У 32,6% випадків в основній групі й у 59% випадків у контрольній групі скоєні підекспертними злочини були груповими. Практично в половині отриманих даних, обстежені в групах були веденими. Проте в 13 (65%) випадках веденого положення обстежених в основній групі і в 20 (71,4%) випадках у контрольній групі протиправні дії підекспертних здійснювалися за їхньою активною участю.
У період безпосереднього виконання СНД досліджувані, які визнані обмежено осудними, у 63 (45,6%) випадках змінювали свою поведінку в умовах зміни ситуації. Це свідчить про притаманну їм модальність поведінки й може виступати критерієм, що обмежує застосування ст.20 КК України.
Важливим показником при дослідженні посткримінального етапу був високий відсоток (із урахуванням одержаних даних) в контрольній групі поверхневого ставлення до скоєного – 57,6% (75), що, виходячи із існуючих реалій, дозволяє припустити більш виражену, порівняно із основною групою, дефіцитарність критичних здібностей у осіб із психічними розладами, визнаних осудними.
З одного боку, це може бути зумовлено неадекватністю винесеного експертного рішення, коли особи із психічними розладами непсихотичного рівня, маючи порушення критичних функцій, визнавалися осудними, що в цілому вказує на неоднорідність досліджуваної групи. А з іншого боку, пов’язується із відсутністю при винесенні рішення про обмежену осудність повноцінної оцінки експертами обставин кримінальної ситуації, у тому числі, такого її періоду, як посткримінальний (дані не були надані у 70,3%), коли виконується аналіз здійсненого і прогноз наслідків, що дозволяє оцінити стан критичних здатностей суб’єкта злочину.
Ігнорування експертами вивчення кримінальної ситуації із необхідністю всебічного дослідження всіх етапів кримінальної поведінки ставить під сумнів адекватність експертних висновків відносно обмеженої осудності суб’єкта злочину, оскільки саме кримінальна ситуація сприяє вияву найбільш уразливих, а в нашому випадку дефектних структур психіки, що істотно впливають на здатність особи із психічними аномаліями усвідомлювати свої дії й керувати ними.
Дослідження тематичного матеріалу окреслило низку концептуальних питань, пов’язаних із застосуванням інституту обмеженої осудності на практиці. Анкетування суддів та психіатрів-експертів висвітлює проблемні дискусійні питання щодо змісту поняття „обмеженої осудності” та практики застосування цього інституту як в судово-психіатричній експертизі, так і в судочинстві. Разом з цим юристи виявили більшу зацікавленість проблемою обмеженої осудності, аніж психіатри-експерти.
Узагальнюючи отримані дані можна зазначити, що домінуючими причинами, що зумовлюють проблемне застосування категорії обмеженої осудності є: а) у експертів СПЕ-комісій – 1) відсутність системного підходу до оцінки об’єктів СПЕ; 2) вільне трактування базових положень ст.20 КК України – “Обмежена осудність”; 3) відсутність синдромальної ідентифікації психічних розладів із розладами непсихотичного рівня; 4) формальний підхід до дослідження кримінальної ситуації; 5) доказування експертного рішення виключно обґрунтуванням медичного критерію;
б) у суддів – 1) відсутність єдиного узгодженого підходу до рішення проблеми обмеженої осудності; 2) відсутність готовності самостійно приймати рішення з питань урахування в суб’єкта злочину психічних розладів непсихотичного рівня при індивідуалізації покарання.
Як продемонстрували результати проведеного дослідження, винесення рішення про обмежену осудність висуває перед експертом завдання інформаційно-значущої оцінки об’єктів судово-психіатричного дослідження. Отже, психічні розлади, що наявні у суб’єкта, є необхідною, але недостатньою умовою можливого обмеження його здатності усвідомлювати свої дії й (або) керувати ними. У рамках обмеженої осудності ні психопатологічний синдром, ні особливості особистості, ні характер кримінальної ситуації, що розглядаються ізольовано одне від одного, не визначають експертного рішення. Для винесення повноцінного адекватного експертного рішення необхідно не лише розширити коло ознак, що враховуються, за рахунок включення в структуру експертної оцінки блоку соціальних і особистісно-мотиваційних параметрів, а й простежити їх взаємозв’язок і взаємозумовленість у межах системно-структурного підходу.
Експертне дослідження в судово-психіатричній практиці являє собою багатоосьову систему ретроспективної оцінки психічного стану підекспертного в період, що передує суспільно небезпечному діянню, на момент його скоєння, а також протягом судово-психіатричного обстеження, і дозволяє експерту отримати комплекс діагностичних ознак, відтворюючих конкретні психопатологічні стани.
З експертної точки зору, одержані в ході експертного дослідження клініко-діагностичні критерії психічних розладів не рівноцінні між собою й мають різне інформаційне значення при винесенні експертного рішення.
Таким чином, ідентифікація й ранжування одержаних даних щодо інформаційно-діагностичної значущості буде істотно впливати на характер експертного рішення: осудний – обмежено осудний – неосудний.
