Витяжка малинового кореня має протизапальну дію при захворюваннях дихальних шляхів застудного характеру.
При застуді на перший день в ліжку п'ють по 2-3 склянки на ніч чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, який настоюють протягом 20 хвилин, після чого проціджують. Як потогінний засіб п'ють 2-3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку окропу). Дуже корисно вживати з профілактичною метою захворювань на грип, ангіну, особливо взимку, настій листків малини, квіток суниць лісових і трави меліси лікарської та материнки звичайної у співвідношенні 2:3:2:2. При цьому беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу й настоюють 10 хвилин. П'ють як чай по 2-3 склянки протягом доби. Такий чай ще й тамує спрагу, бадьорить тіло, підвищує працездатність та самопочуття.
7. Материнка звичайна - Origanum vulgare L.
Родина Губоцвіті - Lаmіасеае
Багаторічна трав'яниста рослина з гіллястим кореневищем. Стебло також гіллясте, спрямоване догори, чотиригранне, має пурпуровий відтінок. Листки черешкові, супротивні, довгасто-яйцевидні, загострені: зверху - темно-зелені, знизу - світло-зелені, з дрібненькими крапками, що просвічуються. Квітки зібрані в складні зонтики на верхівках стебел, лілово-рожеві. Вся рослина покрита волосками, дуже пахуча. Цвіте з червня до вересня.
Сировина та хімічний склад. Для лікування використовують усю надземну частину рослини. Збирають материнку у період її цвітіння (в липні -серпні), зрізаючи надземні частини на відстані 20-30 см від землі. Сушать на вільному повітрі у затінку, на горищах. Висушену траву протирають крізь решето, щоб відділити суміш листків і квіток від стебел та сторонніх домішок.
Материнка звичайна містить ефірну олію (близько 1,5 %), до складу якої входить тимон (близько 50 %), карвакрон (близько 20 %), цимон, туйон дипентен, сесквітерпени (12,5 %, ), вільні спирти (15,4 %), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (листки - 565 мг %, стебла - 58 мг %), жирну олію (близько 28 %).
Застосування. Відвар рослини застосовують при хворобах дихальних шляхів - як відхаркувальний засіб, її препарати вживають при застуді, запальних хворобах горла.
З материнки готують чай. При цьому на 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток та листків рослини і настоюють 20 хвилин. П'ють 1-2 склянки настою протягом дня, ковтками — при хворобах горла. При коклюші настоюють 1 столову ложку суміші трави материнки звичайної (10 г), листків меліси лікарської та трави маренки запашної (по 20 г), листків суниць лісових (ЗО г) на 300 мг окропу, проціджують і п'ють по 1/2 склянки 3 рази на день.
При хронічному бронхіті 10г материнки настоюють на 300 мл окропу. Вживають 3 рази на день за 15 хвилин до їжі. Курс лікування - 3 роки.
У випадку гострого чи загострення хронічного бронхіту настій 1 столової ложки трави материнки-звичайної на 1 склянці окропу п'ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як відхаркувальний засіб. З цією ж метою настоюють 15 хвилин 2 столові ложки суміші материнки (1 столова ложка), підбілу звичайного (2 столові ложки), кореня алтеї лікарської (2 столові ложки) на 1 склянці окропу. Настій п'ють теплим по 1/2 склянки 3-4 рази на день.
8. Осика — PopulustremulaL.
Родина Вербові - Salicaceae
Деревозаввишки 20-30 мзокруглоюкроноютациліндричнимстовбуром. Старі дерева знизу мають темно-чррну кору з глибокими тріщинами, молоді пагони бурі. Бруньки коричневі, клейкі. Листки червоні, округлі: зверху зелені, зісподу - сизуваті. Квітки - роздільностатеві, рослина дводомна. Тичинкові сережки пониклі, темно-пурпурові, а маточкові - тонші й менш яскраві. Плід - коробочка.
Сировина та хімічний склад. Для медичного використання заготовляють бруньки та листки осики, але основною лікувальною сировиною є бруньки, їх зривають у березні або на початку квітня, коли вони ледь набубнявіли, але ще не почали розпускатися. Сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях, розстеляючи тонким шаром. Зберігають у герметичній тарі. Листки збирають у травні - червні.
У бруньках та листках осики знайдено глікозиди поплін і саліцин, дубильні речовини, органічні кислоти. У бруньках виявлено летку олію, гіркі сполуки. Листки осики містять протеїн (12%), клітковину (21-24%), солі кальцію, фосфору, а також марганець, калій, натрій, магній, сірку, кремній. У свіжих листках знайдено аскорбінову кислоту (222 225 мг/100г), каротин.
Застосування. Препарати осики здавна використовують у народній медицині при лікуванні хвороб застудного походження як бактерицидний, жаропонижуючий та потогінний засіб. При цьому беруть 1 столову ложку бруньок, заливають 1 склянкою води, кип'ятять 10 хв. й настоюють 1 год. Використовують настій для полоскання горла при ангіні.
