В процесі дослідження СП у хворих третьої групи було встановлено, що зниження лібідо було у 27 хворих (90,0 %). Порушення оргазму виявлено у 18 пацієнтів (60,0 %), аноргазмія встановлена у 7 осіб (23,3 %), гіпооргазмія – у 11 пацієнтів (36,7 %). Порушення ерекції відмічалось у 18 чоловіків (60,0 %), анерекція –в 3 пацієнтів (10,0 %), гіпоерекція – у 15 (50,0 %). Еякуляторні розлади спостерігалися в 12 випадках (40,0 %), передчасна еякуляція була у 9 осіб (30,0 %), відтермінована – в 3 (10,0 %). Поєднані сексуальні розлади виявлені у 23 осіб (76,7 %). В основному відмічалися гіпоерекція та порушення оргазмічних відчуттів, в кожному з випадків це супроводжувалося зниженням лібідо. Всі пацієнти висловлювали скарги на зниження статевого потягу з чисто формальним занепокоєння з приводу СП, з невизначеним або “байдужим” типом реагування, та відсутністю конструктивних прагнень щодо усунення сексуальних проблем.
Загальний показник по шкалі СФЧ становив 17,9 ± 2,8 балів. Статева конституція у 23 чоловіків (76,7 %) була слабкою, у 7 (23,3 %) – середньою.
Дослідження функціонального стану ПДГ–системи проводилося в два етапи: на час становлення ремісії параноїдної шизофренії (10–12 тиждень) та після закінчення активного лікування (22–24 тиждень).
Результати обстеження в першій контрольній групі показали фізіологічну перевагу інсулінової активності та урівноваження процесів гліколізу та глюконеогенезу на 120 хвилині глюкозотолерантного тесту. Отримані дані в другій контрольній групі засвідчили перевагу стану ПДГ– гіпотолерантності компенсованої, що свідчить про дизрегуляцію процесів вуглеводного метаболізму.
Встановлено, що при СП, які поєднуються з афективними розладами тривожно–депресивного характеру спостерігається стан ПДГ–гіпертолерантності із реактивною гіперконтррегуляцією (р<0,05).
Аналіз параметрів активності ПДГ–системи у пацієнтів другої групи у порівнянні з даними контрольних груп вказує на наявність істотної ПДГ недостатності (р<0,05) та порушення гормональної інтеграції процесів гліколізу та глюконеогенезу, що клінічно корелює з апато–депресивними проявами.
Аналіз отриманих показників активності ПДГ–системи свідчить про наявність прихованої інсулінової недостатності і діабетичну спрямованість вуглеводного метаболізму (р<0,05) третьої групи хворих, у яких виявляється депресивно–іпохондрична симптоматика.
Терапевтичний підхід в лікуванні СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію базувався на принципах єдності біологічних та психосоціальних факторів, носив сходинчастий характер, включав різноманітність проводимих заходів (психофармакологічних, психотерапевтичних) та доповнювався найважливішим принципом парності, коли в процес лікування залучалася дружина хворого.
З метою корекції СП при афективних розладах у хворих на параноїдну шизофренію була розроблена терапевтична схема, яка включала поряд із базовою антипсихотичною терапією застосування антидепресантів групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС) та психотерапевтичну корекцію, а саме, проведення сімейної, когнітивно–біхевіоральної, елементів раціональної психотерапії та тренінгів (комунікативного, сексуально–еротичного). Тривалість стаціонарного етапу лікування становила 10–12 тижнів, амбулаторного – 12 тижнів.
Для вивчення ефективності вищезазначених заходів всі обстежені пацієнти були розділені на 3 підгрупи (А, В і С) в залежності від схеми лікування.
Розподіл досліджуваних хворих на підгрупи в залежності
від схеми лікування
| Групи | Кількість хворих в залежності від схеми лікування | ||
| Підгрупа А | Підгрупа В | Підгрупа С | |
| Базова терапія, абс. к-сть ( %) | Базова терапія, СІЗЗС,абс. к-сть ( %) | Базова терапія, СІЗЗС, комплекс психотерапевтичних заходів,абс. к-сть ( %) | |
| І | 17 (40,5 %) | 12 (32,5 %) | 14 (36,8 %) |
| ІІ | 13 (30,9 %) | 16 (43,2 %) | 15 (39,5 %) |
| ІІІ | 12 (28,6 %) | 9 (24,3 %) | 9 (23,7 %) |
| Разом | 42 (100 %) | 37 (100 %) | 38 (100 %) |
Підгрупи були співмірними за основними клінічними характеристиками.
На етапі періоду активного лікування 57 (48,7 %) хворих отримували рісперідон в середньодобовій дозі 3,45 мг. Нейролептики першої генерації призначалися у випадку наявності в анамнезі терапевтичної резистентності або низької ефективності атипових антипсихотиків. Застосовувалися хлорпромазин в середньодобовій дозі 270,3 мг – 45(38,5 %) хворих, галоперидол 18,1 мг на добу – 52 пацієнти (44,4 %), нейролептики пролонгованої дії (галоперидолу деканоат – 49 осіб (41,9 %), модітен–депо – 36 пацієнтів (30,8 %)).
Сертралін застосовувався у вигляді таблеток в дозі 50 мг добово в один прийом.
При виборі психотерапевтичних методів було дотримано принципів системності (вплив на когнітивний, афективний та поведінковий компоненти), комплексності (застосування різних психокорекційних програм та методів у поєднанні з медикаментозним лікуванням основного захворювання чоловіків), диференційованості (відповідно до форми, вираженості та клінічних проявів СП), послідовності, етапності, поінформованості подружжя в питаннях сексу та характеру міжособистісних стосунків. Психотерапія проводилася на протязі 12 тижнів, в процесі психотерапевтичних сесій покращувалася реалізація сексуальної функції в чоловіка, в той же час відбувалася перебудова психологічних настанов подружжя і вироблення нових адекватних навичок спілкування, в тому числі і сексуального. Завдяки цьому у дружини хворого формувалися нові адаптаційні механізми щодо хвороби чоловіка. Таким чином було досягнуто основного завдання – підвищення психосексуальної задоволеності в парі. Психотерапевтична корекція здійснювалася у три етапи: інформаційний, етап вироблення настанови і етап навчання.
На інформаційному етапі з метою підвищення рівня інформованості в питаннях міжособистісного спілкування та психогігієни сексуального життя використовувались елементи раціональної психотерапії у формі бесід з використанням методик переконування, роз’яснення, підтримки.
Етап вироблення настанови полягав у включенні як основного методу когнітивно–біхевіоральної психотерапії з метою інформування та навчання побудови спілкування в сексуальній парі, вміння виходити із конфліктних ситуацій. В ході занять було проведене навчання партнерської тактики у формі комунікації, яка запобігає можливим конфліктам, напруженості в стосунках. Умовою успішного закінчення даного етапу було вироблення настанови щодо участі в лікувальному процесі обох з подружньої пари. На етапі навчання використовувалися поведінкові стратегії, відпрацьовувалися прийоми спілкування, проводилися тренінги – комунікативний, а на закінчення курсу психокорекції – сексуально–еротичний тренінг.
В першій групі хворих внаслідок проведеного лікування відмічалося покращення психічного стану, а саме, середнє значення по шкалі PANSS знизилося на 23,7 % (р<0,05) у пацієнтів підгрупи А, на 28,5 % (р<0,05) в підгрупі В та на 28,9 % (р<0,05) в підгрупі С. За шкалою Гамільтона позитивна динаміка симптоматики відповідно у підгрупах була такою: підгрупа А – зниження на 10,8 %, підгрупа В – на 30,9 % (р<0,05), підгрупа С – на 42,9 % (р<0,05). За шкалою CGI покращення показників становило відповідно по підгрупах – 27,7 % (р<0,05), 38,1 % (р<0,05) та 43,6 % (р<0,05).
За даними проведеного анкетування в динаміці з використанням стандартної шкали СФЧ відмічено наступні зміни: загальний показник в підгрупі А зріс на 3,1 %, в підгрупі В на 12,3 %, в підгрупі С – на 26,7 % (р<0,05). Пацієнти підгрупи А виявляли повільну динаміку щодо СП. Всі вони скаржилися на зниження інтенсивності оргазмічних відчуттів. Пацієнти підгрупи В відмічали незначну позитивну динаміку, яка загалом носила нестабільний характер. При поєднаних сексуальних розладах ефект терапії був відсутнім. В даній підгрупі гіполібідемія виявлена у 5 хворих (11,6 %), оргазмічні відчуття в динаміці покращилися у 2 хворих (4,6 %), еректильна складова нормалізувалася у 1 чоловіка (2,3 %). При вивченні динаміки СП після проведеного лікування було виявлено, що в підгрупі С відмічено істотне покращення. На фоні швидкої редукції тривожно–депресивної симптоматики з’являлося відчуття впевненості в собі, зростав рівень самооцінки, поновлювався інтерес до соціальних інтеракцій, в тому числі і сексуальне бажання. У 13 пацієнтів (30,2 %) відновилося лібідо, в 1 хворого (2,3 %) динаміки щодо сексуального бажання не відмічено. При цьому відчутне покращення наступало на 14–15 тиждень терапії. В процесі лікування відновилися оргазмічні відчуття у 6 пацієнтів (13,9 %), гіпооргазмія виявлена у 8 хворих (18,6 %). Ерекція покращилася у 7 чоловіків (16,3 %), еякуляція нормалізувалася у 7 чоловіків (16,3 %). У випадку поєднаних розладів сексуального функціонування позитивна динаміка відмічалася на 18–19 тиждень дослідження, в першу чергу нормалізувалася психоемоційна складова копулятивного циклу.
В другій групі пацієнтів в процесі лікування середнє значення по шкалі PANSS знизилося на 14,9 % (р<0,05) в підгрупі А, на 16,8 % (р<0,05) у підгрупі В, на 20,7 % (р<0,05) в підгрупі С. За шкалою Гамільтона позитивна динаміка відповідно у підгрупах була такою: підгрупа А – покращення на 3 %, підгрупа В – на 19,6 % (р<0,05) , підгрупа С – на 33,1 % (р<0,05). За шкалою CGI позитивна динаміка виявлена у всіх підгрупах, покращення показників становило відповідно – 18,6 % (р<0,05), 26,2 % (р<0,05) та 39,3 % (р<0,05). За даними проведеного анкетування в динаміці з використанням шкали СФЧ відмічено, що загальний показник в підгрупі А зріс на 0,5 %, в підгрупі В – на 1,8 % (р<0,05), в підгрупі С – на 23,6 %(р<0,05).