Визначення моторної щільності уроку має велике значення в отриманні оздоровчого ефекту від УТЗ або уроку фізичного виховання. Так, нормальна щільність уроку фізичного виховання для учнів шкіл повинна становити не менше 60%, для спортсменів – 70-80% і більше.
Проба з додатковими навантаженнями дозволяє визначити здатність спортсмена на тренуванні максимальні фізичні навантаження на тренуванні (на підставі реєстрації показників кардіореспіраторної системи на додаткове навантаження до тренування та через 10-20 хв після нього). Важливою умовою під час вибору цих навантажень є їх суворе дозування та легкість у застосуванні. Як правило, використовують прості функціональні проби ( 20 присідань за 30 сек, 15-секундний біг на місці у максимальному темпі тощо).
Для точної реєстрації сумарної кількості кроків, зроблених спортсменом під час бігу, можна використовувати в лабораторних умовах лічильники кроків спеціальної конструкції.
Розрізняють три основні варіанти (види) реакції на пробу з додатковими навантаженнями: норма, феномен «ножиці» та атипові реакції.
Для варіанту норми характерні незначні кількісні розбіжності у відповідних реакціях на таке навантаження до і після тренування. Цей варіант спостерігають у спортсменів із хорошим функціональним станом організму.
Для другого варіанту характерний прояв так званого феномена «ножиці». Суть його полягає в тому, що у відповідь на додаткове після тренування навантаження зрушення ЧСС є більшим, а Підйом максимального АТ меншим, ніж до тренування. Таке погіршення пов'язують із недостатньою підготованістю спортсмена або з надмірно інтенсивним навантаженням, яке викликало стійку втому.
Третій варіант відображає подальше погіршення адаптації організму, яке виявляється в появі ати пічних реакцій серцево-судинної системи.
Причиною виникнення такого варіанта може бути недостатня підготованість спортсмена, надмірне навантаження на тренувальному занятті, перевтома тощо.
Різновидом проби з додатковими навантаженнями є так званий метод додаткових навантажень із тренд-аналізом. Метод уперше був запропонований науковцями кафедри спортивної медицини Тартуського державного університету (Естонія). Він дозволяє кількісно визначити загальний вплив тренувальних навантажень на організм. В основу функціональної проби покладено одну із закономірностей зміни показників ЧСС і АТ у процесі виконання фізичних навантажень. Вона виявлена у тенденції ( від англ. trend – систематичне підвищення або зниження результатів від тесту до наступного тесту ) до зниження максимального АТ і підвищення ЧСС після досить інтенсивного тренування. Ступінь вираженості змін показників серцево-судинної системи залежить як від потужності навантажень, так і від підготованості спортсмена.
Проба полягає у виконанні спортсменом дозованого фізичного навантаження (на велоергометрі) до тренування і через 20 хв після нього. Результати тестування виявляють у вигляді індексу тренда (ІТ).
Для розрахунку ІТ потрібно виконати такі математичні дії:
1. Вираховуємо тренд АТ до тренування:
Тренд АТ = (АТ0 + АТ1 + АТ3) / 3
де АТ0 – максимальний артеріальний тиск до навантаження;
АТ1 – максимальний тиск на 1-й хв відновлення;
АТ3 – максимальний тиск на 3-й хв відновлення.
2. Вираховуємо тренд ЧСС до тренування:
Тренд АТ = (ЧСС0 + ЧСС1 + ЧСС3) / 3
де – ЧСС0 – частота серцевих скорочень до навантаження;
ЧСС1 – частота серцевих скорочень на 1-й хв відновлення;
ЧСС3 – частота серцевих скорочень на 3-й хв відновлення.
3. Знаходимо ІТ1 – (індекс тренда до тренування):
ІТ1 = тренд АТ / тренд ЧСС
Так само (за пунктами 4,5, і 6) знаходимо ІТ2 (індекс тренда після тренування).
4. Враховуємо загальний ІТ:
ІТ = ІТ1 – ІТ2.
У таблиці 2 наведено оцінювальні критерії величини індексу тренду для спортсменів.
Таблиця 2.
Оцінка результатів проби з додатковими навантаженнями з тренд-аналізом
| Індекс тренду | Ступінь вираженості впливу фізичних навантажень на організм |
| Менше 0,6 | Незначний вплив |
| 0,6-1,0 | Малий вплив |
| 1,1-2,0 | Виражений вплив |
| 2,1-3,0 | Сильний вплив |
| Більше 3,0 | Дуже сильний вплив |
Проба з повторними навантаженнями дає можливість визначити рівень спеціальної підготованості спортсмена на підставі оцінки адаптаційних змін кардіореспіраторної системи і показників фізичної працездатності (результативності).
Порядок проведення повторних навантажень такий. У спортсмена, який сидить у стані спокою, вимірюють ЧСС і АТ та збирають спортивний анамнез. Після розминки обстежуваний починає виконання тесту. Важливим елементом тесту є правильний вибір дозованого фізичного навантаження, а саме: навантаження повинно бути специфічним не тільки для цього виду спорту, але й для тих вправ, які є основними у тренувальному процесі спортсмена; вправи треба виконувати з максимально можливою інтенсивністю і з найменшими інтервалами відпочинку. Вправи треба залишати незмінними протягом усього етапу підготовки ( навчально-тренувального збору тощо ), що дозволяє виявити динаміку розвитку спеціальної підготованості спортсмена.
