Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослини до масового цвітіння з розрахунку не більше 25%. Вони мають бути чистими, неушкодженими грибковими чи вірусними хворобами.
"Траву" (лікарську сировину у вигляді квітучих облиснених пагонів трав"янистих рослин) збирають під час цвітіння (до плодоношення) без жорстких частин стебла. Не допускається виривання рослин з корінням. "Траву" о дворічників збирають до плодоношення без огрубілих частин рослин. В межах ділянки заготівлі лишеється не менше 20 % рослин для насіннєвого поновлення.
Квітки збирають залежно від строків цвітіння кожного виду рослин в період масового їх цвітіння, переважно до початку в'янення. При цьому на масиві залишається не менше 20 % найбільш сильних дорослий особин для наступного насіннєвого поновлення.
Плоди і насіння звичайно збирають безпосередньо перед повним їх достиганням. Плоди зривають руками (без плодоніжок) вранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку швидше псуються. Зіпсовані й пошкоджені плоди слід відкидати. Краще проводити збір плодів у кошики, зсередини обшиті мішковиною. У рослин, плід яких має вигляд коробочки або стручка, насіння збирають перед розтріскуванням. Очищене від пилу й домішок насіння трохи підсушують на повітрі, щоб запобігти запліснявінню.
Кореневища, бульби, корені викопують у кінці вегетаційного періоду після обсипання насіння або ранньою весною, коли в них нагромаджуються активно діючі речовини, з розрахунку обсягу допустимого щорічного використання сировини, обчисленого для конкретного виду, або відбирають найсильніші особини з розрахунку не більше 10 % рослин на ділянці. У радіусі 10 - 15 см від стебла рослину обкопують, заглиблюючи лопату в ґрунт так, щоб не підрізати коренів, потім вивертають їх з грунтом, старанно обчищають від землі, миють холодною проточною водою, подрібнюють і сушать. Перевага осіннього збирання коренів і кореневищ полягає у тому, що восени вони крупніші, протягом літа в них нагромаджуються запасний крохмаль та інші цінні лікувальні речовини.
Заготовляти лікарські рослини найкраще в сухі і погожі дні, після того як спаде роса, оскільки вологі рослини довго сохнуть і можуть уражатися цвільовими грибами. Висока вологість призводить до активізації ферментів і зводить нанівець активнодіючі компоненти. Сировина, зібрана вогкою, при сушінні швидко темніє і втрачає якість. Не слід збирати запорошені рослини, котрі зростають вздовж доріг, а також пошкоджені шкідниками та хворобами. Після заготівлі, якомога раніше, рослинну сировину висушують у добре провітреному приміщенні під навісом. Для кращого просушування сировину слід розкладати тонким шаром періодично перевертаючи. Рослини, які мають ефірні олії, складають товстим шаром і сушать при температурі невищій за 25-30 °С, а ті що мають алкалоїди і глікозиди — при 50-60 ° С. При сушінні соковитих плодів оптимальна температура повинна складати 80-90 °С, коріння і кореневища— 40-50 °С.
Доброякісною рослиною сировиною вважається та, яка після сушіння зберегла властивий їй природний вигляд, колір і запах. Вбираючи вологу, вона пліснявіє, псується, втрачає специфічний запах і лікарські властивості.
Правильне зберігання і заготівля лікарської сировини дає змогу не втратити або навіть підвищити фармакологічну активність діючих речовин.
Більшість сировини зберігається у кошиках, ящиках, мішках. Рослини, які містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо від інших у герметичних дерев'яних ящиках, оббитих білою жерстю. У добре провітреному сухому прохолодному приміщенні лікарська рослинна сировина може зберігатись кілька років. Термін зберігання окремих частин рослини неоднаковий. Листки і квітки можна зберігати протягом 1—2 років, але краще не довше року. Кора, кореневища, бульби, корені не втрачають лікувальних властивостей 3—4 роки, бруньки—близько 2 років.
Терміни зберігання офіцинальної сировини визначаються Державними стандартами і Державною фармакопеєю.
Заготовляючи лікарську сировину, потрібно поводитися з рослинами обачно, не допускати їх повного винищення як на окремих ділянках, так і в регіонах у цілому.
РОЗДІЛ 3. КОРОТКА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, СИРОВИНА, ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАХВОРЮВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
У Рівненському районі Рівненської області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичнудію при лікуванні ними захворювань дихальної системи. Нами буловиокремлено 8 найбільш широко вживаних із них в офіційній та народніймедицині й проаналізовано їх біологічні особливості, хімічний склад сировинита найбільш ефективні періоди її заготівлі (див. табл.) Серед таких рослин: аніс звичайний - AnisumvulgarGaertn., бузина чорна - SambucusnigraL., дивина густоквіткова - VerbascumdensiflorumBertoL, копитняк європейський – AsarumeuropaeumL., липа серцелиста - TiliacordaiaMill ., малина - RubusidaemL., материнка звичайна - OriganumvulgareL., осика - PopulustremulaL.
Нижче приведено опис цих рослин за такою схемою: ботанічна характеристика, сировина та хімічний склад, застосування.
1. Аніс звичайний - Anisum vulgare Gaertn.
Однорічна трав'яниста рослина заввишки близько 60 см. Стебло прямостояче, гілчасте, округле, вкрите пушком. Листки суцільні, з довгими черешками, надрізанО'Зубчасті по краях, верхні - майже сидячі, трироздільні, з вузькими чашолистками, пірчасторозсічені. Квітки білі, дрібні, зібрані в 6-10 -променевий плоский зонтик. Плід - яйцеподібна двосім'янка, трохи сплюснута з боків, вкрита короткими волосками. Цвіте у червні - липні, плодоносить у серпні.
Сировина та хімічний склад. Плоди анісу містять жирну і ефірну олії (доскладу останньої входять анетол, метилхавікол, анісовий альдегід, ацетальдегід, анісовий кетон, анісовий спирт та анісова кислота).
Застосування. Ефірна олія, яка у великій кількості міститься в рослині, всмоктуючись у травному тракті, стимулює шлункову секрецію. Частково виводиться бронхіальними залозами, подразнюючи їх і посилюючи виділення слизу. Вона бактерицидне діє на мікрофлору дихальних шляхів. Завдяки виділенню анетолу через бронхи ефірна олія анісу виявляє м'який відхаркувальний вплив і сприяє рефлекторному збудженню дихання, підвищенню активності війчастого епітелію дихальних шляхів і посиленню секреції слизових оболонок трахеї, бронхів, гортані.
Препарати анісу призначають при ларингіті, трахеїті, бронхопневмонії, коклюші у дітей. Вони полегшують відхаркування і сприяють розрідженню харкотиння, прискорюють евакуацію його і продуктів запалення слизової оболонки з дихальних шляхів, мають бактерицидну дію. Аніс використовують також для виготовлення крапель нашатирно-анісових та комплексних настойок.
5г насіння анісу засипають в емальований посуд , заливають 200 мл окропу, закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані 15 хвилин. Після цього відвар охолоджують при кімнатній температурі протягом 45 хвилин і проціджують. Одержаний настій доводять перевареною водою до 200 мл і зберігають у холодному місці не більше 2 діб. Вживати по 1/2 склянки 3-4 рази на день за 30 хвилин перед їжею як відхаркувальний засіб. Анісова олія застосовується як відхаркувальний засіб при катарі верхніх дихальних шляхів і бронхоектазі по 1-5 крапель за прийом 3-4 рази на добу.
2. Бузина чорна - Sambucm nigra L.
Гіллястий кущ або невелике деревце до 5 м і більше заввишки із світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони містять м'яку серцевину. Листки супротивні, до 35 см завдовжки, непарно пірчасті, з яйцеподібними, гостропилчастими листковими пластинками, що при розтиранні мають неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волотіз п'ятьма головними гілочками. Плід - тринасінна кістянка чорно-фіолетового кольору. Рослина світлолюбна. Цвіте у травні - червні, плоди достигають у кінці серпня - на початку вересня.
Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою заготовляють квітки, кору та плоди. Плоди широко використовують для харчових цілей: з них готують компот, органічні барвники, варення і т. д. Сік плодів бузини чорної має послаблюючу та антиспазматичну властивості. Він містить органічні кислоти, мікроелементи, зокрема йод, аскорбінову кислоту та ретинол. Збирають плоди під час повної стиглості їх, а квітки у перібд цвітіння рослини. Спочатку квітки відділяють від щитків, розстеляють тонким шаром, і сушать у теплому приміщенні, що добре провітрюється. Сушіння квіток з щитками затримує процес сушки і зменшує .якість сировини: вони чорніють, уражаються цвіллю і втрачають цілющі властивості.
Застосування. Відвар 2 чайних ложок дрібно порізаного кореня бузини чорної в 1 склянці окропу О. П. Попов рекомендує застосовувати для полоскань і примочок при ангіні, запалені слизових оболонок горла й рота. Для зменшення болю на хворі ділянки тіла прикладають свіжі листки бузини чорної.
Профілактичний засіб захворювань дихальних шляхів - повидло та киселі із ягід бузини чорної, які їдять у довільній кількості. Дуже корисно вживати варені, протерті і проціджені ягоди, додаючи на 1 склянку цієї маси 1 столову ложку меду.
Квітки, плоди та кора бузини чорної знаходять застосування як у науковій, так і в народній медицині, їх використовують для лікування запальних хвороб дихальних шляхів, зокрема катарів, грипу, пневмонії, ангіни, ларинготрахеїту. Для лікування хвороб дихальних шляхів п'ють настій 1 столової ложки квіток бузини чорної на 1 склянці окропу, який настоюють ЗО хв. П'ють по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Особливо ефективні квітки бузини чорної в поєднанні з чебрецем, материнкою звичайною, підбілом звичайним, медункою лікарською, квітками липи. Готують суміш цих рослин у співвідношенні 1:2:2:1:2:2. Потім беруть 3 столові ложки суміші, заливають 2склянками окропу й настойють 1 год. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Така суміш рослин показана при ларинготрахеїті, ангіні, грипі, коклюші, бронхіті.