Оцінка рівня МА в крові здорових осіб та хворих на подагру виявила підвищення його вмісту в останніх - як середньодобового (збільшився на 28,3%), так і у всі часові проміжки проти рівня здорових осіб (рис.3). У пацієнтів швидше наставав пік його рівня в крові (о 14.00), тоді як у здорових осіб - пізніше (о 18.00) та знижувався у нічні години (22.00-6.00), чого не спостерігали у дослідної групи. Наявність супутньої патології ГБС призводила до зростання вмісту даного показника в крові хворих на подагру в першій половині дня та до зниження - в нічний проміжок часу. Відсутність уражень органів ГБС характеризувалася зниженням його вмісту в крові в передранкові години (6.00-10.00) та майже досягнення рівня здорових о 10.00.
Аналіз ритмічної організації концентрації СК у плазмі крові хворих на подагру дозволив виявити зростання середньодобової концентрації на 51,9% за рахунок збільшення вмісту у всіх часових проміжках проти рівня здорових осіб (рис.4). Максимальне значення даного показника виявили о 10.00.
Хронограма концентрації СК у плазмі крові за наявності супутніх уражень органів ГБС характеризувалася незначним збільшенням середньодобового значення. За відсутності супутніх уражень ГБС концентрація СК у крові була нижчою та о 6.00 відповідала значенням у здорових осіб.
Ритми концентрації СК у сечі у хворих на подагру та здорових осіб мали інверсний характер. У здорових найнижчі значення СК у сечі впродовж доби спостерігали у денний проміжок часу, а саме о 10.00-18.00 (рис.5). В цей час у хворих на подагру виявили максимальну концентрацію даного показника. Середньодобові значення обох груп між собою не відрізнялися.
За наявності супутніх уражень органів ГБС виявили підвищення концентрації СК у сечі в ранкові години (10.00), але без змін середньодобових значень. Відсутність супутньої патології ГБС характеризувалася зсувом фази з 10.00-14.00 на 18.00.
Ритми ПНМП і ПВМП у хворих на подагру характеризувалися незначним зростанням середньодобових значень (відповідно на 16,5% і на 15,2%) проти групи здорових осіб за рахунок збільшення даного показника у всі часові періоди (рис.6).
Відмінностей середньодобової активності ПНМП і ПВМП, а також хронограм залежно від наявності супутніх уражень ГБС не встановили.
Оцінка ритму КАП виявила більш, ніж удвічі зростання даного показника у хворих на подагру (середньодобова активність збільшилася в 2,3 раза проти групи здорових осіб за рахунок підвищення її активності у всіх вимірах) (рис.7). Максимальні значення КАП у дослідній групі виявили о 10.00, тоді як у здорових осіб - о 22.00. Наявність супутніх уражень органів ГБС надавало КАП ультрадіанний характер ритму.
Порівняльний аналіз хронограм СФА, ФФА і НФА (рис.8) показав, що у здорових осіб дані показники характеризувалися незначними амплітудними змінами впродовж доби, тоді як у пацієнтів виявили збільшення активності цих процесів у 2,1 раза з максимумами о 10.00. Наявність супутньої патології з боку ГБС призводила до незначного зростання СФА, ФФА і НФА впродовж всієї доби.
Наявність тофусів супроводжувалася зниженням рівня ВГ у крові, концентрації СК у сечі, СФА плазми крові та підвищенням активності каталази крові, концентрації СК у крові і КАП. Тривалість хвороби більше 10 років характеризувалася зниженням про- і антиоксидантного стану крові, концентрації СК у сечі, СФА і підвищенням КАП крові. У хворих на подагру з віком підвищується активність каталази крові, концентрація СК у крові та СФА та знижується – концентрація СК у сечі і КАП. Наявність тофусів, більша тривалість хвороби та вік хворих на інші біохімічні параметри достовірно не впливали.
Встановлена наявність прямого кореляційного зв’язку між концентрацією СК і вмістом МА (r=+0,76, р<0,05), рівнем загального білірубіну і ПНМП (r=+0,51, р<0,05) та активністю ЛДГ (заг.) і МА крові (r=+0,56, р<0,05).
При додатковому призначенні до основних терапевтичних схем лікування фітоліту і холіверу досягнуто прискорення, порівняно з групою порівняння, регресу клінічних проявів.
Після стандартного лікування добовий ритм активності каталази характеризувався незначними амплітудними змінами впродовж доби та зниженням її активності на 27,3%, особливо ввечері. Додаткове призначення хворим фітоліту та холіверу сприяло істотному (на 54,9% та 49,8% відповідно) підвищенню середньодобового рівня даного показника, і вечірні та нічні години (22.00-2.00) характеризувалися більшою активністю каталази в крові.
Після стандартного лікування спостерігали зниження вмісту ВГ на 10,8% впродовж доби. Включення до лікувального комплексу фітоліту і холіверу характеризувалося підвищенням та майже досягненням рівня зазначеного параметра у здорових осіб. Середньодобові значення рівня ВГ збільшилися на 27,3% після лікування фітолітом та на 21,2% - після лікування холівером. Застосування фітоліту та холіверу сприяло підвищенню рівня даного тіолового білка у вечірні години (22.00), на відміну від хворих до лікування, в яких у цей період часу спостерігали зниження його рівня.