Слід готувати настойку, яку використовують для інгаляції при затяжному бронхіті, брохоектатичній хворобі, затяжній пневмонії. Для цього 20 % настойку свіжих бруньок осики розводять на 40 % спирті. Чергують такі інгаляції з інгаляціями спиртової настойки бруньок тополі чорної та берези бородавчастої. Курс лікування - 1-1,5 міс.
Для лікування трахеїту слід використовувати бруньки осики в поєднанні з коренями вовчуга польового, цикорію дикого, гравілату міського, оману високого у співвідношенні 3:2:2:2:2. Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 2 склянками води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. та настоюють 30 хв., вживаючи 2 рази на день.
Розділ 4. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини.
Наведені у роботі лікарські рослини, що виявляють лікувальні властивості при захворюваннях органів дихання, з метою організації їх охорони та раціонального використання можна об'єднати у декілька груп:
1. Рослини, які є типовими видами для флори Рівненського району Рівненської області й пропонуються нами для більш широкого використання в офіційній та народній медицині з врахуванням правил їх використання та охорони: малина (Rubus idaeus L), копитняк європейський (Asarum europaeum L), липа серцелиста (Гіііа cordata Mill) , подорожник середній (Plantago media L), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L) тощо.
2. Рослини, які траплялися раніше у великих кількостях, алевнаслідок господарського використання угідь їх ресурси значнозменшились на території області, а в деяких місцях ці рослини зовсімзникли. Серед них материнка звичайна (Origanum vulgare L), чебрець Маршаллів(ThymusmarschallianusWttld.).
3. Рослини, які зустрічаються рідко на території області: наприклад, не описані в роботі верес звичайний Callunavulgaris (L.) Hull), бобівниктрилистий (Menyanthes trifbliaia L.) тощо. Заготівлю сировини цих видів необхідно суворо контролювати та планувати.
4. Весняні ранньоквітучі рослини, які є одночасно і лікарськими: досить поширені у флорі району первоцвіт весняний (Primula veris L.), підбіл звичайний (мати-й-мачуха) (Tmsilago farfara L), й поруч з ними барвінок малий (Vinca minor L.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L), які масово знищуються населенням для продажу на ринках. Тому необхідно обмежити збори цих рослин.
З метою раціонального використання природних запасів лікарських рослин серцево-судинної дії необхідно постійно здійснювати науково-обгрунтоване планування обсягу заготівель того чи іншого виду та вести контроль за виконанням природоохоронних заходів.
Крім того, зберегти природні угрупування рідкісних рослин допоможе впровадження лікарських рослин у культуру. Можна проводити також підсів і посадку лікарських рослин в лісосмугах, на схилах пагорбів, у ярах і балках. Заготівлю лікарських рослин краще поєднувати із санітарними рубками лісу, меліоративними і сільськогосподарськими роботами.
Для деяких рослин, запаси яких зменшуються або вичерпані, можна знайти повноцінні природні замінники. Наприклад, у медичній практиці материнку звичайну можна замінити собачою кропивою п'ятилопатевою, препарати якої у деяких випадках є навіть більш ефективними.
В експлуатації масивів лікарських рослин повинна існувати періодичність: заготівлі коренів і кореневищ багаторічників проводити один раз в 4-5 років, траву, листя і квіти багаторічників раз у 2-3 роки, траву, листя, квіти і плоди одно-дворічників раз в 3-4 роки. Потрібно дотримуватись також правил й термінів заготівлі.
Лікарські рослини іноді культивують у спеціальних умовах, на поживних середовищах в умовах in vitro. Інколи отримана сировина містить навіть більше діючих речовин, ніж вирощена у природних умовах.
На існуючих нині заповідних територіях існують інформаційні щити поблизу ділянок, де поширенні цінні лікарські види або охоронні території в цілому. Проте, дотримання заповідного стану на цих територіях можна вважати незадовільним. Додатковими і дієвими заходами щодо охорони цих видів можна вважати наступні:
- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарськоїрослинної сировини серцево-судинної дії, причому, під контролемдосвідчених спеціалістів;
- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянкилікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони моглипізніше стати масивами експлуатації;
- заборонити масове сінокосіння, випасання худоби,зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;
- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах,балках);
- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами талікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;
- для збереження запасів лікарських рослин серцево-судинної дії уприродних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру,наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, напришкільних ділянках.
Висновки
1. Незважаючи на бурхливий розвиток хімії та зростання кількості нових, досить ефективних, синтетичних лікарських препаратів, лікарські рослини й надалі залишаються одним з основних джерел одержання лікувальних й профілактичних засобів при захворюваннях різних систем людського організму, зокрема, дихальної системи.