Рівень ТТГ в плазмі крові тварин-реципієнтів більшості експериментальних груп знаходився у зворотній залежності від рівня тироксину (рис. 3), що вказує на користь припущення про відновлення регуляторних взаємовідносин в системі гіпофіз-трансплантат щитоподібної залози.
Відомо, що механізм дії тиреоїдних гормонів обумовлює багатобічні прояви нетиреоїдної патології. За гіпотиреозу, як правило, спостерігається пригнічення синтезу альбумінів (Потемкин В.В., 1999). Нами встановлено, що рівень альбуміну в плазмі крові контрольних тварин був на 27,9 % вищий такого у тиреоїдектомованих щурів (рис. 4).
Значних коливань рівня білка зафіксовано не було, але спостерігалася тенденція до підвищення рівня альбуміну за умов комбінованої трансплантації з НЗ (рис. 4 (Б)) порівняно з тиреоїдектомованими щурами та групами тварин з трансплантацією монографтів ЩЗ (рис. 4 (А)).
Експериментальні дані свідчать, що тироксин має діабетогенну дію, яка обумовлює гіпоглікемічні стани та порушення толерантності до вуглеводів за умов дефіциту тироїдних гормонів (Hecht A., 1968; Shah J.H. et al., 1973; Shah J.H. et al., 1975). Нами встановлено, що базальний рівень глюкози у крові контрольних тварин із вуглеводним навантаженням та без навантаження не відрізнявся, що характеризує нормальну здатність тканин утилізувати глюкозу (рис. 5). У тиреоїдектомованих тварин після вуглеводного навантаження відзначалося підвищення рівня глюкози на 40,8% порівняно з контролем. Практично всі трансплантати виявились активними в нормалізації рівня глікемії після вуглеводного навантаження. В групах щурів із монотрансплантатами ЩЗ після екзогенного введення глюкози глікемічні показники закономірно нормалізувалася паралельно з компенсацією гіпотиреоїдного стану (рис. 5 (А)).
Недостатня здатність утилізувати глюкозу проявилася в групі тварин із комбінованою алотрансплантацією НФ ЩЗ і НЗ (рис. 5 (Б)).
Можливо, що гіпотиреоз-індуковане порушення вуглеводного обміну нівелює регуляторний вплив глюкокортикоїдів на гліконеогенез. Особливо слід зазначити групу щурів, яким проводилася комбінована алотрансплантація сумісно культивованих ОКЩЗ із ОКНЗ, де вміст глюкози дорівнював контрольним значенням порівняно з комбінованою трансплантацією окремо культивованих залоз (рис. 5 (Б)).
При визначенні рівня холестерину встановлено, що даний показник в плазмі крові тиреоїдектомованих тварин без трансплантацій був на 69,1% вищий від контролю і складав 8,8±0,29 ммоль/л (n=7, р<0,05) в порівнянні з 2,72±0,15 ммоль/л (n=7, р<0,05).
Трансплантація монографтів ЩЗ істотно не впливала на зниження рівня холестерину в плазмі крові експериментальних тварин, але простежувалась тенденція до поліпшення даного показника (рис. 6 (А)). В групах тварин, яким проводили комбіновану трансплантацію ЩЗ із НЗ, рівень холестерину дорівнював контролю (рис. 6 (Б)) та вірогідно відрізнявся від такого у тиреоїдектомованих щурів. Можливо, що механізм даного ефекту полягає, з одного боку, в нормалізації холестеринемії в результаті нормалізації тиреоїдного статусу, а з другого – в регуляторній дії гормонів НЗ на ліпідний обмін.
В цілому, трансплантація тканини ЩЗ окремо або в комбінації з тканиною НЗ призводила до підвищення рівня тироксину та сприяла нормалізації метаболічних показників за умов післяопераційного гіпотиреозу, а комбіноване культивуванні цих тканин на етапі передобробки матеріалу забезпечувало більшу гормональну активність трансплантату порівняно з окремо культивованими тканинами.
Комбінована трансплантація органотипових культур щитоподібних залоз із експлантатами гіпофізу. Актуальним залишається питання про вплив тканини аденогіпофізу на функціонування графту ЩЗ і можливість його роботи в межах гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної системи за умов трансплантації.
В даній серії експериментів тварин розподілено на три основні групи: 1) інтактні; 2) тиреоїдектомовані тварини без трансплантацій; 3) гіпотиреоїдні щури з ало- і ксенотрансплантацією окремих та комбінованих з експлантатами гіпофізу нативних фрагментів і органотипових культур щитоподібних залоз щурів та новонароджених поросят.
Відповідно до показників тиреоїдного статусу, приведених на рис. 7 (А), на 30 добу після операції в плазмі крові тиреоїдектомованих тварин відмічалося зниження рівня тироксину на 70,4% порівняно з контролем. А пропорційне зростання рівня ТТГ в даній групі свідчить про розвиток стійкого гіпотиреозу.
У випадку алотрансплантації НФ ЩЗ спостерігалося вірогідне збільшення рівня тироксину і зниження рівня ТТГ (рис. 7 (А)). Комбінована алотрансплантація НФ ЩЗ і гіпофізу не дала істотного підвищення рівня гормону, як і комбінована алотрансплантація окремо культивованих ОКЩЗ і експлантатів гіпофізу. Сумісне культивування зазначених тканин обумовило стійке підвищення рівня Т4 в плазмі крові щурів даної групи порівняно з тиреоїдектомованими тваринами і щурами з алотрансплантацією окремо культивованих тканин. Такий ефект міг бути пов’язаний зі стимулюючою дією ТТГ на проліферацію тиреоїдної паренхіми і синтез тироксину de novo. У ксеногенній системі на даний термін спостереження зростання рівня Т4 відмічено не було, але виявлялася тенденція до збільшення концентрації тироксину в плазмі крові щурів з комбінованою трансплантацією сумісно культивованих тканин ЩЗ і гіпофізу (рис. 7 (А)) порівняно з трансплантацією окремо культивованих тканин.
Зазначимо, що факт знаходження рівня ТТГ у зворотній залежності від рівня тироксину (рис. 7 (А)) свідчить про можливість функціонування трансплантату в рамках гіпофізарно-тиреоїдної системи реципієнта.
Як показано на рис. 7 (Б), вірогідних коливань рівня альбуміну в плазмі крові тварин в більшості експериментальних груп виявлено не було, що може свідчити про непрямий вплив дефіциту гормонів ЩЗ на процеси синтезу і деградації білка.
Показник глікемії з вуглеводним навантаженням у тиреоїдектомованих тварин вірогідно відрізнявся від контролю (рис. 8 (А)).
Алотрансплантація НФ ЩЗ, а в більшій мірі, комбінована трансплантація НФ ЩЗ із експлантатами гіпофізу сприяла нормалізації глікемії (рис. 8 (А)). В групі тварин з комбінованою алотрансплантацією сумісно культивованих ОКЩЗ і експлантатів гіпофізу показники вмісту глюкози дещо перевищували контрольні значення, але вірогідно від них не відрізнялися: 34,25±1,7мг% (n=7, р<0,05) (контроль – 28,16±0,7 мг% (n=7, р<0,05)). При комбінованій алотрансплантації окремо культивованих тканин рівень глюкози був дещо вищий (36,5±1,5 мг% (n=7, р<0,05)) порівняно з трансплантацією сумісно культивованих ОКЩЗ і експлантатів гіпофізу (рис. 8 (А)).
При вимірюванні холестерину, найбільший його рівень зафіксовано в плазмі крові тварин з алотрансплантацією НФ ЩЗ, а найменший - в групі щурів з комбінованою алотрансплантацією сумісно культивованих ОКЩЗ і експлантатів гіпофізу (рис. 8 (Б)). Останній складав 2,86±0,11 ммоль/л (n=7, р<0,05), тобто практично не відрізнявся від контролю (2,72±0,15 ммоль/л (n=7, р<0,05)). Після комбінованої алотрансплантації окремо культивованих ОКЩЗ і гіпофізу рівень холестерину був дещо вищим (5,74 ± 0,4 ммоль/л (n=7, р<0,05)) порівняно з контролем і комбінованою алотрансплантацією сумісно культивованих тканин.
Таким чином, комбінована алотрансплантація ОКЩЗ з експлантатами гіпофізу після їх сумісного культивування сприяла збільшенню секреції тироксину основним графтом, а нормалізація рівня Т4 при даному виді трансплантації призводила до покращення показників глікемії і холестеринемії.
Висновки
В дисертаційній роботі, відповідно до встановленої мети і задач, наведено нові дані щодо визначення впливу глюкокортикоїдів на Т4-гормонопоез, розроблено метод комбінованого культивування двох видів ендокринних тканин і обгрунтовано доцільність його використання з метою покращення морфофункціональних параметрів трансплантаційного матеріалу. Встановлено компенсаторний ефект комбінованої ало- і ксенотрансплантації нативних фрагментів та органотипових культур щитоподібних залоз щурів і новонароджених поросят попередньо культивованих із тканиною надниркових залоз і експлантатами гіпофізу на тиреоїдний статус та метаболічні процеси в організмі тварин-реципієнтів з післяопераційним гіпотиреозом.
1. Органотипові культури щитоподібних залоз щурів і новонароджених поросят in vitro та in vivo (при трансплантації гіпотиреоїдним щурам) зберігали свої функціональні властивості, які виявлялися у збереженні гормонопоетичної активності і здатності відповідати на специфічну і неспецифічну стимуляцію шляхом підвищення рівня тироксину в плазмі крові та середовищі культивування.
2. Максимально ефективними в корекції гіпотиреоїдного стану та пов’язаних з ним метаболічних порушень виявилися комбіновані ксенографти нативних фрагментів щитоподібних і надниркових залоз, що підтверджується нормалізацією рівня тироксину, тиротропіну та біохімічних показників в плазмі крові тварин-реципієнтів, а також збереженням фолікулярної структури тиреоїдної тканини та її здатності до регенерації на 30 добу після трансплантації.
3. Комбіновані ало- і ксенотрансплантації сумісно культивованих щитоподібних і надниркових залоз сприяли більш ефективній компенсації тиреоїдної недостатності порівняно з трансплантаціями окремо культивованих тканин.
4. Після комбінованої алотрансплантації сумісно культивованих щитоподібних залоз з експлантатами гіпофізу в плазмі крові тварин-реципієнтів спостерігалося зростання рівня тироксину на 41,5% порівняно з трансплантацією окремо культивованих тканин.