Після стандартного лікування вміст МА знизився на 20,8% і лише незначно перевищував значення у здорових. Додаткове призначення до лікувального комплексу фітоліту та холіверу сприяло більш вираженому зниженню його рівня – на 16,7% і на 20,9% відповідно.
Стандартне лікування супроводжувалося тенденцією до незначного підвищення концентрації СК у крові хворих на подагру з максимальними її значеннями в нічні та ранкові години (2.00-10.00). Додаткове призначення до лікувального комплексу фітоліту призвело до нормалізації її рівня в крові (середньодобовий показник знизився на 14,5%). Меншу гіпоурикемічну дію виявив холівер. При додатковому його призначенні хворим концентрація СК у крові знизилася на 11,5% і лише у певні часові виміри відповідала значенням норми.
Фітоліт і холівер призводили до збільшення концентрації СК у сечі. При додатковому включенні до лікувального комплексу фітоліту концентрація даного показника у сечі збільшилася на 29,6%, холіверу – на 13,5%, тоді як за стандартного лікування – лише на 7,9%.
Як стандартне лікування, так і додаткове застосування фітоліту та холіверу, сприяли зниженню ПНМП, але більш виражене його зменшення виявили при застосуванні холіверу, і менш – фітоліту. Так, стандартний лікувальний комплекс призводив до зниження ПНМП на 21,2%, додаткове застосування холіверу - на 28,6%, фітоліту – на 24,6%. Хворі, які отримували стандартне лікування, характеризувалися зниженням ПНМП лише в ранкові години (6.00). Включення до лікувального комплексу фітоліту сприяло зниженню активності процесу у денний період часу, а холіверу – впродовж всієї доби.
Середньодобовий рівень ПВМП за стандартного лікування порівняно з вихідними даними знижувався на 19,3% і характеризувався незначними амплітудними змінами впродовж доби. Середньодобове значення даного показника зменшилося на однакову величину (25,8%) при додатковому включенні до лікувального комплексу фітоліту та холіверу. Максимальне значення при застосуванні холіверу виявили о 14.00 та 18.00. У ці години на фоні прийому фітоліту ПВМП характеризувався найнижчими значеннями.
Застосування стандартного лікування призвело до зниження КАП на 33,3% порівняно з хворими до лікування. Профілі даного показника після курсового прийому фітоліту та холіверу були синфазними, а середньодобова активність знижувалася вдвічі (в 1,9 раза за курсового прийому фітоліту і в 2,3 раза – холіверу).
СФА, НФА, ФФА виявляли однакові зміни як після проведеного стандартного лікування, так і при додатковому включенні до його складу фітоліту і холіверу. В цілому ж, активність процесу порівняно з хворими до лікування знизилася майже вдвічі і відповідала значенням у здорових осіб.
Після проведеного лікування виявлено нормалізацію рівня загального білірубіну в плазмі крові хворих, які вживали фітоліт і холівер. Так, у хворих, які приймали фітоліт його рівень знизився на 37,1%, а в пацієнтів, які вживали холівер - на 39,1%. Стандартне лікування призводило лише до незначного зменшення концентрації загального білірубіну (на 9,9%).
Вміст прямого білірубіну в плазмі крові хворих всіх груп знаходився в межах норми. Після лікування спостерігали незначне його зменшення, причому у пацієнтів основних підгруп воно виявилося суттєвішим.
Позитивний вплив виявлено і на показники ліпідного обміну. При застосуванні в комплексній терапії препарату фітоліт виявлено зменшення вмісту в плазмі крові холестерину на 14,8% та тригліцеридів на 19,3%, тоді як у хворих групи порівняння дані показники зменшилися відповідно на 3,4% і 3,6%. Холівер сприяв більш вираженому зниженню концентрацій даних параметрів. Після проведеного курсу лікування з його застосуванням концентрації в плазмі крові холестерину та тригліцеридів знизилися відповідно на 16,1% та на 26,8% та відображали верхню межу норми.
Тенденцію до незначного покращення виявлено і при дослідженні білковосинтезуючої функції печінки. Так, у хворих після курсового прийому фітоліту та холіверу збільшився вміст альбуміну та загального білку.
Додаткове призначення хворим фітоліту та холіверу сприяло нормалізації активності у плазмі крові таких ферментів як АСТ, АЛТ, ЛДГ та ГГТП. Більш виражена дія притаманна холіверу. Так, після його застосування активність АСТ знизилася на 45,6%, АЛТ – на 52,4%, ЛДГ – на 34,4%, ГГТП – на 65,3%, тоді як після вживання фітоліту – відповідно на 34,9%, 48,2%, 28,8%, 56,9%, а в пацієнтів групи порівняння - на 22,6%, 37,8%, 8,7%, 14,5%.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, а саме вивчення особливостей хроноритмів біохімічних процесів крові, сечі та перебігу подагри у хворих із супутнім ураженням ГБС. Запропоновано нові діагностичні критерії загострення подагричного артриту, а також вдосконалено існуючі терапевтичні схеми лікування із включенням до них фітоліту та холіверу.