Результати дослідження імунологічної реактивності у жінок основної групи відображають позитивний вплив застосованої схеми лікування на клітинну, гуморальну ланки імунітету і показники неспецифічного захисту. У жінок групи порівняння посилювався початковий імунодефіцитний стан, що, на нашу думку, було обумовлено операційною травмою.
Вивчення показників оксидантної й антиоксидантної систем на фоні лікування показало (табл.), що в основній групі рівень ДК після лікування знизився в 2 рази (р<0,05) і наблизився до показників контрольної групи, тоді як в групі порівняння в ході лікування рівень ДК достовірно не змінювався (р>0,05). Рівень СОД, каталази і ЗАОА плазми в основній групі достовірно підвищувався (відповідно на 33%, 45% і 30%, р<0,05) і наближався до показників контрольної групи, а в групі порівняння не змінювався. Аналіз даних в підгрупах показав, що рівень ДК в підгрупі IA знизився в 1,9 рази, а в підгрупі IБ – в 2,4 рази, рівень СОД збільшився на 31,8 % у підгрупі IA і на 68,5 % – у підгрупі IБ, рівень каталази – на 25,2 і на 68,5 %, ЗАОА плазми – на 29,2 і 29,7 % відповідно. Після лікування достовірної різниці між підгрупами IA і IБ не було виявлено. Вірогідно, ці відмінності обумовлені позитивним впливом озонотерапії, яка приводила у жінок основної групи до нормалізації стану показників систем вільнорадикального окислення та антиоксидантного захисту.
Таблиця
Показники ОС та АОС у обстежених пацієнток до та після лікування (M±m)
| Групи | Показники | |||||
| ДК, Од/мл | МДА, мкмоль/г білка | СОД,Од/мг білка | Ка, мкат/л | ЗАОА плазми, % | ||
| Основна група, n=69 | До лікування | 2,26±0,04* | 9,26±1,15 | 3,11±0,06* | 12,1±1,2* | 41,3±0,5* |
| Післялікування | 1,06±0,06** *** | 7,33±1,08 | 4,10±0,11** *** | 17,9±1,4** *** | 53,2±0,7** *** | |
| Група IA, n=36 | До лікування | 2,01±0,03* | 8,63±1,14 | 3,71±0,04* | 14,2±1,1* | 43,2±0,3* |
| Післялікування | 1,05±0,04** *** | 7,01±1,02 | 4,21±0,09** *** | 17,6±1,2** *** | 55,8±0,5** *** | |
| Група IБ, n=33 | До лікування | 2,55±0,04* | 10,6±1,04 | 2,54±0,05* | 10,8±0,9* | 39,8±0,3* |
| Післялікування | 1,08±0,05** *** | 7,64±1,11 | 3,99±0,07** *** | 18,2±1,1** *** | 51,6±0,4** *** | |
| Група порів-няння, n=68 | До лікування | 2,68±0,05* | 9,86±1,14 | 3,11±0,11* | 11,9±1,4* | 41,3±0,6* |
| Післялікування | 2,70±0,06* | 9,05±1,12 | 2,98±0,08* | 10,9±1,5* | 41,1±0,8* | |
| Група IIA, n=35 | До лікування | 2,61±0,02* | 9,13±1,02 | 3,68±0,08* | 13,5±1,2* | 42,5±0,5* |
| Післялікування | 2,69±0,03* | 9,01±1,01 | 3,48±0,09* | 12,4±1,1* | 40,9±0,4* | |
| Група IIБ, n=33 | До лікування | 2,76±0,03* | 10,9±1,14 | 2,61±0,06* | 10,1±1,3* | 40,1±0,3* |
| Післялікування | 2,71±0,04* | 9,9±1,08 | 2,49±0,07* | 9,2±1,2* | 41,3±0,4* | |
| Контроль, n=30 | 1,06±0,02 | 6,86±0,67 | 4,12±0,03 | 17,4±1,3 | 56,9±0,4 | |
Примітки: * - різниця достовірна в порівнянні з контрольною групою, р<0,05;
** - різниця достовірна в порівнянні з показниками до лікування, р<0,05;
*** - різниця достовірна відносно до групи порівняння, р<0,05.
Аналіз даних про рівень активності NAT після лікування показав, що у жінок основної групи активність ферменту знизилася в 1,8 рази в порівнянні з початковим рівнем (р<0,05), в підгрупі IA вона знизилася в 1,6 рази, а в підгрупі IБ – в 1,9 рази (р<0,05). У жінок в групі порівняння достовірних змін активності NAT після лікування не було виявлено. Через 1 місяць після лікування у жінок основної групи спостерігалося підвищення активності NAT (на 43,6 % у підгрупі IA і на 37,5 % у підгрупі IБ), проте навіть через місяць після лікування активність NAT не перевищувала таку в контрольній групі, а в підгрупі IБ залишалася достовірно нижче, ніж до лікування (р<0,05).
Під впливом озонотерапії відбувалося зниження активності ферменту NAT, більш виражене у «швидких ацетиляторів». На нашу думку, це знижує ризик формування злук після операції і, таким чином, підвищує ефективність лікування трубно-перитонеального безпліддя. Призначення пацієнткам з трубно-перитонеальним безпліддям в післяопераційному періоді вагінальних інстиляцій озонованим фізіологічним розчином сприяло нормалізації показників мікробіоценозу піхви. У основній групі після лікування спостерігалося зменшення як загальної кількості мікроорганізмів, так їх окремих видів. Зокрема, достовірно рідше висівалися умовно-патогенні мікроорганізми, у тому числі – гриби роду Candida і G.vaginalis. У пацієнток групи порівняння достовірних змін мікробіоценозу піхви після лікування не сталося. З 137 пацієнток з трубно-перитонеальним безпліддям, котрі знаходилися під спостереженням, в результаті проведеного лікування фертильність відновлена у 63 (45,9 %) пацієнток, що достовірно перевищує показники, отримані при ретроспективному аналізі.
Вивчення результатів відновлення репродуктивної функції у виділених групах показало, що вагітність настала у 38 (55,1 %) жінок основної групи, причому у 32 (46,3 %) вона закінчилася пологами. У підгрупі IA частота вагітностей і пологів була достовірно вище, ніж в підгрупах IБ і IIA (р<0,05). Всього в групі порівняння завагітніли 25 (38,2 %) жінок, що збігається з показниками фертильності, отриманими при ретроспективному аналізі. У цій групі жінок тільки 20 (29,4 %) вагітностей закінчилися пологами. При аналізі даних у виділених підгрупах показано, що частота вагітностей і пологів у жінок в підгрупі IIА була достовірно вище, ніж в підгрупі IIБ (р<0,05).
Тим жінкам, у яких протягом 1 року не настала вагітність, виконали МСГ. З 31 пацієнтки основної групи ознаки нормальної прохідності маткових труб при контрольній МСГ визначалися у 13 (18,8 %), а в групі порівняння з 43 жінок – у 13 (19,1 %). Реоклюзія маткових труб настала в основній групі у 18 жінок (54,5 % ), а в групі порівняння – у 29 ( 42,6%), з них у 26 (74,3%) – в підгрупі IIБ і лише у 3 (8,6%) – в підгрупі IIА. Частота реоклюзії маткових труб у жінок основної групи була достовірно нижче, ніж в групі порівняння (р<0,05). При порівнянні даних у виділених підгрупах виявлено, що в підгрупі IА частота реоклюзії була достовірно нижче, ніж в підгрупах IБ і IIА, а в підгрупі IIА – достовірно нижче, ніж в підгрупі IIБ (р<0,05); у підгрупі IБ повторна оклюзія маткових труб відбувалася достовірно рідше, ніж в підгрупі IIБ (р<0,05).
Таким чином, проведена комплексна схема заходів з використанням методів комбінованої озонотерапії на фоні системної імунокорекції сприяла підвищенню частоти відновлення фертильності в основній групі в 1,44 рази (з 38,2 до 55,1%) і підвищенню кількості вагітностей, що закінчилися пологами, на 16,9% (з 29,4 до 46,3%), а також дозволила знизити частоту реоклюзії маткових труб в 1,61 рази (з 42,6 до 26,4 %).
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі приведено нове рішення актуальної задачі сучасної гінекології – підвищення ефективності реабілітації репродуктивної функції у жінок з трубно-перитонеальною формою безпліддя. На основі вивчення особливостей ехо- і відеоструктури внутрішніх геніталій, гормонального, імунного і оксидантного гомеостазу, активності ферменту N-ацетилтрансферази, мікробіоценозу піхви розроблена і впроваджена комплексна схема лікування трубно-перитонеального безпліддя з включенням методів комбінованої озонотерапії на фоні системної імунокорекції, що привело до збільшення кількості випадків відновлення репродуктивної функції і зниження частоти реоклюзії маткових труб.
1. При трубно-перитонеальному безплідді двостороннє порушення прохідності маткових труб виявляється в 53,77% випадків, одностороннє – в 46,23%. Сактосальпінкси формуються у 11,64 % пацієнток, з яких 7,19 % – двосторонні і 4,45% – односторонні. Після ендохірургічного лікування вагітність настає в 39,73 % випадків, маткова – в 30,14 % і трубна – в 9,59 %. Маткова вагітність завершується пологами у 26,03 % пацієнток і мимовільними абортами в 4,11 %.
2. До розвитку трубно-перитонеального безпліддя призводять: ранній статевий дебют (15,49±2,10 років, р<0,05), наявність двох і більш статевих партнерів (р<0,05), перенесені урогенітальні інфекції (56,34 %), бактеріальний вагіноз (54,79%), медичні аборти (44,01 %), оперативні втручання на органах малого тазу, виконані лапаротомічним доступом (28,60 %), апендектомії (36,64 %). При лапароскопії у пацієнток з трубно-перитонеальним безпліддям I ступінь злукового процесу в ділянці придатків матки реєструється в 65,92 % випадків, II – у 22,43 %, III – у 7,36 %, IV – у 4,28 %.
3. Порушення механізмів імунологічної реактивності, що виникають по мірі розвитку запального процесу, виявляються зниженням рівня субпопуляцій лімфоцитів CD3+ в 1,37 рази (р<0,05), CD4+ – в 1,47 рази, (р<0,05), CD8+ – в 1,24 рази і CD16+ – в 1,3 рази (р<0,05), коефіцієнту CD4+/CD8+ – в 1,23 рази (р<0,05), концентрації IgG – в 1,26 рази (р<0,05), IgA – в 1,35 рази (р<0,05) і фагоцитарної активності лімфоцитів в 1,28 рази (р<0,05), на фоні підвищення вмісту CD22+ у 1,35 рази (р<0,05), IgM – у 1,42 рази (р<0,05) і циркулюючих імунних комплексів – в 3,58 рази (р<0,05), і сприяють хронизації запального процесу. Хронічне запалення приводить до накопичення продуктів вільнорадикального окислення (підвищення рівня дієнових кон’югат в 2,63 рази, р<0,05) і зниження рівня антиоксидантів (супероксиддисмутази в 1,32 рази, р<0,05; каталази – в 1,46, р<0,05). Деструктивні зміни маткових труб і виражений злуковий процес в малому тазу спостерігаються при підвищенні активності ферменту N-ацетилтрансферази більше ніж в 1,23 рази (р<0,05).
4. У пацієнток з трубно-перитонеальним безпліддям ступінь вираженості злукового процесу в малому тазу прямо залежить від активності ферменту N-ацетилтрансферази (r=0,87, р<0,05). У свою чергу умовна активність N-ацетилтрансферази корелює з рівнем супероксиддисмутази (r=-0,54, р<0,05), каталази (r=-0,65, р<0,05), IgМ (r=0,50, р<0,05) і циркулюючих імунних комплексів (r=0,67, р<0,05). Існує кореляційний взаємозв'язок між продукцією IgМ і IgG (r=-0,52, р<0,05), IgА (r=-0,76, р<0,05), CD3+ (r=-0,52, р<0,05). Зниження вмісту CD3+ відбувається на фоні накопичення малонового діальдегіду (r=-0,57, р<0,05) і дієнових кон’югат (r=-0,54 р<0,05).