Експертну важливість в такому разі будуть представляти ті клінічні симптоми й синдроми, які є кримінально релевантними, тобто виявилися в механізмі злочинної поведінки та є значущими для застосування кримінального покарання.
За допомогою інтегративної оцінки раніше диференційованих у результаті дослідження діагностичних категорій, їх погоджуваності, обґрунтованості й взаємообумовленості можна одержати достатньо об’єктивну прогностичну оцінку ступеня здатності особи усвідомлювати свої дії й керувати ними в умовах юридично значущої ситуації. Це найбільш складна й специфічна аналітична частина судово-психіатричної діагностики, що висуває підвищені вимоги до якості експертної діагностики й кваліфікації експерта.
У свою чергу використання в експертній оцінці станів обмеженої осудності дискретного підходу дозволить визначити діагностично значущу ієрархічну структуру виявлених у результаті дослідження об’єктів СПЕ чинників, значущих для формування експертного висновку, а також дозволить виключити ігнорування іншої інформації, наданої в розпорядження експертів і не включеної до переліку діагностичних критеріїв тієї чи іншої форми психічних розладів.
Для усунення існуючих невизначеностей у рішенні питань відносно ступеня здатності особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними необхідно створення моделі судово-психіатричної оцінки визнання особи обмежено осудною. Інформаційний масив даних, наданий у розпорядження експертів, має бути аналітично оброблений. Логіка експертного дослідження повинна здійснюватися в напрямку “суб’єкт злочину – зовнішнє середовище – дія – експертне рішення”.
Одержані в результаті комплексного аналізу дані дозволили розробити експертологічну мета-модель дослідження об’єктів СПЕ у вигляді наступного алгоритму:
1. Феноменологічний аналіз виявленої патології з диференційною оцінкою її кількісного рівня з метою можливого застосування ст.20 КК України.
2. Виключення у звинуваченого в період правопорушення психічних розладів психотичного рівня із хворобливою мотивацією кримінальної поведінки.
3. Визначення характеру й етапності формування психічного розладу (прогредієнтний, регредієнтний, резидуальний тощо).
4. Визначення глибини порушення основних сфер психічної діяльності з поглибленою оцінкою стану когнітивної та емоційно-вольової структур, визначаючих інтелектуальну і вольову ознаки психологічного критерію осудності – неосудності.
5. Оцінка “актуального” рівня психічного розвитку підекспертного з відображенням: 5.1. Обсягу загальних відомостей і уявлень, фактичного рівня знань і їхньої відповідності формальній освіті й життєвому досвіду.5.2. Здатності орієнтуватися в практичних побутових ситуаціях.5.3. Ступеня соціальної адаптації (трудової, сімейної, середовищної) у передкримінальний період.
6. Уточнення структури порушень основних сфер психічної діяльності, балансу її збережених і патологічних сторін.
7. Встановлення рівня особистісної зрілості підекспертного, системи його цінностей і соціальної спрямованості, самосвідомості, ступеня критичності (до хвороби, до скоєного).
8. Вивчення характеру й ступеня впливу порушення психічної діяльності досліджуваного на його здатність до довільної регуляції своєї поведінки на всіх етапах кримінальної ситуації (передкримінальному, кримінальному, посткримінальному).
9. Дослідження потенційних ресурсних і прогностичних можливостей підекспертного, особливостей його соціального функціонування й адаптивної поведінки в умовах судово-слідчої ситуації (“зона найближчої реконструктивної поведінки”).
10. Визначення рівня персоніфікації почуття провини й відповідальності звинуваченого.
11. Визначення настанов досліджуваного відносно ситуації слідства, у тому числі СПЕ, кримінального покарання.
Використання при винесенні рішень про обмежену осудність вище наведеного алгоритму дозволить підвищити інформативність, надійність і адекватність експертних рішень.
1. У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення й нове рішення актуальної наукової задачі, що виявляється в покращенні якості й підвищенні доказовості висновків судово-психіатричної експертизи про обмежену здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними в осіб, які скоїли протиправні діяння (обмежено осудних).
2. В досліджених осіб, визнаних обмежено осудними, в клінічній структурі психічних розладів домінують три види патології: органічні психічні розлади (F01; F06; F07) – 35,2%; розумова відсталість (F70) – 33,3%; шизофренія й шизоафективні розлади (F20; F25) – 15,1%.
3. Група осіб, визнаних обмежено осудними, характеризується порівняно з осудними, наступними статистично достовірними ознаками: анамнестично більш високою питомою вагою зверненості за психіатричною допомогою й тривалі терміни диспансерного спостереження (р < 0,05); наявністю у анамнезі стійких тенденцій до госпіталізації в періоди погіршення психічного стану (р < 0,05); більш низькою ефективністю проведених лікувально-профілактичних заходів (р < 0,01); порівняно високим рівнем інвалідізації з переважанням важких за ступенем груп інвалідності, що свідчить про глибину вияву психічних розладів і рівня соціальної дезадаптації (р < 0,05); переважанням в клінічній картині наявних психічних розладів, виражених емоційно-вольових порушень (р < 0,05); високим відсотком осіб, раніше визнаних неосудними у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності.