Як спонгіозний, так і склеротичний процес в значно більшій кількості випадків характерний для жінок. Так, серед наших пацієнтів кількість жінок із спонгіозним типом отосклеротичного процеса в 3,7 рази перевищувала кількість хворих чоловічої статі з аналогічним типом процесу. Аналогічне співвідношення відмічалось і для склеротичного типу процесу. Такі співвідношення особливо виразно виявляються у віці до 54 років. Так, серед чоловіків до 54 років було 4 (14,3%) випадки із спонгіозною фазою ураження, а серед жінок 19 (67,9%). Із склеротичною фазою ураження 3 (13,08%) чоловіки і 10 (43,5%) жінок. Особливу увагу звертає великий відсоток пацієнтів із спонгіозним типом ураження серед жінок дітородного віку. Це можна пояснити тим, що розвиток отосклерозу, або активна (спонгіотична) фаза отосклеротичного процеса характерна саме для дітородного віку жінок. В той же час змішаний тип отосклеротичного процесу у жінок був в 1,6 рази менше, ніж у чоловіків. В цій групі до 54 років співвідношення було практично однаковим: 4 (22,2%) і 5 (27,8%), а після 55 років чоловіків було 7 (38,9%), а жінок 2 (11,1%). Виявлена тенденція до більш частого склеротичного ураження осіб старше 45 років (р=0,13). Можна припустити, що з віком спонгіоз переходить в склероз, а нові осередки не утворюються у зв’язку із старінням організму і уповільненням всіх процесів. При аналізі розподілу хворих на отосклероз виявилося, що хворих на спонгіоз і склероз у 3-4 рази більше серед жінок.
Серед наших хворих максимальна кількість пацієнтів із спонгіозною формою процесу була з давниною захворювання 4-6 років – 10 (35,7%). Максимальна кількість хворих із склеротичною формою була з давниною захворювання більше 10 років – 14 (60,8%). Кількість хворих із змішаною формою, тобто наявністю як осередків склерозу, так і спонгіозу, займала проміжне положення. Кількість хворих в цій групі з давниною захворювання 4-6; 7-10; більше 10 років були приблизно однаковими – 7 (38,8%), 6 (33,3%), 5 (27,8%). Цей факт можна пояснити тим, що спонгіотична (активна) фаза отосклеротичного процесу є начальною, тому саме вона частіше спостерігається на початку розвитку захворювання. В свою чергу склеротична (неактивна) фаза захворювання є завершальною фазою процесу і тому частіше спостерігається при давнині захворювання більше 10 років. Цілком природньо, що змішана форма процесу займає проміжне положення.
В цілому, в нашій групі обстежених хворих з різними типами КО більшість склали пацієнти з давниною захворювання більше 10 років – 39,1%, а мінімальна кількість спостерігалась при давнині захворювання 1-3роки – 8,7%. Такий малий процент верифікації на ранніх стадіях захворювання є свідченням того, що більшість хворих на КО не проходить обстеження за допомогою високорозрізнюючої КТ. Таким чином, КТ дозволяє діагностувати наявність отосклерозу в піраміді скроневої кістки на різних стадіях розвитку осередків в різному віці і залежить від часу звернення хворого за допомогою і наявності можливості проведення ним цього дослідження.
Серед наших хворих на ЗФО максимальна кількість пацієнтів із спонгіозною формою процесу була з давниною захворювання 4-6 років – 6 (33,3%), що співпадає з даними в групі КО. Хворих із склерозною формою максимальна кількість була з давниною захворювання більше 10 років – 12 (60,0%), що також співпадає з даними відносно кохлеарної форми отосклерозу. Серед обстежених хворих з різними типами отосклеротичного процесу більшість склали пацієнти з давниною захворювання більше 10 років – 21 (40,4%), а мінімальна кількість спостерігалась при давнині захворювання 1-3 роки – 5 (9,6%). Всі типи отосклеротичного процесу в значно більшій кількості випадків характерні для жінок в групі ЗФО. Так, серед наших пацієнтів кількість жінок із спонгіозним типом отосклеротичного процесу в 2,5 рази перевищувала кількість хворих чоловічої статі з аналогічним типом процесу. Аналогічне співвідношення відмічалось для склерозного і в меншому ступені для змішаного типів процесу. Таким чином, при аналізі розподілу хворих на отосклероз виявилося, що хворих на спонгіоз і склероз у 2-3 рази більше серед жінок.
Отримані нами результати свідчать про те, що перебіг отосклеротичного процесу у хворих на КО та ЗФО однаковий.
Основною скаргою хворих, які звернулися за допомогою, було зниження слуху. Тому велике значення надавалось дослідженню слухової функції. Із 69 хворих на СНП отосклеротичного генезу 15 (21,7%) сприймали ШМ біля вушної мушлі, 23 (33,3%) – її не сприймали, із 35 хворих на СНП невизначеного генезу 8 хворих (22,8%) сприймали її біля вушної мушлі, 14 (40%) не сприймали, а із 52 хворих на ЗФО цей показник був 13 (25%) і 21 (40,3%) відповідно. Більшість хворих сприймали РМ на відстані 1 м і менше. Це мало місце у 27 (51,9%) ЗФО, у 42 (60,8%) на СНП отосклеротичного генезу і 25 (71,4%) на СНП невизначеного генезу. Лише 10 (14,4%) хворих на КО, 5 (14,2%) хворих на невизначену СНП та 16 (30,7%) хворих на ЗФО сприймали РМ на відстані більше 4 метрів. Результати обстеження хворих за допомогою ШМ і РМ, а також дані тональної аудіометрії в конвенціальному діапазоні частот свідчать про значне порушення слухової функції у більшості спостережуваних хворих.
Ми дослідили ступінь зниження слуху (за класифікацією А.І Розкладки і В.Г. Базарова) в залежності від важкості отосклеротичного процесу в кістковій капсулі внутрішнього вуха. Важкій формі отосклеротичного процесу у хворих на КО була притаманна глибока ступінь втрати слуху у 5 (71,4%) хворих і у 2 (28,6%) хворих глухота. В той же час для ЗФО 4 ступінь втрати слуху був виявлений лише у 14 (34,1%) пацієнтів в групі з помірним ураженням кісткової капсули і не спостерігався у пацієнтів з мінімальною важкістю процесу. Помірна форма ураження кісткової капсули в групі пацієнтів з КО на аудіограмах свідчила про різний ступінь порушення слуху. Так для 5 (10,4%) хворих був притаманний 1 ступінь втрати слуху, для 15 (31,3%) – 2 ступінь, 17 (35,4%) – 3 ступінь; 10 (20,8%) – 4 ступінь; і у 1 (2,1%) хворого була глухота. Примітно, що 5 ступінь зниження слуху не спостерігалась при ЗФО.
Як видно з таблиці 2, серед обстежених хворих на КО більшості притаманні 2 і 3 ступінь втрати слуху, а для групи ЗФО більшість виявила 2 ступінь втрати слуху. Кількість хворих з 2 ступенем втрати слуху була суттєво вища в групі ЗФО (Р<0,01), а кількість хворих з 5 ступенем втрати слуху була вища в групі пацієнтів з кохлеарним отосклерозом (Р<0,04).
Таблиця 2
Ступінь втрати слуху у хворих на КО та ЗФО
| Зниження слуху | КО | ЗФО | ||
| Абс.ч. | в %; М±m | Абс.ч. | в %; М±m | |
| 1ст. | 10 | 14,49±1,57 | 3 | 5,77±1,04 |
| 2 ст. | 19 | 27,54±2,00 | 25 | 48,08±2,23 |
| 3 ст. | 19 | 27,54±2,00 | 10 | 19,23±1,76 |
| 4 ст. | 17 | 24,64±1,93 | 14 | 26,92±1,98 |
| 5 ст. | 4 | 5,80±1,04 | 0 | 0,00±0,00 |
| Всього | 69 | 100,00±0,00 | 52 | 100,00±0,00 |
При аналізі втрати слуху на різних частотах конвенціального діапазону виявилось, що для випадків ураження лише базального закрутку завитки втрата слуху була в діапазоні частот (500-2000Гц) в межах 21-30дБ – у 7 (50%) хворих, у 6 (42,9%) в межах 31-40дБ і у 1 (7,1%) – 41-50дБ. На частотах (3000-8000Гц) у більшості хворих – 7 (50%) втрата слуху спостерігалась в межах 41-50дБ, для решти пацієнтів – 2 (14,3%); 2(14,3%) і 3 (21,4%) зафіксовано на рівні відповідно 21-30дБ; 31-40дБ і 51-60дБ. Встановлено, що при залученні в патологічний процес лише базального закрутку завитки втрата слуху в межах 21-30дБ та 31-40дБ достовірно частіше (р<0,001) спостерігається в мовному діапазоні частот, а більш значна втрата слуху в межах 41-50дБ та 51-60дБ достовірно частіше (р<0,05) визначалась на високих частотах конвенціального діапазону (3000-8000Гц). При отосклеротичній інвазії всієї завитки втрата слуху в мовному діапазоні частот частіше зафіксована в межах 31-40дБ та 41-50дБ і становила 20 (41,7%) та 23 (47,9%) випадків відповідно. В зоні високих частот поріг слуху був зафіксований в межах 41-50дБ – у 28 (58,3%) хворих, та 51-60дБ – 12 у (25%) хворих. Визначається тенденція до більш частого падіння слуху в межах 41-50дБ на 3-8 октавах, ніж у мовному діапазоні частот. При тотальному ураженні кісткової капсули внутрішнього вуха межа сприйняття звуку для мовного діапазону частот знаходиться на рівні 31-40дБ у всіх хворих , а для 3-8 октав досягає рівня 41-50дБ – (50%) і 51-60дБ – (50%). При локалізації отосклеротичних осередків в зоні півколових каналів втрата слуху у мовному діапазоні частот є незначною і не перевищує 11-20дБ. Що стосується високочастотного діапазону, то пороги звукосприйняття серед всіх обстежених розподілились в рівному ступені на 11-20дБ, 21-30дБ, 31-40Б. Тобто рівень втрати слуху є найменшим порівняно з попередньо представленими випадками. Це є свідченням того, що локалізація отосклеротичних осередків поза завиткою спричиняє менш вагому втрату слуху, ніж при безпосередньому залученні у патологічний процес кохлеарного ендоста.
Примітно, що саме по собі аудіометричне дослідження не здатне виявити наявність і локалізацію осередків отосклерозу, що підтверджує цінність високорозрізнюючої комп’ютерної томографії.
Лікування бісфосфонатом кохлеарного отосклерозу проводилось 38 пацієнтам із підтвердженим за допомогою високорозрізнюючої КТ діагнозом. Було 25 жінок і 13 чоловіків віком від 18 до 69 років. 24 хворих мали попередньо веріфіковані спонгіотичні ділянки, у 2 спостерігалось поєднання двох фаз процесу в капсулі внутрішнього вуха, а для 12 був притаманний склеротичний тип ураження за даними високорозрізнюючої КТ. Прийом препарату відбувався хворими за схемою: 1 таблетка на добу через дві години після прийому їжі протягом 6 місяців з інтервалом 2 тижні через кожні 2 тижні. Під час інтервалів хворим призначався вітамін Д і елементарний кальцій. Для лікуваннявикористовувався алендронат (фосамакс) - бісфосфонат виробництва Нідерланди (фірма Мерк Шарп і Доум Б.В. Наказ №130 від 20/03. – 2006. Реєстрація №UA/4299/01/01). Призначення бісфосфонату проводилось: