Рентгенологічне дослідження товстої кишки застосовували для оцінки поширення пухлинного процесу, а також стану проксимальних відділів ободової кишки. Дослідження різних відділів товстої кишки проводили в момент тугого виповнення барієвої суміші, а також під час і після спорожнення. При цьому визначали особливості розташування різних відділів товстої кишки, їх рухливість і темпи спорожнення (мотильність кишки). Даний спосіб застосовували і під час контрольного дослідження зон колоректального анастомозу.
Під час рентгенологічного обстеження товстої кишки хворих на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона застосовували діагностичні критерії, розроблені разом із співробітниками рентгенологічного відділення клініки і кафедри рентгенології Національного медичного університету ім.О. О. Богомольця (Мілько В.І. та ін., 1989).
Морфологічне дослідження видаленого макропрепарату (у випадках колоректального раку) включало вимірювання дистальної та проксимальної меж резекції від краю пухлини, препарування, підрахунок кількості лімфатичних вузлів та їх картування за локалізацією. Лімфатичні вузли, краї резекції товстої кишки підлягали гістологічному дослідженню на предмет виявлення осередків злоякісної пухлини.
У випадках дослідження малігнізованих поліпів вивчали такі морфологічні характеристики: розміри поліпу і тип будови (на ніжці чи на широкій основі); гістологічні форми (тубулярна, тубуло-вільозна чи вільозна аденома) і / або ступінь диференціації аденокарциноми (у випадках слизового, колоїдного раку їх відносили до групи з низько диференційованими пухлинами); відстань від осередку карциноми до країв резекції поліпу за даними морфометрії; наявність інвазії венозних та лімфатичних судин; глибина інвазії підслизового шару.
Інформаційну цінність морфологічних характеристик видалених поліпів як факторів ризику негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії визначали за методом прогнозування Н.М. Амосова і співавт. (1975).
З метою оцінки ступню травматичності традиційних і лапароскопічних оперативних втручань були обрані найбільш інформативні показники, які розподілили на три групи: імунологічні, показники перекисного окислення ліпідів та системи антиоксидантного захисту та показники балансу азоту. Дослідження показників імунограми проводили перед оперативним втручанням, відразу після операції, через 24 години та 7 діб після операції. Досліджували показники периферичної крові (лейкоцити, лімфоцити, моноцити, еозинофіли, базофіли, гранулоцити), субпопуляції лімфоцитів (загальні Т-клітини - СD3, Т-хелпери та Т-супресори - CD4 та CD8, індекс CD4/CD8, природні кілери (NK) клітини (СD16 та CD56), експресія HLA-DR на моноцитах шляхом проточної цитофлуометрії (MO2; Coulter Immunology / HLA-DR, Becton-Dickinson), рівень С-реактивного протеїну - шляхом BioRad BN2 нефелометрії, кортизолу - шляхом гетерогенного конкурентного магнітного аналізу, рівні цитокінів: ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-10, g-ІФН, ТНФ у сироватці із застосуванням цитокінспецифічного імуноферментного аналізу (R+D Systems, Minneapolis, NM).
Для оцінки стану перикисного окислення ліпідів і системи антиоксидантного захисту проводили дослідження малонового діальдегіду плазми крові за модифікованим методом Стальної І. Д (1998), каталази еритроцитів за методом Королюка М.А. (1986), супероксиддисмутази еритроцитів за Чеварі С. (1985), церулоплазміну за модифікованим методом Рейвіна (Бестужев С.В., Колб В.Г., 1972), мікроелементів у плазмі крові (цинк, мідь, марганець) за методом атомно-абсорбційної спектроскопії на атомно-адсорбційних спектрометрах Spectraa 220Z та Spectraa 220НТ фірми “Varian”.
Для визначення балансу азоту збирали 24-годинну кількість сечі після 1-ї, 3-ї та 7-ї післяопераційної доби. Проводили аналіз вмісту азоту сечовини сечі методом хемолюмінісценції за Rush B. F. et al (1970), а також 3-метилгістидину сечовини методом рідинної хроматографії за Jones B. N. et Gilligan J. P. (1983).
Отримані цифрові дані опрацьовували за допомогою методів варіаційної статистики з використанням прикладних програм "Microsoft Excel for Windows 97", MathCAD 7,0.
Основні результати власних досліджень. У третьому розділі проведений порівняльний аналіз кількісних характеристик оперативного втручання та клінічного перебігу післяопераційного періоду після лапароскопічних та традиційних сегментарних резекцій товстої кишки і колектомій, виконаних впродовж першого етапу досліджень за період 1992-1998 рр. . Основні клінічні показники наведені у табл.4. Встановлено, що основні переваги лапароскопічного способу оперування реалізуються у ранньому післяопераційному періоді за рахунок зменшення больового синдрому, скорочення періоду відновлення функції кишківника, скорочення післяопераційного ліжко-дня. Лапароскопічні резекції товстої кишки позначаються суттєво меншою крововтратою. В той же час тривалість операцій у лапароскопічній групі була більша.
