Смекни!
smekni.com

Клініко-психопатологічні та психологічні особистості мотивації агресивної поведінки при розладах особистості (стр. 2 из 6)

Створено спосіб діагностики та прогнозування ризику виникнення агресивної поведінки у хворих з РО.

Результати роботи використовуються у практиці Державного департаменту з питань виконання покарань у Дніпропетровській області, у практиці психіатричних відділень Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» (КЗ «ДОКПЛ») і практичній діяльності позалікарняної психіатричної допомоги у Дніпропетровській області.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному та науковому процесах кафедри психіатрії, загальної та медичної психології Дніпропетровської державної медичної академії.

Особистий внесок здобувача в розробку наукових результатів. Автором проведено комплексне клініко–психопатологічне, клініко–анамнестичне та експериментально-психологічне дослідження хворих з РО, які реалізували злочини проти життя та здоров’я особистості та визнані осудними, а також статистична обробка клінічних та експериментальних даних та впровадження основних результатів у практику охорони здоров’я. Автором самостійно написані всі глави дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на: Міжнародній науково-практичній конференції «Научная индустрия европейского континента – 2006» (Дніпропетровськ, 2006), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Возрастная нейропсихология и нейропсихиатрия» (Київ, 2007), міжнародній науково-практичній конференції «Современные научные достижения – 2007» (Дніпропетровськ, 2007), всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні аспекти міждисциплінарних відносин у психоневрології та наркології» (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових робіт, у тому числі 4 журнальних статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 3 тези доповідей на міжнародних, республіканських конференціях та 2 стендові доповіді.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 163 сторінках комп'ютерного тексту і складається зі вступу, 6 розділів (огляд літератури, матеріали та методи досліджень, 4 розділи власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 201 джерело (70 – кирилицею, 131 – латиницею). Робота ілюстрована 33 таблицями, 12 рисунками, 5 клінічними прикладами.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовані дані дослідження 139 чоловіків віком від 18 до 46 років, яким встановлений діагноз РО, в тому числі 97 чоловіків, які у зв’язку з реалізованим злочином проти життя та здоров’я особистості притягувались до кримінальної відповідальності і проходили судово-психіатричну експертизу (основна група), а також 42 чоловіки, які проходили обстеження та лікування на базі Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні з діагнозом «розлад особистості», в клінічній картині яких відмічалися агресивні тенденції, але вони не притягувались до кримінальної відповідальності (контрольна група). Більшість засуджених (70 осіб - 72,2%) притягувались до кримінальної відповідальності два (49 - 50,5%) або більше разів (21 - 21,7%), причому в 58 (82,9%) випадків злочин був більш тяжким, ніж попередній. Відповідно до цього, основну групу було розділено на підгрупи: 27 осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності вперше, склали підгрупу Іа, а 70 чоловіків з рецидивами скоєння злочинів – підгрупу Іб.

Діагноз РО встановлювався згідно з критеріями Міжнародної класифікації хвороб Х перегляду (F-60 - F-61).

Вік досліджуваних І основної групи на момент дослідження коливався від 20 до 46 років і у середньому (M±m) становив (34,2±1,7) років, на момент скоєння злочину – (29,9±1,6) років. Середній вік засуджених вперше (Іа підгрупа) становив відповідно (32,8±1,4) і (28,6±1,3) років; засуджених повторно, (Іб підгрупа) – (34,7±0,8) і (30,5±0,7) років. Середній вік досліджуваних ІІ групи становив (33,0±1,2) років. За віковою ознакою всі групи спостереження достовірно не розрізнялись (p>0,05).

Клініко-психопатологічний метод базувався на загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження пацієнтів і включав складові частини дослідження: розпитування, зовнішній огляд, спостереження за поведінкою, аналіз об'єктивних ознак розладів або особливостей психічного стану.

Для оцінки індивідуально-психологічних характеристик особистості, що дозволяють прогнозувати її реальну поведінку, використовувалася методика багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттела (№187); для діагностики агресивних і ворожих реакцій – методика Басса-Дарки; для виявлення направленості особистості на зовнішні (екстернали) або внутрішні (інтернали) стимули в житті і роботі – методика «когнітивна орієнтація» (локус контролю) Дж.Роттера; для вивчення міжособистісних відносин – модифікований тест інтерперсональної діагностики Т.Лірі (модифікація Л.Н.Собчик).

Результати досліджень оброблені за допомогою методів біометричного аналізу з використанням програмного засобу EXCEL-2003. Достовірність відмінностей оцінювалася по критеріях Стьюдента, Манна-Уїтні, Хи-квадрат (cP2P), за допомогою дисперсійного аналізу з оцінкою сили впливу (КP2P). Різницю між порівнювальними величинами вважали достовірною при р<0,05. Між всіма експериментальними показниками виявлялися кореляційні зв'язки (r - коефіцієнти парної кореляції Пірсона, рангової кореляції Спірмена). Для оцінки діагностичної значимості різних ознак розраховували їх інформативність (І) за формулою Кульбака (Е.В. Гублер, 1990).

Результати досліджень та їх обговорення. Згідно з критеріями МКХ-10 у досліджуваних І групи визначені наступні форми РО: дисоціальний (F 60.2) – 35 (36,1%) осіб, емоційно-нестійкий (F 60.3) – 58 (59,8%), в тому числі імпульсивний підтип (F 60.30) – 34 (35,1%) і пограничний підтип (F 60.31) – 24 (24,7%); змішаний РО (F 61,0) – 4 (4,1%). Половина досліджуваних ІІ групи мали емоційно-нестійкий РО (21 особа – 50,0%), зокрема імпульсивний – 13, пограничний – 8; 1 чоловік – дисоціальний; 7 (16,7%) – змішаний; 13 (30,9%) пацієнтів – інші типи РО (шизоїдний, істеричний, тривожний). Не відзначено достовірних відмінностей між розподілами засуджених за типом РО залежно від частоти скоєння злочину, окрім імпульсивного підтипу емоційно-нестійкого РО (F60.30), який частіше реєструвався серед неодноразово засуджених – 30 (42,9%) в підгрупі Іб проти 4 (14,8%) в підгрупі Іа (p<0,02).

Під час бесіди поведінка більшості досліджуваних обох груп характеризувалась напруженістю, підозрілістю, короткими відповідями на запитання. Водночас, засуджені частіше проявляли роздратованість, активну жестикуляцію. Половина досліджуваних І групи (49,5%) повністю заперечували наявність у себе психічної хвороби, в тому числі 44,4% в підгрупі Іа і 51,4% – в підгрупі Іб. 59,5% осіб з ІІ групи, навпаки, вважали себе дуже хворими і вимагали лікування (p<0,001 порівняно з І групою). Досліджувані здебільшого скаржились на періодично виникаючі відчуття самотності, поганого настрою, легкої тривоги, поверхневого сну або безсоння.

За результатами клініко-психопатологічного дослідження виявлено, що в клінічній картині досліджуваних обох груп переважали дисгармонія емоційно-вольових якостей особистості, нестійкість настрою, підвищена збудливість та знижений поріг фрустраційної резистентності, причому на перший план виступали виразні афективні розлади депресивно-дисфоричного характеру. Для засуджених більш характерними були дисфорічні стани – 57,7% проти 28,6% (p<0,01), для досліджуваних ІІ групи – депресивні періоди – 76,2% проти 44,3% (p<0,001). Причому саме на фоні дисфорії часто скоювалися тяжкі злочини.

У половини засуджених відмічені дисомнії (50,5%) та персистуюча тривога (47,4%), які в більшості випадків (понад 90%) спонукали до вживання психоактивних речовин. Серед розладів мислення у засуджених найчастіше відмічались негрубі порушення у вигляді фобій (32,0%), нав'язливих потягів (27,8%) та ідей (22,7%).

Визначено достовірні відмінності в клініко-психопатологічній симптоматиці досліджуваних І групи залежно від рецидиву скоєння злочину: вираженість у осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності неодноразово, дисфорії (65,7% проти 37,0%, p<0,01), нав'язливих потягів (37,1% проти 3,7%, p<0,001 ) та ідей (30,0% проти 3,7%, p<0,01), тривожності (54,3% проти 29,6%, p<0,05), систематичного вживання алкоголю (42,9% проти 18,5%, p<0,05), в той час як вперше засуджені частіше знаходились у депресивному стані (63,0% проти 37,1%, р<0,05) і робилисуїцидальні спроби (11,1% проти 2,9%, р=0,099), переважно демонстративного характеру.

Найбільш поширеним серед засуджених є афективно-експлозивний варіант патохарактерологічної поведінки (58,8%) з переважанням реакцій активної опозиції (57,9%) та емансипації (23,8%). Протиправна агресивна поведінка таких особистостей вирізняється брутальністю, непередбачуваністю, тяжкістю наслідків. В кожному п’ятому випадку патохарактерологічні реакції засуджених мали істероїдну (21,6%) та нестійку (19,6%) форми, для яких поряд з імпульсивністю і конфліктністю характерні егоцентризм, суїцидальний шантаж, безвідповідальність, погана адаптація.

Достовірних відмінностей форм і типів реагування між підгрупами засуджених нами не виявлено (р>0,05), проте у підгрупі рецидивістів переважав афективно-експлозивний варіант патохарактерологічних реакцій (62,9% проти 48,1%) та реакції активної опозиції (45,7% проти 29,6%).

Характерною рисою досліджуваних з РО, які не притягувались до кримінальної відповідальності, є нестійка форма патохарактерологічних реакцій (54,8%, р<0,05 порівняно з І групою), депресивно-тривожна симптоматика (р<0,001), дисомнії (69,0%, р<0,05), переважання надцінних ідей іпохондричного (42,9%, р<0,001) та іншого характеру (38,1%, р<0,001), реакцій відмови або зниження прагнення до природних контактів з оточуючими (33,3%, р<0,001) та імітації (28,6%, р<0,05). При поглибленні депресивного афекту у 45,2% (р<0,05) досліджуваних розвивались апатичні стани, які тривали в деяких випадках до декількох днів, що часто призводило до прогулів, звільнення з місця роботи, усамітнення, ініціації суїцидальних намірів. Суїцидальні спроби мали місце у 4 (9,5%) досліджуваних цієї групи і здебільшого носили демонстративний характер. В клінічній картині 21,4% досліджуваних спостерігались гіпоманіакальні та ейфорічні стани (р<0,01 порівняно з І групою), пов'язані з вживанням алкоголю або токсичних речовин, нерідко з метою полегшення відчуття тривоги або дратівливості. Причому епізодичне вживання психоактивних речовин мало місце у 62,9% засуджених і 50,0% досліджуваних ІІ групи, а систематичне – у 36,1% і 33,1% (р>0,05).