Було також встановлено вірогідне зниження МІ РГМЛ з вивченими аутоантигенами (ЛПЛ, МА та ТА), що свідчило про можливу активацію аутоімуних процесів у хворих на ХОБ з повторними ангінами табл. 3.
Таблиця 3
Вплив комбінації ербісолу та діетимолу на показники РГМЛ в обстежених хворих на ХОБ на тлі повторних ангін (M±m)
| Показники | Норма | Підгрупи хворих | Р | |
| Основна (n=56) | Зіставлення (n=60) | |||
| ТА | 0,98±0,04 | 0,68±0,03***0,92±0,02* | 0,65±0,03***0,84±0,02** | < 0,05> 0,01 |
| ПМА | 1,18±0,05 | 0,58±0,03***0,98±0,03* | 0,56±0,03***0,89±0,03** | >0,1<0,01 |
| ЛА | 1,12±0,04 | 0,62±0,02***1,05±0,03 | 0,65±0,02***0,95±0,03** | >0,05<0,05 |
| АГС | 0,92±0,04 | 0,42±0,04***0,85±0,03* | 0,46±0,04***0,78±0,03*** | <0,05<0,01 |
| АЗС | 0,96±0,03 | 0,39±0,04***0,82±0,05* | 0,41±0,04***0,76±0,05*** | <0,05<0,01 |
Щодо рівня алергії до бактеріальних антигенів, то виразність цих процесів у звісному ступені визначалося характером патологічного процесу і було максимальним при часто виникаючих повторних ангін, а також при частих загостреннях ХОБ (понад 4 разів на рік). У таких хворих у середньому кратність зниження МІ до АГС та АЗС складала 2,3 та 2,6 рази відповідно (Р<0,001), що свідчило про максимальну сенсибілізацію імуноцитів периферичної крові до алергенів Staph. aureus та Str. hаemolyticus. При постановці реакції з ЛПЛ МІ складав 0,58 ± 0,03 (при нормі 1,18 ± 0,05; Р<0,05) з МА – 0,62 ± 0,02 ( при нормі 1,12 ± 0,04; Р<0,01) та з ТА 0,68 ± 0,03 (при нормі 0,98 ± 0,04; Р<0,01), тобто в 2,0, 1,8 та 1,4 разів відповідно нижче показників норми. Така динаміка міграційних індексів свідчило про зниження напруженості аутоімунних процесів при згасанні загострень ХОБ .
У хворих на ХБ в фазі загострення при відсутній тонзилярній патології лабораторні та імунологічні показники були зменшенні, але значно менше, ніж у групі хворих з загостренням ХОБ на тлі повторних ангін. До початку лікування відмічалась збільшення концентрації продуктів ПОЛ у сироватці крові, як ДК так і МДА. Спостерігалась помірна Т-лімфопенія, а також зменшення кількості CD 4+, у зв`язку з чим відмічалось зменшення імунорегуляторного індексу. Рівень ЦІК був також підвищено за рахунок найбільш патогенних середньо- та дрібно молекулярних, але в меншому ступеню.
У результаті динамічного спостереження було встановлено, що після завершення лікування в основній підгрупі хворих, яка отримувала ербісол та діетимол в порівнянні з підгрупою зіставлення, спостерігалось прискорення досягнення стійкої повноцінної клінічної ремісії ХОБ, поряд з ліквідацією клінічних симптомів ангіни. Так у хворих основної підгрупи скорочувалася тривалість синдрому інфекційного токсикозу, астенічного синдрому (на 21,2±0,8 дня; Р <0,01), покращенню загального стану та самопочуття хворого.
У хворих основної підгрупи відносно підгрупи зіставлення відмічено також прискорення ліквідації запального процесу у бронхолегеневій системі: термін ліквідації або суттєвого зниження кількості хрипів у легенях скорочувався в середньому на (5,2±0,2 доби; Р<0,01), зникнення виділення харкотиння (на 9,9±0,3 доби; Р<0,01), нормалізації загального аналізу крові (на 10,5±0,3 доби; Р<0,01), досягнення стійкої клінічної ремісії (на 10,0 ± 0,3 доби; Р<0,01).
Показово, що в основній підгрупі хворих відмічається також зниження частоти розвитку гнійно-запальних ускладнень ангін (паратонзиліти, паратонзилярні абсцеси) відносно групи зіставлення у середньому (на 5,2±1,0; Р<0,01) в 2,8 рази, наявності тривалого перебігу ангін (на 6,6±1,2; Р<0,05) в 5,4 рази, частоти неповного одужання із збереженням у періоді реконвалесценції субфебрилітету та інших ознак декомпенсації ХОБ (на 3,3±0,3; Р<0,05).
Повторне лабораторне обстеження хворих дозволило встановити також, що в основній підгрупі відмічена чітка тенденція до нормалізації вивчених біохімічних показників, тоді як у підгрупі зіставлення більшість показників ще суттєво відрізнялися від норми табл. 1. Так, в основній підгрупі хворих відмічено підвищення активності КТ та СОД у середньому в 2,6 рази відносно норми, ДК – в 3,4 рази ПЕГ – 3,1 рази, тому обидва ці показника повністю нормалізувалися. Поряд з цим відмічено зниження рівня продуктів ПОЛ – МДА та ДК до верхньої межі норми, зменшився також показник ПГЕ. Сумарно це обумовлювало суттєве підвищення коефіцієнту Ф – у 5,8 рази відносно вихідного рівня, тобто мав чітку тенденцію до нормалізації, тоді, як у групі зіставлення був в 3,8 рази менш, та в 1,5 рази менше, ніж в основній групі. У підгрупі зіставлення вивчені показники також мали тенденцію до покращення, але показники ПОЛ і АОЗ були суттєво менш виражені. Тому в групі зіставлення у хворих зберігався підвищений рівень МДА і ПГЕ, а також зменшення активності ферментів у системі АОЗ.
Після завершення курсу лікування в основній підгрупі хворих відмічалась також чітка тенденція до нормалізації імунологічних показників, поперед усього ліквідації Т-лімфопенії (кількість CD3+-лімфоцитів, на момент виписки зі стаціонару складала 64,9±2,4%, що достовірно не відзначалося від показників норми) в той час як у підгрупі зіставлення - 56,5±1,5%; (Р>0,05). Відмічалося також зростання числа Т-хелперів/індукторів та нормалізація імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (2,03±0,03 в основній підгрупі та 1,7±0,03 у підгрупі зіставлення; Р<0,05). Показник РБТЛ з ФГА в основній підгрупі зростав у середньому в 1,8 рази у порівнянні з початковим рівнем та досягав 60,2±1,8%.
Після проведеного лікування у хворих основної підгрупи відмічена чітко виражена тенденція до нормалізації рівня ЦІК та їх молекулярного складу, в той час як у підгрупі зіставлення, залишалися суттєві зсуви даних показників, а саме, підвищений рівень ЦІК, переважно за рахунок найбільш патогенної середньомолекулярної фракції. Дійсно, вміст середньомолекулярних ЦІК в основній підгрупі знизився з 42,3±1,3% до 35,2±1,6%, або, в абсолютній кількості з 1,32±0,04 г/л до 0,68±0,03 г/л, тобто в 1,9 рази (P<0,01). У підгрупі зіставлення також має місце деяке зниження рівня ЦІК, однак менш виражене, ніж в основній підгрупі. Тому в цілому рівень ЦІК у групі зіставлення після завершення лікування залишається в 1,4 раза вище норми (P<0,01), а вміст найбільш патогених середньомолекулярних комплексів – в 1,5 рази.
Після завершення лікування в основній підгрупі відмічалося підвищення вивчених показників ФАМ до нижньої межі фізіологічної норми, тоді як у підгрупі зіставлення підвищення показників ФАМ було менш виражене. Тому на момент завершення лікування залишалася вірогідна різниця вивчених показників, особливо, які характеризують фазу перетравлення (ІП). Включення диференційованої імунокорекції в комплекс лікування ХОБ з повторними ангінами, сприяє нормалізації ФАМ та одночасно відновленню нормального співвідношення між різними по розмірах та молекулярній масі фракціями імунних комплексів, поперед усього, зниженню вихідного підвищеного рівня найбільш патогених середньомолекулярних імунних комплексів.
Медичну реабілітацію проводили 55 хворим з загостренням ХОБ на тлі повторних ангін які мали в наявності субфебрилітет, залишкові явища у бронхолегеневій системі (жорстке дихання), а також астенічні прояви. Основна група хворих одержувала імуноактивний препарат рослинного походження – протефлазід протягом 30-40 діб, у групі зіставлення реабілітація була проведена загальноприйнятими загальнозміцнюючими препаратами. Після проведеного курсу медичної реабілітації в основній групі значно скоріше зникали залишкові явища в бронхах та ліквідувався астенічний синдром (а саме - слабкість зменшилася на 5,6±0,2 тобто (в 2,1 рази), нездужання на 6,3±0,25 (в 2 рази), зниження працездатності на 5,7±0,2 (в 1,9 рази) та підвищеної стомлюваності на 9,2±0,3 (в 2 рази) тоді як у групі зіставлення ці прояви ще залишалися. Отже, застосування протефлазіду в якості медичної реабілітації хворих із загостренням ХОБ на тлі повторних ангін приводило до чіткої позитивної динаміки імунологічних показників, а в клінічному плані – до стійкої ремісії.
Висновки
1. В умовах екологічно несприятливого регіону з високим рівнем забруднення довкілля хімічно шкідливими речовинами ХОБ нерідко перебігає на тлі повторних ангін, причому загострення ХОБ у таких хворих відмічається переважно в сезон підвищеної захворюваності на ГРВІ (листопад – березень) та в етіологічному плані інфекція має змішаний вірусно-бактеріальний характер.
2. У хворих із загостренням ХОБ на тлі повторних ангін клінічна картина полягає у наявності задишки при фізичному навантаженні, кашлю з відділенням слизового або слизово-гнійного харкотиння, білю у горлі при ковтанні, загальної слабкості, нездужання, підвищеної втоми, астенічного синдрому, зниження працездатності. При об’єктивному обстеженні виявляється значна кількість сухих та вологих хрипів, більше в підлопаткових ділянках, жорстке дихання. Дані ФЗД свідчить про наявність значних порушень функції зовнішнього дихання за обструктивним типом.
3. Під час загострення у хворих із загостренням ХОБ на тлі повторних ангін виявляються лабораторні ознаки СМІ, що характеризується підвищенням концентрації СМ, та одночасно метаболітів ПОЛ - МДА і ДК у крові, посиленням ПГЕ на тлі пригнічення або дисбалансу активності ферментів системи АОЗ - каталази і СОД.
4. В обстежених хворих на ХОБ з повторними ангінами виявляються чітко виражені зсуви імунологічних показників, які характеризуються Т‑лімфопенією, зниженням функціональної активності Т-лімфоцитів. за даними РБТЛ, дисбалансом основних регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів (хелперів та супресорів), підвищенням концентрації ЦІК, переважно за рахунок найбільш патогенних середньо‑ і дрібномолекулярних імунних комплексів, зниженням ФАМ, дисімуноглобулінемією. У частини хворих відмічена суттєва активація аутоімунних процесів за даними РГМЛ та чітко виражена сенсибілізація імуноцитів до бактерійних антигенів (стафілококового та стрептококового).