Технічні прийоми лапароскопічних операцій дозволяють виконувати сегментарні резекції ободової кишки з приводу раку у таких самих межах, як і під час традиційних втручань, про що свідчать дані дослідження видалених макропрепаратів: практично тотожні результати підрахунку кількості видалених лімфатичних вузлів, а також відстань від краю пухлини до проксимальної і дистальної меж резекції. Проте топографічні дослідження уражених метастазами лімфатичних вузлів показали, що у 75% випадків (лапароскопічні операції) лімфогенного метастазування злоякісних пухлин, розташованих у зоні лівого вигину ободової кишки, і у 90% випадків (відкриті операції) уражені базисні лімфатичні вузли були розташовані ближче до місця витоку середньої ободової артерії. Це змусило переглянути питання про адекватність обсягу резекції у межах лівобічної геміколектомії для випадків карциноми (Duke's C), локалізованої у зоні лівого вигину ободової кишки, і запропонувати виконання під час другого етапу дослідження проксимальної субтотальної колектомії як куративну хірургічну операцію для подібної локалізації пухлини.
Таблиця 4. Порівняння кількісних клінічних характеристик у групах хворих, оперованих лапароскопічно, з конверсією до лапаротомії і відкритим способом.
| Клінічні характеристики | Лапароскопічні операції | Відкриті операціїN=318 | |
| ВсьогоN=338 | З конверсієюN=49 | ||
| Тривалість операції (хв) * | 178,8±41,2 | 160 ±39,3 | 147,4±37,6 |
| Крововтрата (мл) * | 198,1(60-980) | 235,4(180-980) | 346,6(175-970) |
| Відновлення перистальтики (дні) | 1,8 (1-3) | 3,7 (2-5) | 3,7 (2-5) |
| Період гастростазу (³ 200 мл за добу) (дні) | 2,4 (0-7) | 3,9 (1-15) | 3,7 (1-13) |
| Відновлення перорального харчування (дні) * | 2,5(1-8) | 4,4(3-17) | 4,9(3-14) |
| Кількість болюсних ін'єкцій знеболювання * | 4,6(3-14) | 11,2(8-36) | 12,0(7-38) |
| Післяопераційний ліжко-день * | 5,9 (3-24) | 9,8 (5-29) | 10,2 (6-29) |
| Кількість віддалених лімф. вузлів у макропрепараті (для хворих на КРР') | 5,8(2-29) | 4,7(2-21) | 6,5(2-32) |
| Дистальна межа резекції від пухлини у см (для хворих на КРР') | 9,5(2-26) | 6,1(4-32) | 9,6(5-29) |
| Проксимальна межа резекції від пухлини у см (для хворих на КРР') | 14,8(11-24) | 12,7(12-24) | 15,6(11-28) |
KРР - коло-ректальний рак
* різниця у групах "лапароскопічні операції" та "традиційні операції" суттєва (p<0,05)
Технічні прийоми операції, які використовувалися під час першого етапу дослідження, не повністю забезпечували первинність оклюзії магістральних судин. У випадках локалізації ракової пухлини у середньому та нижньому ампулярному відділах прямої кишки середня кількість видалених лімфатичних вузлів у макропрепараті склала 5,3 (від 4 до 6), що не дозволяє з абсолютною впевненістю говорити про повноту обсягу лімфаденектомії. Отримані дані поставили нові задачі перед другим етапом дослідження: розробити лапароскопічні способи операцій у відповідності до сучасних онкологічних вимог – з первиною оклюзією магістральних судин, з повним висіченням мезоректуму, з визначенням об’єктивних показань до вибору обсягів лімфаденектомії.
Застосування лапароскопічних способів виконання резекції товстої кишки позначилося суттєвим зниженням кількості післяопераційних ускладнень у порівнянні з контрольною групою. Так, частість загальномедичних післяопераційних ускладнень зменшилася з 43,1% (контроль) до 20,7%, а хірургічних, відповідно, - з 17,9% до 6,5%. Найбільша різниця у групах мала місце при порівнянні кількості легеневих, гнійно-септичних ускладнень, випадків тривалого післяопераційного парезу кишківника.
Конверсії (перехід) до лапаротомії мали місце у 49 (14,5%) випадках. Основними причинами конверсії були: місцеве поширення пухлини, обтураційна непрохідність товстої кишки (12 випадків), параколярний інфільтрат, наявність конгломератів петель кишківника запального характеру (10) або внаслідок адгезивного процесу (12), токсична дилятація товстої кишки (1), технічні труднощі: невдалі спроби інтраопераційної локалізації малої за розміром пухлини, неефективний гемостаз, невдале застосування степлерів тощо (12). У двох випадках причини конверсії були загального характеру: нестабільна центральна гемодинаміка, ожиріння. Найбільший відсоток конверсій було зареєстровано у хворих на колоректальний рак (17,8%) та дивертикульоз (15,8%). Серед оперативних втручань до конверсій найчастіше вдавалися під час виконання передньої резекції прямої кишки (25,9%) і під час лівобічної геміколектомії (21,9%).
Тому, на думку автора, застосування лапароскопічних способів на сучасному етапі їх розвитку протипоказано у таких випадках: обтураційній непрохідності товстої кишки, місцевому поширенні пухлини з проростанням її за межі серозної оболонки, за наявності масивних інфільтратів, конгломератів петель кишківника (внаслідок запального чи адгезивного процесу), у випадках токсичної дилятації товстої кишки, утворення внутрішніх або зовнішніх кишкових фістул. Протипоказанням може бути супутня патологія: коагулопатія (що не піддається корекції до операції), серцево-судинна недостатність ІІІ ст., ожиріння (індекс маси тіла понад 32 кг/м2).