді як у жінок другої та третьої груп дані скарги достовірно не змінювались. У жінок першої групи через шість місяців діагностували достовірні зміни кольпоцитограми: зростання кількості парабазальних клітин, зменшення кількості проміжних та поверхневих клітин, зниження еозинофільного індекса на 79% та каріопікнотичного індекса на 74%, що свідчило про ранній розвиток атрофічних процесів слизової як причину урогенітальних розладів. Індекс “вагінального здоров'я” у жінок цієї групи через шість місяців зменшувався на 10,4 % (p<0,05) від доопераційного за рахунок зростання рівня ph, зменшення трансcудату, еластичності та вологості слизової вагіни.Дані зміни підтверджені кольпоскопічно незначним стоншенням слизової оболонки піхви, неоднорідним судинним малюнком, що також є ознакою початку вагінальної атрофії.
Кольпоцитологічне дослідження проведене через шість місяців після операції жінкам, які приймали традиційний та розроблений метод гормонотерапії, виявило такі достовірні зміни: зростання кількості парабазальних клітин, зменшення індексу каріопікнозу та кількості поверхневих клітин. Через шість місяців показники кольпоцитограми у жінок другої та третьої груп достовірно не відрізнялись між собою та показниками у жінок вікової менопаузи (р>0,05), але достовірно відрізнялись від показників першої групи. Результати кольпоцитологічного дослідження у жінок другої та третьої группідтверджуються незначними (р>0,05) змінамиіндексу “вагінального здоров'я” в динаміці та відсутністю патологічних відхилень при кольпоскопії через шість місяців після операції.
Отже, отримані результати динаміки скарг, кольпоцитологічного та кольпоскопічного досліджень вказують, що в основі розвитку урогенітальних порушень є розлади трофіки слизової оболонки вагіни і сечових шляхів, спричинені постоваріоектомічною гіпоестрогенемією. Застосування традиційного та розробленого методів гормонотерапії попереджує урогенітальні розлади після гістероваріоектомії за рахунок збереження нормальної трофіки слизової вагіни після операції.