Виділяють чотири варіанти адаптації організму спортсмена до повторних навантажень:
Перший варіант – добра адаптація, за якої після кожного повторення навантаження спостерігають стійку адаптацію ЧСС і АТ на фоні збереження високої результативності (працездатності) протягом усього періоду дослідження.
Другий варіант супроводжено незначним погіршенням функціональних показників і варіабельністю спортивних результатів, що може свідчити про недостатньо високий рівень підготовленості.
Для третього варіанту характерні нестійкі показники пульсу й артеріального тиску, а також зниження працездатності. Усе це свідчить про недостатній рівень спеціальної підготованості спортсмена.
Четвертий варіант відображає порушення функції вегетативної нервової системи на фоні вираженої тахікардії спостерігаємо зниження максимального і підвищення або падіння до нуля ( феномен без кінцевого тону) мінімального АТ. Результативність, як правило, погіршується або зберігається на одному рівні. Цей варіант свідчить про недостатню підгото-
ваність або пере тренованість спортсмена.
2. Лікарський контроль на змаганнях
2.1 Медичне забезпечення спортивних змагань
Медичне забезпечення змагань здійснює медперсонал ( лікарі, медсестри та реабілітологи ) лікарсько-фізкультурних диспансерів (ЛФД) і кабінетів лікарського контролю, а також медичні заклади, на території яких проводять спортивні заходи. Будь-який спортивний захід не може відбутися без участі в ньому медичних працівників.
За три дні до початку змагань їхні організатори подають письмову заяву до ЛФД із вказівкою відносно терміну проведення спортивних заходів, їхнього характеру, місця і часу проведення, а також кількості учасників. Після ознайомлення з програмою і умовами проведення змагань головний лікар ЛФД вирішує питання щодо порядку медичного забезпечення змагань.
Лікар змагань є членом суддівської колегії на правах заступника головного судді з медичної частини і бере участь в її роботі.
Медичне забезпечення спортивних змагань – це :
1. Участь лікаря в роботі мандатної комісії. Лікар контролює правильність оформлення заявок, їхню відповідність існуючим нормам і вимогам. У заявковому листі треба обов’язково вказати: вік і кваліфікацію кожного учасника, вид змагань, до якого його допущено, висновок лікаря про допуск до змагань, який видано не пізніше 10-15 днів до початку змагань. Підпис лікаря і печатка лікувальної установи повинні стояти біля прізвища кожного учасника. Печатка немедичної установи недійсна. Спортсменів, які не мають правильно оформленого висновку лікаря, до змагань не допускають.
2. Контроль за санітарно-гігієнічним станом місць проведення змагань, обладнання та інвентарю. Якщо знайдені суттєві недоліки в санітарному стані або в епідеміологічній обстановці, лікар подає офіційну заяву до суддівської колегії та разом із організаторами змагань вживає заходів щодо усунення недоліків.
3. Присутність на зважуванні, де проводять зовнішній огляд спортсменів; виявлення скарг.
4. Спостереження лікаря за учасниками змагань і попередження травм та захворювань.
5. Надання медичної допомоги учасникам змагань. На місці змагань установлюють столик для медичного персоналу. На столику розкладують медикаменти в такому порядку, щоб у разі потреби їх можна було швидко знайти.
6. Після змагань лікар ( тренер, реабілітолог ) складає звіт про медичне обслуговування, а потім подає його відповідальному працівникові ЦРЛ або до лікарсько-фізкультурного диспансеру.
2.2 Антидопінговий контроль
Складовою частиною медичного забезпечення офіційних змагань високого ґатунку ( Олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи ) є антидо-пінговий контроль (АДК).
АДК – це система спеціальних заходів, що спрямовані на виявлення прийнятих допінгів учасниками змагань та накладання відповідних санкцій на тих спортсменів, яких було звинувачено у прийнятті препаратів.
Допінг (від англ. dayping – удар батогом) у спорті – це уведення в організм спортсмена перед змаганнями або під час змагань фармакологічних засобів, які здатні штучно підвищувати спортивний результат.
Шкідливість допінгів полягає у штучній стимуляції організму вище допустимих норм, у разі якої в умовах виконання сильних навантажень виникає неекономна його діяльність, що призводить до вичерпування енергетичних ресурсів і, як наслідок, розвитку патологічних станів.
Про намагання штучно підвищити спортивну результативність було відомо ще з давніх часів. Так, на античних олімпіадах атлети застосовували різні речовини, які підвищували їхню фізичну працездатність. Перший випадок застосування допінгу було зафіксовано під час проведення змагань із плавання у 1865 році в місті Амстердамі, а перший трагічний випадок було зафіксовано у 1886 році на змаганнях із велоспорту. У минулому сторіччі жертвою сильного допінгу став чемпіон світу серед велогонщиків-професіоналів, англієць Тоні Сімпсон, який загинув на трасі Тур де Франс у 1967 році. Така ж доля пізніше спіткала західнонімецького боксера-професіонала Юпка Ельця, якого винесли з рингу непритомним. Як довела експертиза, він прийняв велику дозу психостимулятора первитину.