Власне тоді, коли ґрунтовно попсує собі шлунок на специфіках хімічної синтези. Тоді вернеться медицина до найдавніших ліків людства, до рослин, що їх уживання спирається на досвід тисячоліть. Інша річ, що не буде на них дивитися так наївно, як за давнього Вавилону, за часів Галена ..."
Саме на початку 20 ст. багатьма вченими була визнана теорія так званого біологічного лікування: суть її зводилась до того, що лише у природі й чистому середовищі людина може знайти своє зцілення, шукати шляхи до зцілення необхідно негайно, використовуючи усталені традиції свого народу.
На заході України з'являються у цей час багато робіт, серед них найбільш цінними є "Лічничі рослини" Теодора Панича (Львів, 1924) та "Фітотерапія. Підручник для лікарів" Юрія Липи (Варшава, 1933).
Інформацію про деякі види лікарських рослин можна почерпнути і з спеціальної ботанічної літератури та словників, які були видані в кінці XIX — на поч. XX ст., зокрема робіт польських дослідників Й. Мотики, С. Маковецького. Дещо пізніше з'являються узагальнюючі роботи медичного спрямування З.Є. Болтаровича та довідник за ред. А.Озаровського, виданий у Польщі.
Українські ботаніки другої половини ХУЛІ ст. та першої половини XIX ст., досліджуючи флору України, також приділяли увагу лікарським рослинам, але систематично їх не вивчали. Тільки у другій половині XIX ст. починаються роботи над дослідженням дикоростучих лікарських рослин. Однією з перших в цій галузі була праця Н. Арендаренка про лікарські рослини Полтавщини. У 1887 р. вийшла книга К.С. Горницького, в якій на підставі сорокарічних досліджень подаються відомості про 610 видів рослин української флори, в тому числі й про лікарські рослини. В. Білявський наводить відомості про дикоростучі та культивовані лікарські й технічні рослини Лубенського повіту.
У 1914 році в Києві при політехнічному інституті професор (пізніше академік) М.Ф. Кощенко закладає акліматизаційний сад з відділами лікарських рослин, плодових дерев і кущів. У саду була створена колекція лікарськихрослин, яка вже в 1917 р. складалася з 160 видів. Роботами співробітників саду доведено можливість культури таких рослин як тирлич жовтий, мак опійний, женьшень, виведено гібридну наперстянку.
За ініціативою і проектом Лубенського товариства сільського господарства при грошовій підтримці Департаменту землеробства в 1916 р. в Лубнах була організована перша дослідна станція лікарських рослин, метою роботи якої було всебічне вивчення культурних і дикоростучих лікарських рослин.
Проблема культивування лікарських рослин та вивченнядикоростучих їх видів, так само як і їх заготівля набуває великого значення в 20 роках. Роботи по цій проблемі зосереджуються у кількох установах йнабувають планового характеру.У Києві в 1919 р. відділом по заготівлі іпереробці лікарської сировини при Українському Червоному Хресті виданопосібник "Важнейшие лекарственньїе растения на Украине". У 1921 р. буласкликана перша Всеросійська нарада уповноважених та громадських організацій, щопроводили роботу по збиранню та культивуванню лікарських рослин. На ній визнано введення в культуру лікарських і ароматичних рослин, як завдання державного значення. Для цього були організовані радгоспи, дослідні станції, створена хіміко-фармацевтична промисловість.
У 1922 р. наукова комісія по збору і культурі лікарських рослин при Одеській губернській раді народного господарства видала за ред. А.О. Сапегіна плакат-інструкцію по збиранню та засушуванню лікарських рослин.
В період з 1929 по 1932 р.р, замість численних заготівельних організацій, була створена єдина Всесоюзна заготівельна організація "Ліктехсировина", яка займалася заготівлею дикоростучих лікарських рослин, розведенням лікарських рослин та ефіроолійних культур.
Для цього періоду характерна побудова планового дослідження в галузі лікарських і ароматичних культур в системі Всесоюзного науково-дослідного інституту лікарських та ароматичних рослин (ВІЛАР) з його зональними дослідними станціями. У нас в Україні робота Лубенської дослідної станції зчасу її організації на припинялася. У 1925 р. вона була переведена з під Лубен в с. Березоточу Лубенського району Полтавської області.
З 1926 по 1930 p.p. вивченням дикоростучої лікарської флори займалася науково-дослідна кафедра сільськогосподарської ботаніки при сільськогосподарському науковому комітеті України, яка потім була реорганізована в Український інститут прикладної ботаніки, а пізніше — в Український інститут рослинництва.
Інститут ботаніки АН УРСР з 1934 р. і до війни проводив роботи по вивченню методики селекції лікарських рослин ( Г.Н. Котуков). У 1935 р. вийшла з друку книжка чл.-кор. АН УРСР Е.І. Бодзіловського, в якій подавалися відомості про 129 видів лікарських рослин, а недоліком було те, що в ній недостатньо подані відомості про поширення лікарських рослин на Україні.
Війна 1941-1945 p.p. принесла великі матеріальні втрати, на Україні були знищені плантації багаторічних культур, зовсім припинено заготівлі дикоростучих лікарських рослин. Після закінчення війни Україна не тільки відновила рівень довоєнної заготівлі лікарської сировини, а й значно його перевищила, а також збільшила асортимент сировини, яка заготовляється.
З 1945 року науковими установами проводяться значні роботи по вивченню корисних рослин, збільшується випуск наукової та науково-популярної літератури, що стосується цього питання. У 1946 р. вийшов з друку плакат-інструкція З.Ф. Котіної по збору та сушінню лікарських рослин, брошура М.І. Котова і Я.А. Фіалкова "Дикорослі лікарські рослини УРСР", в якій підведено підсумки вивчення дикоростучих лікарських рослин УРСР, робота А.І. Закордоння про стан вивчення їх в культурі. Всі ці роботи охопили територію УРСР без Кримської області, яку приєднали до України пізніше, а також в них немає відомостей про запаси дикорсклучих лікарських рослин на Україні. В 1950 р. опублікована брошура О.Д. Вісюліної "Відшукування і визначення дикоростучих корисних рослин", а в 1953 р. вийшла з друку її брошура "Дикоростучі лікарські рослини", в якій подано описи важливих лікарських рослин, а також таких, що поширені лише в культурі. В роботі В.І.Чопика "Флора і рослинність західної частини Українських Карпат" (1958), подаються відомості про дикоростучі корисні рослини Карпат і ,зокрема, про лікарські рослини, їх поширення та запаси.
Роботи по вивченню дикоростучих лікарських рослин південно-східної частини УРСР, а також культивованих рослин проводяться у Дніпропетровському медичному інституті, на кафедрі фармакології Вінницького медичного інституту та ін.
Значну роботу по вивченню лікарських рослин проводив Київський інститут удосконалення лікарів. Співробітниками цього інституту вивчалися представники родини Пасльонових, види роду дурман, скополія (Г.З. Міндлін, Т.В. Зінченко), види роду гірчак (Е,С. Сквирська).
За останні десятиліття активізувалась діяльність наукових закладів України щодо вивчення та впровадження у лікувальну практику лікарських рослин. Відомими є роботи М.Н. Носаля, О.П. Попова, В.В. Кархута, М.С. Харченка, В.І. Сили, Ф.І, Мамчура та ін. Проте, справжньою подією слід вважати вихід енциклопедичного ілюстрованого довідника з лікарських рослин за ред. А. М. Гродзінського, який включіє інформацію про 1297 видів лікарських рослин України.
За останніроки у світ вийшло багато робіт про народні лікарські рослини, які вигідно відрізняються від старих, виданих у минулому "травників" або ж народних "лікувальних порадників" тим, що в них дано точні, наукові назви рослин,детально охарактеризовано способи застосування їх у народній медицині. Такими є книги М.А. Носаля і І.М. Носаля "Лікарські рослини і способи їх застосування в народі" та В.І. Комендара про лікарські рослини Закарпатської області. І
На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини.
У Рівненському районі Рівненської області зростає близько 800 видів рослин й серед них лише близько 40 видів у даний час заготовляється для потреб фармацевтичної галузі, близько 100 видів відомо з джерел народної медицини. Проте, враховуючи тисячолітню історію траволікування на цій території та сприятливість-клімату, рельєфу, збереження природних угруповань рослин, можна стверджувати, що рослин з лікувальними властивостями у Рівненському районі набагато більше, в тому числі видів які могли б ефективно використовуватись для профілактики та лікування хвороб дихальної системи поряд з тими, які вже давно й успішно застосовуються.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗБИРАННЯ, СУШІННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ
Для того щоб збирати лікарські рослини, потрібно вміти відрізняти їхвід схожих нелікарських рослин. Треба знати, яка частина рослини має найбільше активнодіючих лікарських речовин (листки, плоди, квітки, насіння, бруньки, кора, корені, кореневища, бульби). Різні частини лікарських рослин, залежно від функцій і будови, а також стадії розвитку, по-різному накопичують фармакологічно діючі речовини. У зв'язку з цим окремі частини рослин заготовляють у певні періоди їх життя .
Бруньки збирають рано навесні, як правило, у березні-квітні, коли почався їх ріст і вони набрякли, але ще не лопнули.
Кору молодих гілок і стовбурів заготовляють у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється від деревини. Щоб кора легко знімалася, на стовбурі роблять поздовжні і поперечні надрізи ножем з дуже гострим кінцем. На здертій корі не повинно бути деревини. Кору для медичних цілей доцільно заготовляти зимою чи у весняний період із дерев та чагарників на ділянках, призначених для рубки в поточному році, або під час рубки.